Вивчила українську, щоб перекладати Шевченка. Пам’яті Віри Річ

24 квітня 2020 року виповнюється 84-а річниця з дня народження відомої перекладачки творів Тараса Шевченка англійською мовою Віри Річ (1936-2009).

Народилася Віра Річ (Faith Elizabeth Joan Rich) 24 квітня 1936 р. у північній частині Лондона в англійській родині. Перше слово свого імені вона переклала з англійської, змінивши на українське Віра. Її мати працювала в Червоному Хресті й там познайомилася з представниками української діаспори. А через неї з ними заприятелювала й Віра. Дівчиною вивчала в Оксфордському університеті давньоанглійську та давньоскандинавську мови (1955–1957), а в Лондонському – математичні науки (1958–1961). Авторка сотні статей про українську літературу в англомовних журналах та збірках поезій «Ескізи» (Outlines, 1960), «Провісники і образи» (Portens and Images, 1964). Під час навчання відвідувала курси української мови, захопилася творчістю Тараса Шевченка, почала перекладати твори українських письменників. Була головною редакторкою поетичного журналу «Manifold Magazine of New Poetry», секретарем Англо-Українського Товариства в Лондоні, оприлюднила близько сотні власних статей про українську літературу в англомовних журналах. З 2005 р. – дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка.

Віра Річ поєднувала в собі покликання  журналістки, дослідниці й перекладачки, талановитої поетеси. Вона відкрила англомовному світу численні твори українських письменників, зокрема, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Миколи Зерова, Павла Тичини, Ліни Костенко, Василя Стуса… Творчий доробок Віри Річ в англомовній шевченкіані налічує близько ста творів. Її переклади високо поціновані не лише у Великій Британії, а й у Канаді, США, Австралії. Свого часу Українська вільна академія наук нагородила перекладачку Почесним дипломом шевченкознавця за її перший великий перекладацький проект – збірку творів Шевченка англійською мовою.

Як зауважує письменниця Ганна Косів, «часто переклади Віри Річ є довершеними зразками перекладацької майстерності. Часом їй вдається відтворити практично кожне слово оригіналу, зберегти всі стилістичні прийоми... З одного боку – це результат природної обдарованості поетеси-перекладачки, а з іншого – це почуття відповідальності за те, якими постануть шедеври української класики перед світом».

Останні роки життя Віра Річ організовувала заходи на підтримку України у Великій Британії, як журналістка британського часопису «Nature» однією з перших у Західному світі порушила питання небезпеки аварії у Чорнобилі, її презентація проекту «Україна від Мазепи до Майдану» у 2004–2005 рр. була представлена в університетах Європи. Як зазначала професорка Роксолана  Зорівчак, і «в останні роки свого життя Віра Річ активно працювала над перекладом Шевченкових творів, сподіваючись до 2014 року перекласти всього «Кобзаря». Одначе 20 грудня 2009 р. вона відійшла у вічність. Зворушливо, що некролог Віри Річ у газеті «The Times» автор Ю. Бендер закінчив останньою строфою Шевченкового «Заповіту» в її перекладі».

Перекладачка шевченкіани настільки увійшла в духовний світ України, що й сама вже почуваалась українкою. Не маючи жодного «кровного» зв’язку з Україною, вона зізналася, що прагне, аби її прах знайшов спочинок саме тут і  тому заповіла поховати її в Каневі, неподалік могили Тараса Шевченка. Ц. свою останню волю Віри Річ доручила виконати своїм приятелям – літературознавцю, головному редактору журналу «Всесвіт» письменнику Дмитру Дроздовському та Алану Флауерсу – офіційному виконавцю її заповіту, який також опікується спадщиною видатної перекладачки на її батьківщині, професору Лондонського університету Kingston University. За допомогою з реалізації заповіту поетеси у Каневі Дмитро Дроздовський звернувся до письменниці Любові Голоти та екс-Міністра культури і туризму України Ігоря Ліхового.

15 квітня 2011 р., в рік 150-ліття повернення в Україну великого Кобзаря, на цвинтарі урочища Монастирок, що поряд із Тарасовою Горою, відбулося відкриття пам’ятного знака із вмонтованою капсулою з прахом Віри Річ. До його створення долучились Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка, Національна спілка письменників України, Рівненське обласне об’єднання ВУТ «Просвіта», Володимир та Сергій Поліщуки, Тетяна Раданевич, Оксана Приходько, авторкою знака стала художниця Оксана Новак. Вшанувати пам’ять відомої перекладачки прибули члени її родини, діячі науки і культури з Великобританії, Білорусі, Києва, Львова, Рівного, представники канівської громади. 

