До «Святині», якщо ніколи й не сумнівався в її величі, треба дорости: щоб уміти відрізняти справжнє від показного та чітко уявляти контексти, навіть якщо перед тобою і так грубезна книжка на понад пів тисячі сторінок. Видана ще 1998 року.
З її авторкою — маленькою жвавою жінкою, якій нелегко давалася хода навіть із двома допоміжними палицями, — я познайомилася ще 2015-го в Києві на дуже помітному культурницькому заході, де було багато розумних доповідачів.
Утім саме слова Зінаїди Панасівни Тарахан-Берези найбільше привернули увагу. З нею — науковою співробітницею Канівського заповідника «Тарасова гора» — ми тоді проговорили понад годину, яких, зрозуміло, мало, щоб розказати про захоплення і роботу всього життя — скрупульозне вивчення канівської історії генія Тараса Шевченка.
До речі, це саме канівчанка Зінаїда Тарахан-Береза встановила місце спочинку норовливої і зрадливої у молодості Ликерки Полусмак до кохання старшого Тараса Шевченка, яка згодом до кінця життя спокутувала свою провину, доглядаючи за його могилою.
Загалом нині 81-річна шевченкознавиця — авторка тематичних чотирьох монографій та понад 300 наукових статей у вітчизняних і зарубіжних виданнях. Читати...
3 
0
