«Вони боролися, щоб ми перемогли»
«Ми чинно своє одробили на ратному полі.
Нам легко, бо ми уже пам’яттю стали, мов клени.
Дивіться ж, нащадки: в долоні синівської долі
Вручаємо світ ми і наші високі знамена.»
(Борис Олійник «На березі вічності»)
Дорогі Канівчани!
Завтра одне із найвеличніших свят нашого народу і кожного роду зокрема. Свято Великої Перемоги! Свято, що дало можливість з’явитися на світ нам і нашим дітям, онукам, правнукам. Згадайте в ці дні своїх членів родини, яким випала доля пройти шляхами тієї війни. Для них вона була і Великою , і Вітчизняною, і Світовою. Воля до перемоги у них була вищою за бажання вижити. Вони боронили свій дім, свій рід, свою родину. Вони були і залишаються гордими своєю особистою причетністю до Перемоги.
Попри особисту недолю і прикрі історичні скрути, святість Роду і Батьківщина були для них понад усе. Почуття національного самозбереження було ціннішим за власне життя.
«Не співайте про нас, що хоробро ми билися.
Не кажіть, що ми линули наче орли, -
Ми од куль од ворожих по полю стелилися,…
Щоб Ви сьогодні щасливо жили.»
Ці слова Андрія М‘ястківського найкраще характеризують простоту і скромність найуспішнішого покоління 20 століття.
Мільйонна армія була не із професійних військових, а із простих людей, відкритих, щирих, добрих, але готових завжди захищати свою родину. До них треба йти як до джерела, щоб напитися любові і шани до рідного дому, до України.
Солдати Великої Вітчизняної … Їх у Каневі сьогодні залишилось семеро. Кожному давно за дев‘яносто. У здибленому війнами і революціями 20 столітті вони не втратили людяності і доброти. Зносить океан часу останніх, незабутніх і непереможних людей. Тільки у 2019 році шестеро учасників бойових дій відійшли у вічність. Останні роки їхнього житиття припали на моторошні часи української історії , виродження традиції святості Роду, невизначеності, неповазі до всього, у тому числі і до них самих. Але і в цих обставинах вони ніколи не думали про свої інтереси, а лише про рідну Україну.
Іван Пилипович Галушка кавалер чотирьох медалей «За відвагу», багатьох орденів, доктор сільськогосподарських наук, в останні тижні свого життя говорив: «Мені не жалко себе, шкодую, що залишаю такою спаплюженою Україну.»
Досить часто згадую одну із останніх розмов із Григорієм Маркіяновичем Куликом, кавалером «Ордена Слави» та медалі «За відвагу», після ознайомлення з його орденською книгою та звернувши увагу на запис – має право на пільги, я запитав: «Які пільги Вам передбачались?» Григорій Маркіянович відповів : «У мене одна пільга, я залишився живим, інші пільги мене не цікавили. Я бачив тисячі смертей, а мені випало щастя повернутися додому, що ще треба?»
Багато із Вас пам‘ятає Івана Панасовича Яременка. Коли на запитання чи страшно було на війні він відповів: «Страшно. Але в такі хвилини я бачив перед очима маму, тата, весь рід. І страх проходив. Я не думав про своє життя, я захищав їхнє». Іван Панасович кавалер «Ордена Слави», «Червоної Зірки», медалі «За відвагу».
Можна дуже багато розповідати про кожного із учасників бойових дій, всі вони достойні нашої пам’яті. Вони були яскравими особистостями , їх об‘єднувала велика любов до свого Роду до Батьківщини. Це були люди які без сумніву вірили у Перемогу і щасливе майбутнє.
Дорогі Канівчани щиро вітаю Вас із святом Великої Перемоги! І мілким дріб‘язком сьогодні стає балаган коли, що і як святкувати, кого поминати і за ким сумувати. Пам’ять про всій рід – найголовніше.
«Пам’ять – це совість,
Пам‘ять – це мірило буття,
Пам‘ять не дає померти,
Хто не має пам’яті, той мертвий!»
