ПАМ’ЯТКИ ЧИ ПІСОК? ВИРІШИТЬ КАНІВСЬКА ГАЕС

Ідея будівництва Канівської ГАЕС, без сумніву, є видатним рекордсменом: адже вперше її будівництво було заплановане документами 27 з’їзду КПРС. Тобто, знамените радянське гасло «Рішення такого-то з’їзду - в життя!» тепер активно реалізують Кабміни незалежної України вже 34-й рік поспіль. Про екологічну шкоду, техногенні небезпеки та економічну безглуздість проекту написані десятки паперів - листів, заяв, наукових звітів, аналітичних документів, брошур і навіть книжок. Заяви академіків НАНУ, листи міжнародних експертів, висновки круглого столу у Верховній Раді – все це ПрАТ «Укргідроенерго» (УГЕ) продовжує впевнено ігнорувати, з чим завжди солідаризується його керівна структура – Міністерство енергетики у всіх іпостасях останніх років.

Нині ініціатори будівництва ГАЕС виступили спільним фронтом разом із Канівською РДА і розробили документ державного планування – детальний план території (ДПТ) ділянки у Канівському районі, де УГЕ планує розташувати склад піску (насправді, розроблено два документи – другий ДПТ стосується будівельної бази №2 для ГАЕС, розташованої на березі Дніпра на в’їзді до Канева з боку Бобриці, але про нього згодом). В випадку зі складом піску під загрозою опинився унікальний комплекс історико-культурних об’єктів. У археологів та краєзнавців, які глянуть на ситуаційний план цього складу, зайдеться серце: кількагектарний майданчик на березі Дніпра, де планують розмістити цей склад, впритул оточують дві цінні пам’ятки зарубинецької культури – городище і поселення Бабина гора та могильник Дідів Шпиль. Ще на початку 70-х їх вивчав знаменитий дослідник прадавньої історії Подніпров’я, доктор наук Євген Максимов. Академік Борис Рибаков у монографії «Язичництво стародавніх слов'ян» вважав, що Бабина гора кілька віків мала сакральне значення для ранньослов’янських племен Середнього Дніпра.

Тепер тут запланований склад піску. Хоча, насправді, сам пісок уже є і лежить він понад 30 років, а взявся там під час першої спроби будувати ГАЕС у кінці 80-х років. Тоді у центрі села Бучак рили котлован (село майже повністю виселили, а хати знесли), заради чого будівельники знищили культурний шар, в якому були залишки поселення епохи Трипілля та зарубинецького часу, а також старовинний козацький цвинтар Бучака. Грунт, як розповідають очевидці, за допомогою земснаряду перекидали аж під Дідів шпиль, і частково ним засипали підніжжя пам’ятки. Бабина гора постраждала теж: земельні роботи та намитий пісок спричинили ерозійні процеси, додалася зміна прибережної течії й через це Бабина гора стала інтенсивно осипатися. Про все це детально розповідає неігрова стрічка 1988 року «Сон», знята тоді ще молодим режисером Сергієм Буковським, нині відомим українським документалістом.

Нині кількагектарну гору піску УГЕ, очевидно, вирішило вигідно продати. Для цього і розроблений детальний план території, що має пройти процедуру стратегічної екологічної оцінки (СЕО). Вона передбачає і обов’язкове громадське обговорення. Сам ДТП та опис (в якості звіту зі СЕО) був оприлюднений на сайті Канівської РДА. З нього випливають цікаві деталі. Черкаське «Облархбюро», як розробник документу, врахувало зауваження начальника відділу культурної спадщини ЧОДА М.Сухового про наявність поряд з об’єктом археологічної пам’ятки – багатошарового могильника Дідів Шпиль - і необхідність встановлення для неї 50-метрової охоронної зони. Але шановний Микола Олександрович чи не знав, чи забув, що там впритул стоїть Бабина гора (взята під охорону Канівською райрадою ще 1990 року). І що недавнім рішенням Міністерства культури для таких об’єктів як могильник та городище встановлена охоронна зона у 500 м, а для поселень – всі 1000 м. Що, фактично, взагалі унеможливлює там розташування там будь-якого промислового об’єкта.

А далі ще цікавіше! Зазначена у ДПТ ділянка віднесена до Смарагдової мережі – європейської системи визначення та реєстрації цінних природних територій. Перевірити дуже легко – достатньо глянути на цю ділянку на публічній кадастровій карті, увімкнувши демонстрацію земель, внесених до Смарагдової мережі. Поняття Смарагдової мережі менш відоме, ніж звичний природно-заповідний фонд. Але також входить до термінів національного законодавства, оскільки Україна ратифікувала Конвенцію про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ в Європі (відома як Бернська конвенція). Вона містить список територій України, які увійшли до Смарагдової мережі та мають особливий природоохоронний статус, гарантований законодавством. Використання таких територій для містобудівних потреб неможливе, бо це не відповідає меті їх створення. Даний факт був одним з ключових аргументів недавнього рішення Закарпатського окружного адмінсуду, який визнав незаконним та скасував висновок з оцінки впливу на довкілля будівництва потужної вітроелектростанції на полонині Боржава в Карпатах – природній території, що віднесена до Смарагдової мережі.

Ну, вже дрібницею можна назвати те, що в усіх документах, що стосуються ДПТ оцього складу піску чомусь досі вказана територіальна приналежність ділянки до Пшеничницької сільради, якої вже більше року не існує, бо вона включена у склад Бобрицької ОТГ. Ба більше: в описах впливу на місцеве населення, житлову забудову та інфраструктуру в описі до ДПТ всюди йде згадка про Пшеничники (до яких від Бабиної гори 7 км по прямій на карті). І ні слова про сусідній Бучак, до якого – 2,5 км дорогою. Чому УГЕ так вперто не помічає Бучак? Бо є на те вагома причина – тут доведеться відволіктися. Це реалі в Бучаку живе постійно 16 осіб, і ще з десяток – майже постійно. Але у паперах УГЕ село було знесене ще 30 років тому для будівництва ГАЕС: «людей виселили-виписали, гроші їм дали, хати знесли». Все, нема вашого Бучака! Але із названого числа жителів села хіба двоє-троє – нові люди. Більшість родом з Бучака чи сусіднього Іванькова, живуть тут не один десяток років, багато хто і народився. Всі вони – кістка в горлі УГЕ: міжнародні банки вважають існування села на місці проммайданчика проблемою для кредитування будови ГАЕС. Не краще ставляться до бучацьких у місцевій владі, хоч у старій, хоч у новій. Як їх тільки не називають - самосели, бомжі, «непрописані» і т.д. А ще «наркомани», «голяка купаєтесь!» - хоч більшість тут люди старшого віку. Чому так? Бо бучацькі особливі і гонорові. Бо вони не лише категорично проти ГАЕС (а навколишні села переважно «за»), а й проти рубання лісу та за створення на цих землях Національного парку (навколишніх від цього аж тіпає), хочуть відновити село, підтримують ідею створення тут музейного і культурного центру. Якихось два десятки бучацьких жителів – реальна громада: живуть дружно, один одному допомагають, село тримають у порядку, не один рік разом із волонтерами прибирають сміття на своєму знаменитому озері. Хоча це озеро давно вже серйозна проблема для села через масовий стихійний туризм.

І отут варто повернутися до головної теми і дізнатися ще один фірмовий хід «від УГЕ». Закон «Про стратегічну екологічну оцінку» визначає особливість проведення громадського обговорення ДПТ як містобудівельної документації: в такому випадку вмикається норма закону «Про регулювання містобудівної діяльності», за яким замовник обов’язково (!) має провести громадське слухання за визначеними правилами. У повідомленні про громадське обговорення ДПТ, розміщене на сайті Канівської РДА, ні словом про громадське слухання не згадано. Начебто логічно – зараз карантин, як там слухання! Але ж процедура є процедура! Має бути відповідне рішення у зв’язку з даною обставиною та продуманий вихід зі становища: проведення їх онлайн, відтермінування процедури чи ще щось. Якщо дивитися ширше – то логічно запитати в провідників УГЕ та РДА: а хто вас змушував оголошувати процедуру громадського обговорення 1 квітня, у розпал карантину, коли було ясно, що громадські слухання провести неможливо? Виходить, саме в цьому і була задумка – скористатися нездатністю громадян висловити свою позицію. Щоб не змогли підняти шум громадські активісти, не змоги прийти з позицією мешканці Бучака? Словом, як завжди робить влада – шито-крито.

Відтак, є підстави вважати, що порушено саму процедуру проведення громадського обговорення СЕО через відсутність слухань. Другий ДПТ (про який йшлося на початку статті) так само потребував проведення громадських слухань. Він, щоправда, жодним пам’яткам не загрожує, на тому місці такий об’єкт запланований давно. Але і там дивна плутанина: документ називає територіально приналежність бази №2 до Бобрицької сільради. Кадастрова карта відносить цю ділянку до Литвинецької сільради, а кілька років тому її внесли до затвердженого Генплану Канева.

Цікаво, що УГЕ, поважне державне підприємство, вже кілька років як фінансує такі потрібні археологічні дослідження у Бучаку на горі Лисуха, там, де заплановане будівництво ГАЕС. Результати вельми серйозні. Але іншою рукою та ж установа тихцем складає документи на хати у селі, чого роками не дозволяють зробити місцевим жителям. А далі очевидно і неприховано ігнорує тих самих жителів та й всю громадськість Канівщини у їхньому праві публічно оцінити плани будівництва тієї самої ГАЕС, бо знає, що критика буде гучною та обґрунтованою. Причому, офіційно отой ігнор виявляється на сайті місцевої влади, яка мала би бути на боці прав та інтересів громадян. Сумніву нема, що ця ситуація є підставою звертатися до відповідних органів із розглядом питання про порушення процедур, передбачених законодавством.

Фіналом буде яскравий епізод зі згадано вже документального фільму «Сон», знятого в часи першої спроби збудувати Канівську ГАЕС наприкінці 80-х. Одним з героїв стрічки є знаменитий канівський краєзнавець та лікар Михайло Іщенко. Він скрушно розповідає в кадрі – скільки унікальних археологічних пам’яток з української історії понівечили цим будівництвом. Тодішнє керівництво взагалі не обтяжувало себе проблемою якоїсь там спадщини – бульдозери різали і горнули землю разом із трипільськими горщиками, зарубинецькими житлами та козацькими хрестами без жодних докорів сумління. В одному з епізодів сердешний Михайло Єфремович намагається із древніми слоїками в руках напоумити будівельників у їхній їдальні, поки ті сьорбають свій черговий обід. Ця щемлива картинка в наш час повторюється жорстким фарсом: УГЕ та владу чекає смачний бенкет на суму будівництва беззмістовної Канівської ГАЕС, що коштуватиме за оцінками міжнародних банкірів близько 1,5 млрд євро. Людям лишаться чергові черепки від нашої культурної спадщини, притрушені пісочком.