П’ятнадцята година. День позмінно сонячний. Нежарко,найбільш активних відпочивальників -малолітніх дітей на березі майже не видно.
Питейний заклад «підприємця» Соскова за буд.47 по в.Г.Дніпра «працює» в звичному режимі. Пивні тенти розтягнулись низкою вздовж води вже на добру сотню метрі, заполонивши всю затишну прибережну балку, з якої замість звичного раніше такої пори шелесту листу та хвиль тепер голосно лунають густо пересипані матюками п’яні діалоги.
Під найближчим до туалетної будки з замком і суворим написом «Плата 1грн.», яка їдкою синню першою кидається в вічі кожному хто ризикнув наблизитися до пляжної смуги та двох барних тентів кущем верболозу двоє напівпритомних клієнтів приречено лаючись роздирають тараню, запльовуючи пісок мало не до води її останками та заливаючи горлянки пивом. Третій відпочивальник не криючись поперемінно то на двох, то на чотирьох стоїть під сусіднім кущем – чи то не дотягнув бідолага до заповітної синьої будки, чи то суворий напис на останній зупинив.
Ось такий він тепер золотий дніпровський берег, в недалекому минулому найбільша гордість його мешканців.
Різномастний хам торжествує, а найбільше привладний – він бо тепер творить все і вважає себе володарем землі, дарма що вона гине на очах – бидлячий хам цього не бачить. Та чим більше він торжествує, то все жорсткішим стає перелік засобів його придушення. Земля і люди не можуть терпіти до загину, їм потрібне очищення. Читати...
9 
0