(Юрій Іллєнко)
З повагою, Василь Тулін
- Перегляди
- 6072
- Подобається
- 1
- Не подобається
- 0
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 16
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
Спасибо вам, ветераны!
Німеччина що тільки не робила - і прилюдно каялася, і виплачувала компенсації, і повертала власникам награбовані коштовності, і відновлювала відсоток євреїв до передвоєнного рівня в містах, і зараз без меж приймає мігрантів, але вдчуття провини її не покидає.
А що ми маємо з іншого боку? Як з\'ясувалося, визначення цього для багатьох виявилося складним. На мапі не фартануло?
Що ж, тоді спробуємо все пояснити на пальцях.
Уявімо собі двох нерозлучних друзів Ні і СР, які не відрізнялися зразковою поведінкою - тягнуть все у тих хто слабкіше та погрожують всім, що познайомлять з кузькіною матір\'ю.
І ось вирішили з усіх боків, як вони себе вважали, найпрекрасніші, розумніші хлопці побити та пограбувати бабусю По. Все добре спланували - хто що забере, коли краще це зробити кожному, що ше можно у сусідів пошманати.
І вони це зробили!
Пояснення російських історіографів : "14-16 июня 1940 года СССР предъявил руководству прибалтийских государств ультиматумы об организации свободных выборов и вводе дополнительных воинских контингентов на их территорию. Условия были приняты. 15 июня советские войска вошли в Литву, 17 июня — в Эстонию и Латвию." У вас ніяких асоціацій це не викликало? Прийшли миролюбиві війска і всі одразу почали відмовлятися від свого майна, йти в колгоспи та будувати невідомий комунізм.
Ви бачите як - ніякої окупації ! Це Німеччина окупувала Францію, Бельгію, Польщу..., а СРСР проводив завжди " вступление в пределы Польши, введение ограниченного контингента войск, предупреждение нападения, избавление от эксплуатации трудящихся, защита украинского , белорусского, русскоязычного населения" і ніякого насильства.
Дальні родичі бабулі По- Ан та СШ вступилися за неї. Ан спостерігав, як знахабнілий Ні до цього бешкетував у комунальній квартирі, але не втручався довго - розумів, що це буде йому дорого коштувати. Але після побиття По втрутився - інакше би втратив повагу до себе.
В цей час СР допомогав свойому корефану Ні чим міг.
А СШ жив зовсім далеченько і не поспішав - казав, що його хата з краю. Але він допомогав Ан.
Але ці добрі товаріші, Ні та СР, були ще тими покідьками - вони не тільки попадали ледь не під всі статті Кримінального кодексу, але й готувалися придушити один одного.
" Если бы не удалось во время вторжения русских в Румынию заставить их ограничится одной лишь Бессарабией и они забрали тогда себе румынские нефтяные месторождения, то самое позднее этой весной они бы задушили нас."- А. Гитлер. 18 мая 1942 года. (Г. Пикер. Застольные разговоры Гитлера. Смоленск. Русич. 1993. Стр.303)
І цей час настав - Ні випередив СР і завдав йому добрячого стусана.
СШ все спостерігав і розмірковував, що краще зробити - йому дуже не подобалися ні Ні, ні СР, які до цього спільно трамбували його кращого друга Ан.
Але тут один далекий родич Ні, якого звали Яп, раптом уявив себе невразливий і бескарним, і зарядив зненацька в ухо СШ. СШ відразу схаменувся - йому в очах негайно просвітліло, він прийшов до тями і визначив де меньше зло для нього.
І понеслося...
А що підсудний не визнає себе винним в злочинах, так то звичайна справа.
Набагато гірше, коли і слідчий шиє статтю тільки одному зі злочинців (тут виникає підозра в корупції) - Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила...
Але історія на цьому не закінчується (історії завжди закінчуються тільки в книжках та фільмах через обмеженність формату).
Ні все визнав. А СР, якому допоміг СШ, отримав перемогу над Ні і. перебуваючи недовго в компанії ковбоїв в білих капелюхах, почав вважати себе теж гарним хлопчиком. Але не припинив колобродити.
