Капітан Юрій Марченко добровільно призвався до ТЦК, потім у складі стрілецького батальйону воював на авдіївському напрямку, після чого повернувся в Козельщину.
Про бойовий шлях офіцера розповіло оперативне командування «Північ».
Юрій за освітою вчитель. Працював за фахом, потім — в органах місцевого самоврядування. Був заступником, а потім і головою районної ради.
24 лютого 2022-го пішов добровольцем до ТЦК та СП у Козельщині. На той час з військового досвіду мав лише строкову службу наприкінці 1980-х років. На початку 2000-х пройшов навчання та здобув лейтенантське звання, військовий фах — офіцер з МПЗ.
«Мене спонукало, як і більшість добровольців, усвідомлення, що треба йти захищати свою Батьківщину, власну родину. Просто не міг залишитися осторонь тієї біди, що навалилася на нашу землю», — розповів Юрій Марченко.
Одразу був мобілізований до роти охорони ТЦК та СП в Козельщині. Був заступником командира з морально-психологічного забезпечення. Та за рік, 24 лютого 2023-го за власним бажанням записався до лав 407-го окремого стрілецького батальйону, який тоді якраз формувався. Призначений на посаду командира стрілецької роти, а за кілька місяців по тому переведений на посаду начальника групи розвідки штабу.
Після трьох місяців навчання та злагодження у травні 2023-го підрозділ вибув на місце виконання завдань. Харківська область, потім — Херсонська, Київська. Виконували завдання з охорони об’єктів на 2-3 лінії оборони.
Восени отримали нове завдання: висунутися на Донеччину на Авдіївський напрямок.
«Наприкінці жовтня потрапили на Авдіївський коксохім. Я був начальником військової розвідки, ми займалися плануванням. Основним було налагодження взаємодії з іншими підрозділами, планування розвідки та спостереження за противником та забезпечення інформацією командування», — згадував Юрій Марченко.
Позиції стрілецького батальйону ворог безперестанно атакував з різних видів озброєння – міномети, артилерія, танки, регулярно скидали з літаків КАБи. Важкі бої відбувалися, коли ворог зайшов у тил українським підрозділам — через розгалужену систему підземних комунікацій в районі «Царської охоти» наприкінці січня.
Тоді наступ вдалося відбити, були пропрацьовані усі комунікації на території заводу, щоб більше не допустити ворога цим шляхом на територію коксохіму, розповідає офіцер.
Основний особовий склад окремого стрілецького батальйону були виведені з території заводу 12-13 лютого 2024 року.
«Планувалося переміщення батальйону в іншу частину. Наш командний пункт залишався там на місці. Але так склалася ситуація, що ми отримали команду на вихід. 15 числа виходили малими групами по п’ятеро — нас там залишалося 24. Далі нас підбирали автомобілі та вивозили в Мирноград», — повідомив військовий.
За його словами, тоді виходили пішки по невідомій місцевості, під постійними обстрілами та між мінами. Тоді за два дні нарахував майже 250 КАБів по території заводу — ворожі літаки були в повітрі майже безперестанно.
Капітану Марченко вдалося вийти без поранень. Однак, зізнається, контузій було багато — їх у тих умовах ніхто не рахував. Хоча було важко, каже військовий, але тримався на вірі в те, що все буде добре. Підтримував зв’язок з рідними завдяки інтернету. Також з побратимами, які були поруч, підбадьорювали один одного.
З Мирнограда підрозділ вивели на відновлення на Черкащину. Юрій лікувався після отриманих контузій та згодом пройшов ВЛК і за його висновками був визнаний непридатним для служби в бойових частинах.
Узяв відношення та вже у квітні повернувся до рідного Четвертого відділу Кременчуцького ТЦК та СП в Козельщину. Очолив групу документального забезпечення.
Працює з документами, займається кадровими питаннями та матеріальним забезпеченням. Підкреслює, що для того, щоб здобути перемогу проти сильного ворога, Збройним Силам України потрібне вмотивоване поповнення.
«Якщо не нам, чоловікам, захищати свою Батьківщину, то кому? Бо інакше ворог дуже швидко прийде сюди — на Полтавщину. Ми вже бачили, як швидко він може просуватися, коли не зустрічає спротиву. Я розумію, наскільки важлива робота територіальних центрів комплектування в питаннях поповнення Сил оборони. Однак, бачу і той інформаційний прес, який сьогодні йде проти ТЦК. Тому що завдання ворога — всілякими засобами зірвати мобілізації до лав ЗСУ. А ці ІПСО не лише лякають цивільних чоловіків, які в результаті всіляко намагаються уникнути мобілізації. Це також і демотивує воїнів, які б’ються за Україну — дехто і по три-чотири роки. Військовим теж потрібен час на відпочинок. Але ким їх замінити? Єдиний вихід — відкласти усі відмовки та кожному стати на захист України», — зауважив Юрій Марченко.
Як повідомляла АрміяInform, про таких, як боєць 81 аеромобільної Слобожанської бригади Сергій, на позивний «Фантом», кажуть, що вони народились у сорочці. Все тому, що воїн вцілів після розриву 82-мм міни за кілька кроків від себе. Читати...
чора соціальні мережі рясніли заголовками про мітинг у Ковелі біля приміщення територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Мовляв, між мешканцями та працівниками устами стався конфлікт через ухилянтів.
Ситуацію прокоментували на сторінці Волинського обласного ТЦК та СП.
«Що ж відбулось насправді? Та, наче, з першого погляду нічого дивного – звичайна процедура перевірки військово-облікових даних громадян України. Через відсутність військово-облікових документів у трьох чоловіків, їх запрошено до Ковельського РТЦК та СП для перевірки їхнього відношення до військової служби, притягнення до адміністративної відповідальності тощо», – йдеться у дописі.
У тексті підкреслили, що представники ТЦК та СП не здійснюють затримання громадян України у зв’язку з виявленими адміністративними правопорушеннями, які діють у відношенні громадян України віком від 18 до 60 років та підпадають під мобілізацію. Зазначені заходи (затримання та доставка таких громадян до ТЦК та СП) здійснюються виключно представниками національної поліції.
Разом з тим, нагадали, що, відповідно до п. 4 ст. 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», у період дії воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов’язані мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред’являти їх на вимогу уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Тобто це цілком законні процедури, які передбачені чинним законодавством.
«Однак, дехто з громадян трактують закони, як вони вважають за потрібне. Заклики до бунту, що розповсюдились вчора через соціальні мережі Ковельської територіальної громади та Волинської області були помічені ворожими пропагандистськими каналами, які вдало використали це у своїх цілях. Проаналізовані факти та обставини випадку, який мав місце у м. Ковель 3 серпня 2024 року засвідчує, що конфлікт підтримувався та спрямовувався у «необхідному руслі» російськими спецслужбами через відповідні “інформаційні системи”. На це вказують наступні методи їх роботи – емоційні гойдалки, маніпуляції свідомістю громадян, підбурювання до непокори тощо», – зазначили у ТЦК. Читати...
Більшість чоловіків, які наразі служать в обласному територіальному центрі комплектування Черкаської області, — це ті, хто отримав поранення на війні.
Про це під час ефіру в студії видання “ВиЧЕрпно” повідомив начальник Черкаського обласного ТЦК та СП Олександр Устименко.
Відтак 90% тих працівників ТЦК Черкащини, які роблять оповіщення населення про мобілізацію, пройшли бойові дії.
“Я розумію цих людей та їх реакцію на деякі дії населення. Задля того, аби уникнути негативних ситуацій — ми почали видавали працівникам ТЦК боді-камери”, — наголосив Олександр Устименко. Читати...
Сьогодні відбулася розмова волонтерів з художницями Морозовими та скульптором Володимиром Товстоп"ятовим. Канів міг би отримати прекрасну композицію у вигляді ангела , з похиленою головою та ставшого на одне коліно, цю роботу показав Товстоп"ятов. Ангел як раз і підійшов би на це місце біля каплички. Ще був такий задум, як зграя білих лебедів у вирій (душі наших погибших бійців), або інша алегорична композиція. Але ніхто не звернувся до митців,і зробили те що зробили, поспіхом. Люди, проходячи мимо, запитували, а що це буде біля каплички? Ніхто і не знав. Треба цю розмову продовжити, бо наше місто особливе. Тут бувають багато туристів. І що ці туристи побачать, надгробний пам"ятник, місце якого на кладовищі? Читати...
Особливість українського інформаційного простору в його парадоксальності. Насправді, українці вже давно не вірять ЗМІ, навіть тоді, коли вони говорять правду. При цьому, чомусь завжди за чисту монету сприймають і смакують будь-що з категорії «брудних подробиць» з життя чергового кандидата на «демонізацію».?Іноді здається, що це невід’ємна частина нашої ментальності і боротися з цим неможливо. Хоча, мабуть сьогодні як ніколи це треба робити. А для цього треба якщо не говорити правду, то хоча б не брехати. Звісно, це не завжди вигідно, іноді навіть небезпечно. А ще є кон’юнктура і технології - шляхом нескладних маніпуляцій з біографічними даними будь-яку людину можна внести до списку «відьом» та розпочати не неї полювання. У нас цей процес доведений майже до досконалості і став доброю традицією. Ну який же публічний чоловік без корупційного чи злочинного минулого? Не комільфо! Лякає й те, що причетність чи непричетність до чергового «злочинного режиму» у нас уже визначається буквально у календарному вимірі - був на посаді при Януковичі – значить корупціонер і кат демократії. Не був – «ветеран демократичного руху»! І, звісно, навпаки, коли режими міняються, в т.ч. ярликами. При цьому, як правило нікого не цікавить сама людина та її чесноти. Особливої пікантності подібні ситуації набувають навколо представників спецслужб. Ну хоча б кампанія навколо призначеного заступника керівника СБУ Віталія Малікова. Прикметно, що коли він майже рік поруч із Василем Грицаком, якому Президент сьогодні довірив керівництво СБУ, та іншими офіцерами фактично з нуля вибудовував структуру спецслужби у зоні АТО в умовах військової агресії, нікому не спадало на думку у чомусь його звинувачувати. Проте, прийшов і його час. ?Найменше хочеться вступати у полеміку з приводу «стандартного переліку звинувачень» на кшталт його приналежності до Партії Регіонів (насправді позапартійний депутат міськради від Народної партії), родинних стосунків із колишнім міністром МВС Білоконем (повна нісенітниця), стеження за Ющенком на Ай-Петрі (доведено, що це робив кримський главк, а не очолюване Маліковим Севастопольське управління), скоєння ДТП з трагічними наслідками (єдиний хто постраждав і судом визнаний потерпілою стороною був саме Маліков, а винуватець ДТП – живий і здоровий), підтримка створення загонів самооборони у Криму (чи не єдиний серед депутатського корпусу Севастопольської міської ради публічно виступив проти сепаратистських проявів у лютому 2014 року) та інше. Бо це може розцінюватись як визнання чи бодай часткова правдивість цієї інформації. При цьому, для людини мислячої докази є у відкритому доступі. Прикро, що в гонитві за добре проплаченою, але насправді дешевою сенсацією, та патологічною жадобою до «політичного кілерства», журналістський цех давно ігнорує принцип об’єктивності. Хто ж насправді пан Маліков? ?Це людина, яка двічі мала можливість зрадити Україні, але жодного разу цього не зробила. ?Перший раз, коли після розпаду союзу у 1991 році свідомо змінив блискучу кар’єру наймолодшого командира корабля Балтійського флоту, кавалера ордену «За службу Родине в Вооруженных Силах СССР» на погони дільничного інспектора української міліції, щоб через 12 років служби стати генералом. На жаль, багато наших співвітчизників, в т.ч. в погонах, які зрадили Україну в обмін на російські військові зарплати і пенсії, мабуть ніколи не зрозуміють цього кроку молодого офіцера. Другий раз, коли під загрозою життю відмовився виконувати накази російської маріонетки Чалого і до останнього, як і решта порядних українських офіцерів, виконував свій службовий обов’язок в умовах анексії Криму та, втративши все наявне і приписуване сьогодні йому майно, повернувся в Україну. Цікаво, що нинішні звинувачення Малікова ледь не у створенні кримських загонів самооборони базуються на даних колишнього депутата Севастопольської міської ради Олексія Кісельова, який, як видається, не був присутнім на сесії, бо на той час не був депутатом. Так і напрошується фраза ще одного Кісєльова – самого чесного російського журналіста. Збіг? Не думаю! При цьому, доволі дивно у цьому контексті виглядають тогочасні матеріали російських видань у стилі бойових зведень про недопущення до будівлі міліції 1 березня 2014 року «київського призначенця», себто Малікова, ледь не як перемогу проросійських сил у Криму! Сьогодні модно говорити про жертовність, часто плутаючи її з жертвоприношенням. Роки мирного конформізму позначилися на нашому розумінні багатьох понять – якщо професіонал, то ще й високий, якщо генерал, то обов’язково бойовий. Але коли прийшла війна, усі зрозуміли, що не так уже й багато людей, які готові поміняти костюми на камуфльовану форму і професійно прийняти виклик ворога. Серед них закономірно виявився і генерал Маліков. Можна багато говорити про успіхи та поразки, здобутки та прорахунки на усіх етапах протистояннях українських силових структур російській терористичній агресії, але слід визнати, що завдяки таким людям сьогодні у зоні АТО налагоджена структура та відповідна робота української спецслужби, з якою змушені рахуватися самовпевнені путінські чекісти та їхні маріонетки на тимчасово окупованих територіях. А ще попереджено багато терористичних актів, не допущено знищення об’єктів інфраструктури, врятовано життя тисяч бійців і мирного населення та багато іншого, яке неможливо виміряти критеріями обивательського розуміння. То хто він – пан Маліков? Створений чорним піаром міфічний образ, чи реальна постать жертовного офіцера, патріота і професіонала. Час покаже! Читати...
Набираю группу для поездки в Катюжанку к Отцу Александру для снятия зависимости чревоугодия,табакокурения,алкоголизма. Также даёт установку не здоровье и снятие бесплодия.У о.Александра таксы нет. Выезд в 5.30. 19.11.10. тел.3-44-97,096-33-95-107,093-25-61-689. Читати...
Набираю группу для поездки в Катюжанку к отцу Александру(отречение от чревоугодия,табакокурения,алкоголизма...,снятие бесплодия,Тяжелобольным даёт установку на здоровье).Выезд в пятницу 19.11.10.в 5.30.Стоимость 120грн. У отца Александра таксы нет.тел.3-44-97,096-33-95-107,093-25-61-689 Читати...
0 
0
