ВЕЛИКДЕНЬ Релігійне свято — це не просто будь-який довільно встановлений день, як приміром, День Миру, чи День Знань. Наші Предки пов'язували свої свята з рухом Небесних Світил, які є втіленням Богів.
ВЕЛИКДЕНЬ
Релігійне свято — це не просто будь-який довільно встановлений день, як приміром, День Миру, чи День Знань. Наші Предки пов'язували свої свята з рухом Небесних Світил, які є втіленням Богів. Чотири найголовніших свята року — Кола Сварожого — збігалися з сонячними фазами: зимовим та літнім сонцестоянням, весняним та осіннім рівноденням.
Рівнодення означає, що довгота дня, який почав зростати від свята Різдва, збільшуючись щодня на кілька хвилин, нарешті зрівнялася з довготою ночі (по 12 годин). Наступний день становить уже 12 годин 1 хвилину, а ніч зменшується — 11 годин 59 хвилин. В народі про це кажуть, що «День поборов Ніч». Великдень святкується наступного дня після Рівнодення, коли Світла частина доби вже більше ночі. В прадавні часу свято не було пов'язане з повною фазою Місяця, як це стало після впровадження християнства. Вірогідно, християнське святкування паски після повні було прийняте за єврейським зразком і традицією юдейського пейсаха. Воно не має нічого спільного з нашим звичаєм.
На Великдень українці випікають ритуальні хлібини, короваї, солодкі пишні баби, колачі. Цей священний хліб має бути якомога вищим — це символ родючості, плідної сили. Великодні писанки та крашанки виконують магію воскресіння душ наших Пращурів. Саме з таким розумінням цих святощів довго боролися християнські попи, але так і не змігши їх викорінити, змушені були дозволити їх, включивши до своїх церковних ритуалів та надавши їм зовсім іншого ідеологічного значення — «воскресіння Ісуса Христоса».
Ритуальні страви цього тижня виконують магічну роль, тому вживати їх слід саме в той космічний час, коли воскресає Світло — тільки тоді Небесна Брама відкрита для Душ українців-русичів. Приписи попів постувати в цей час спричинюють зворотну дію — ми «постуємо» практично цілий рік. Пам'ятаймо, що яйце — символ воскресіння Світла та дітей рідних Богів, тобто всіх нас, українців-русичів. Тому неприпустимо розписувати і дарувати видуте, порожнє яйце — це символ безпліддя, який застосовують наші вороги, щоб знищити Націю.
Великодні молитви наших Предків
Молімось Богам, щоб мали ми чисті Душі і тіла наші. І щоб мали ми життя з Праотцями нашими, В Богах зливаючись в єдину Правду. Так оце єсть ми — Дажбожі внуки! Дажбожі внуки ми — улюбленці Богів! І Боги свої десниці тримають на ралах наших. Заспіваймо Славу Суражію, і так мислимо до вечері. І п'ятикратно славимо Богів! /Велесова книга/
У давнину святкування Великодня було всенічною службою, як і всі сонячні свята. Люди чекали появи сонця, щоб відчути чарівність його «гри» , бо не даремно кажуть, «На Великдень Сонце грає». Волхви восхваляли світило, в якому бачили Лик рідних Богів.
Найближче до Бога випромінювання — СВІТЛО. Світло явилася на Великдень, І втілилася в земному Роді людському, — Народі українському. Світлоносна сила Сонця, Проявлена Дажбогом, Є водночас чистотою духовною І чистотою тілесною. З Великоднем Приходить на Землю Лад — Посланець Права — Гармонії Всесвіту. Прилітає, на Землю Жива — Золота Птиця з яйцем-яблуком, як початком всіх начал, Життєтворчим насінням, Що його дає Сварог...
Великдень святкували як весілля Неба і Землі, Дива і Лади. Про це знаходимо і в Книзі Велеса:
Се повінчаємо Небо Сварога і Землю. І справимо Весілля їм, де чоловік є Сварог, а навпроти Нього – Жона Його. І се свято мали робити, як для мужа і жони, бо ми — діти їхні. І тако бажали їм здоровими і щасливими бути І мати дітей багато, і собою хвалитися, І дивитися до Вод, щоб були велеплодні. /Велесова книга , д.30/.
Небесним Вогнем освячується Вода, якою жреці кроплять священне причастя, великодні короваї, крашанки, писанки:
Вічносвіжа Дана! Вода і Діва — Жінка Сонця-Вогню! Оживи своєю всетворчою силою Все видиме і невидиме, Все добре, духовне, світле! Коромислом Райдуги зачерпни із святого світового Джерела Животворну Воду для народу мого Українського! Наділи нею Берегинь, Щоб вони сіяли цю святу Воду золотим решетом на Землю-Матінку, Зрошуючи зела і квіти і плоди.
Великодні привітання, поцілунки — давній язичницький звичай. Народ радіє Весні, славить пробудження Природи, висловлює своє одвічне прагнення до любові і щастя.
Вітаються словами: «Слава рідним Богам!» Відповідають: «Навіки Слава!»
ПІЗНАВАЙ — ОБМІРКОВУЙ — ВІДАЙ!
Київська громада українських рідновірів |