Афганістан - "...американцы долго отказывались верить сообщениям разведки о том, что на самом деле произошло во дворце Тадж-Бек. Сам президент Хафизулла Амин, любивший говорить, что он "более советский, чем советские", не поверил, когда ему доложили, что на него напали не моджахеды и не бойцы из враждебной партийной фракции, а советские коммандос, переодетые в афганскую форму.
Из воспоминаний этих бойцов стали известны подробности, которым никто (и я в том числе) иначе бы ни за что не поверил: Амин, мечущийся по коридору в трусах и майке, с капельницей с физраствором в руках и все еще вставленной в вену иглой (накануне его пытался отравить сотрудник советский нелегальной разведки, устроившийся к президенту поваром - но ничего не подозревавшие советские врачи его спасли).
Приказ пленных не брать - убить всех, включая охрану, прислугу, родственников...
30 декабря "Правда" сообщила о гибели Хафизуллы Амина презрительно не удостоив его более звания президента и даже не назвав по имени - только по фамилии. Она писала: "в результате поднявшейся волны народного гнева Амин вместе со своими приспешниками предстал перед справедливым народным судом и был казнен".
І СРСР, я як його наступник РФ, не бажають покаятись за мільони знищених ради примарної ідеї комунізму?
"Среди этих десятков миллионов «щепок» — интеллигенция и самый творческий научный и предпринимательский слой общества, те люди, которые служили локомотивом столь великого подъема России к 1913 году. Самые талантливые и прогрессивные граждане были в большинстве своем уничтожены, репрессированы или высланы большевиками. На их место зачастую приходили шариковы и швондеры"
СР створював комуністичні режими по всьому світу за кошт свого нарподу.
СР підтримував ультраліві терористичні організації.
СР надихнув на звіртсва самих запеклих мерзотників світу.
Комунізм зажди будується на кістках.
І РФ, як наступнику СРСР, не потрібно каятися? Вона невинна?
А Boeing рейсу МН17?
РФ знову невинна, тикаючи пальцем, рукою по лікоть в крові, в бік України?
Все між собою пов\'язано і невизнання одних злочинів, бескарність, тягне за собою інші.
PS
Йду на рекорд на самий довгий комент - вийшов с самоізоляції та розминаю перо, тобто клавіатуру, а то вже забув як вона, зараза, клацає ;-)
Верховна Рада не захотіла звинувачувати СРСР у розв’язанні Другої світової
13 травня Верховна Рада не змогла ухвалити звернення до іноземних парламентів та міжнародних організацій з нагоди 75-ї річниці завершення Другої світової війни в Європі.
Про це на своїй сторінці у Фейсбуці повідомила народна депутатка Вікторія Сюмар.
За проєкт документа проголосували 200 депутатів за мінімально необхідних 226. З результатами голосування можна ознайомитися тут.
«Маятник у бік совка хитнувся остаточно. Кремль аплодує. Зелені таки виявилися червоними. Українську історію знову намагаються писати за кремлівськими лекалами», – зазначила Сюмар.
13.05.2020
Гітлер – Сталіну: З днем народження!
23 грудня 1939 року газета "ПРАВДА" вийшла із незвичною вітальною телеграмою на шпальті.
Адольф Гітлер у найтепліших виразах привітав Йосипа Сталіна з шестидесятиріччям (офіційно Сталін народився 21 грудня 1879 року).
Через день, 25 грудня Сталін знайшов час не менш тепло подякувати і Гітлеру, і Ріббентропу, й іншим друзям .
Сталін - Гітлеру: "Дружба..., скрепленная кровью"
Далі для перфекціоністів - порівняння двох якісних літаків з перших рук.
PS
Самодіагностую у себе інтернет-залежність. Був на самоізоляції, відчуваю, що не допомогло.
Знову йду на тиждень звідси.
Якщо не допоможе, думаю почати лікуватися розчином води ( 60% води і 40% консерванта C2H5OH ).