В свої 20 з невеликим років, вже маючи диплом кінотехніка, я рік пропрацював у звукоцеху кіностудії ім. Довженка.Це було ще в СРСР, за Брежнєва.Тоді ще не було побутових відеомагнітофонів і тому, коли хтось з режисерів хотів подивитися свій старий фільм, то робилося це так :Він приходив до монтажного цеху, домовлявся з якоюсь з монтажниць, щоби та наступного дня, ніби-то для потреб фільму котрий вона монтувала, замовила 2 години проекції (наприклад, у одному з двох маленьких кінозалів на БАМі - на 3 і 4-му поверхах монтажного цеху).З сейфу кіностудії ( так називається склад, де зберегаються копії всіх фільмів що знимала кіностудія) приносили ЯУФ-и з кінострічкою потрібного фільму, і у "кінозалі" (фактичто розімром з велику кімнату) дивилися кіно.Раз, прийшов на кіностудію, тоді вже пенсіонер, режисер Іванов. Сказав, що хоче подивитися своє кіно. Це було десь за рік до його смерти.Так вийшло, що на той час,я, хоча вже до того багато чув про це кіно, але сам його ще так і не бачив ні разу (чому саме - тут несуттєво).Тож, домовимшись з хлопцями, що ці дві години мене ніхто шукати не буде, а як що, то для начальства вони щось вигадають і відразу мене покличуть, я підійшов до Іванова і напросився подивитися це кино разом з ним.Отож, сіли ми поряд, і дивилися цей фільм лише удвох.Іванов коментував і розповідав. Читати...
7 
0