На жалобному мітингу виступили Дмитро Дроздовський, Ігор Ліховий, Анатолій Леонтьєв, Алан Флаверс, Джен Тейлор, Язеп Янушкевич, Анатолій Шпиталь, Ганна Косів, Оксана Приходько, Євген Букет, Зінаїда Тарахан-Береза, Наталія Гаєр. Також учні канівської спеціалізованої школи №6 прочитали вірші Тараса Шевченка в перекладі Віри Річ, а священик Канівської церкви УАПЦ о. Володимир відслужив панахиду. У виступах було підкреслено, що талановита перекладачка стала об’єднавчим духом для України, зокрема, Ігор Ліховий сказав, що пані Віру, з якою відбулося знайомство у Львові, під час відкриття у серпні 1992 року пам’ятника Шевченку, а також зустрічався з нею у Мінську, він теж від нині вважає представником канівської громади, адже вона з’єдналася тут з канівською землею навіки. Про зв’язки Віри Річ з Білоруссю розповів письменник Язеп Янушкевич відзначивши, зокрема: «Те, як вона розпоряджалася своїм життям – нам за приклад. Ви пізніше тільки осягнете, кого приймаєте у свою землю. Сьогодні нам усім важко уявити скільки тисяч, мільйонів людей по всій землі читають Шевченка англійською. І все це завдяки їй». «Віра Річ працювала жила своєю Україною, в якій був Тарас Шевченко. Ця людина, перекладаючи українську літературу в діапазоні від Шевченка до Стуса, витворила самобутню «англійську Україну», зрештою, европейську Україну», – підкреслив Дмитро Дроздовський. Пам’ятний знак з базальту виготовила фірма «Певек» (м. Здолбунів Рівненської області). Тоді ж до музею Тараса Шевченка були передані особисті речі видатної перекладачки, документи, книги, фото та інші матеріальні свідчення життя і творчості видатної британки.

Вперше побачити Україну Віра Річ змогла в березні 1991 р., приїхавши на Шевченківські урочистості. А вже 24 серпня 1992 року вона прибула на святкування першої річниці проголошення Незалежності України та перепоховання праху Патріарха Йосипа Сліпого в крипті св. Юрія у Львові. Віра Річ також брала участь у церемонії відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку у Львові, де продекламувала свій вірш «Prologue» («Be svift, my friends…»), написаний з нагоди проголошення Незалежності України. Згодом, 1998 року, під час Шевченківських святкувань перекладачка знову відвідала Канів. Натхненна генієм поета, вона написала вірш «Kaniv» («A path as steep as Calvary»), який продекламувала біля могили Тараса, проспівала під гру Михайла Коваля на старосвітській бандурі Кобзареві «Думи мої, думи мої...» англійською мовою у своєму перекладі. Символічно, що пам’ятний знак із вмонтованим прахом зроблено у формі книжки, з якої усміхається обличчя молодої Віри у вишиванці й українському намисті. По обидва боки портрета уривок із поезії «Мені однаково…»Тараса Шевченка.

  13 травня 2017 року в столиці Великобританії у Білоруській греко-католицькій церкві, вірянкою якої була Віра Річ (тут знайшла спочинок і частина її праху) було встановлено барельєф-меморіал поетеси  (художник-різьбяр – Петро Пелех). Цей храм святого Кирила Туровського і Всіх святих покровителів білоруського народу – меморіал жертвам атомної катастрофи 1986 року в Чорнобилі. Саме Віра Річ та Алан Флаверс, за фахом фізик-ядерник, доклали багато зусиль, аби світ дізнався правду про цю трагедію. Того ж дня за упокій душі відомої перекладачки, причетної і до української, і до білоруської культури, відслужили поминальну панахиду в канівській козацькій церкві Покрови Пресвятої Богородиці, що поблизу Тарасової Гори..    

Сьогодні в експозиції музею Тараса Шевченка в Каневі представлено твори великого Кобзаря у перекладах Віри Річ, орден княгині Ольги ІІІ ступеня, яким було її нагороджено 24 серпня 2006 р. – високої відзнаки таланту і подвижницького чину поетеси, її паспорт, диплом Міжнародної літературної премії імені Івана Франка 1997 р. (присудженої за переклади англійською мовою українських письменників-класиків та сучасних майстрів слова), подарований Аланом Флаверсом.

Прикметно, що 2020 року на підставі подання Шевченківського національного заповідника об’єкт культурної спадщини «Місце поховання праху перекладачки творів Т. Шевченка англійською мовою Віри Річ» по вул. Монастирок у м. Каневі внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (охоронний №4600-Чк).

На Тарасовій Горі вже стало традицією проводити наукові конференції, творчі зустрічі на пошанування Віри Річ, чиє бажання бути похованою в серці України – Каневі не лише увиразнило символ поширення сили Шевченкового слова у світовому духовному просторі, а й долучило англійську перекладачку, зi студентських років закохану в літературу українців та білорусів, до когорти визначних людей, причетних до імені Тараса Шевченка, історії Тарасової Гори та утвердження української національної культури.

Із листа білоруського літературознавця, археографа, письменника, Члена Союзу білоруських письменників Язепа Янушкевича до Шевченківського національного заповідника:

“ … У Елізабет Джоан Рыч не засталося наўпроставых нашчадкаў па крыві. Аднак памяць пра яе ва Ўкраіне, аднолькава як і ў Беларусі і Вялікабрытаніі, ва ўсім англамóўным сьвеце, дзе сóтні мільёнаў чытачóў знаёмяцца з твóрчасьцю вялікіх твóрцаў – Кабзарá, Купáлы, Кóласа, Багданóвіча дзякуючы таленавíта пераклáдзеным радкáм руплíвай Верай Рыч — будзе вечнай. 

Як вечная сама Паэзія.

Язэп Янушкевіч  20.12.2019. Менск-Катэдральны. “

Підготували: Віта Дзима, Лариса Миколенко

Рядки із поеми Тараса Шевченка «Неофіти»

в оригіналі та в перекладі Віри Річ: