ПРО ФОРМУВАННЯ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД

«Усе мина. А суть приходить згодом.
Невже це лиш нащадкам розпізнати…
Невже така приреченість довічна:
Мовчати, виглядати, бідувати
Вкраїні на хресті географічнім
Знедоленій, розтерзаній, розп’ятій»

(Микола САМЧУК)

Життя в очікуванні великих змін на протязі тридцяти років вкрай стомило нас. Ми все більше живем майбутнім, бо у сучасності жити уже не можливо. Нас весь час закликають  - потерпіть, все закінчиться. Тридцятирічна брехня і приниження зробили нас безпорадними. Здавалось ось-ось зловимо жар-птицю, а зловили те, що і вчора – облизня.

Майбутнє щодня стає минулим, а мрії про щасливе життя так і залишились мріями. Нам у черговий раз підсунули ідею щасливого життя в об’єднаних територіальних громадах. Ті, що це задумали - просто спостерігачі, а ми стали учасниками численних обговорень, страйків, конференцій, круглих та квадратних столів. А потім приїздить черговий «барин» і розповідає, нам як бути.

Чого хтось, хто ніколи не був у Чернишах, Пищальниках, Пшеничниках чи де інде, керує, як і з кого ліпити громаду? Про яке громадянське суспільство ми говоримо? Його немає і перспективи, його формування вкрай туманні.

Бо немає з кого, подивіться дані про стан народжуваності дітей за 2019 рік в розрізі по ОТГ:

Канівська ОТГ – 134 дитини

м. Канів – 129, с. Яблунів – 5

Литвинецька ОТГ – 9

• Литвинець – 7
• Синявка -1
• Козарівка – 1
• Бересняги – 0

Бобрицька ОТГ – 9

• Бобриця – 6
• Грищенці – 0
• Студенець -2
• Пшеничники -0
• Григорівка -1
• Тростянець -0
• Черниші -0

Колись близькі і доброзичливі, ми стаємо далекими і нещадними один до одного, дивимось один повз одного. Ми навіть не задумуємось, а що об’єднувати – залишки минулого, спогади голого з босим, таблички колись квітучих сіл? Давайте подякуємо МХП «Миронівський хлібопродукт» та «Урожаю» за оброблені поля і гроші за паї, бо поросли б чагарниками.

Об’єднані Канівським районом, хіба ми не були громадою, хіба ми не раділи успіху сусідів, чи разом не сумували, коли когось спіткало лихо, хіба не допомагали один одному?

Коли зникають речі, до яких звикли, за які можна триматись, як за поручні на східцях, стає не по собі. Виникає запитання – чому? Що з нами сталося? Що ми ділимо? Чому задихаємось у дріб’язкових проблемах?

Будь-яка сучасна проблема це проекція тих проблем, які не були вирішені в минулому, або були вирішені неадекватно – «та якось буде».

Це певною мірою стосується і нинішньої ситуації із визначенням меж Канева і громади села Литвинець, Ця ситуація всього лиш наслідок подій і політики більш ніж тридцятирічного періоду. Люди, наділені владою і покликані служити громаді, так і не знайшли спільної мови, вийшовши з одного райкому партії, служили якимось політичним ідеям та власним амбіціям. Місцеві «князьки» і «цариці» замість консолідації і сьогодні закликають до розколу і непорозуміння. Майбутнє завжди на перехресті доріг минулого і сучасного. Хто не любить минулого, той не гідний майбутнього – казали наші предки. Точніше і промовистіше важко висловитись.

Дорогі канівчани, шановні жителі Канівського району та «об’єднаних» територіальних громад. Я думаю, що всі ми розуміємо, що Канів – самодостатнє місто і об’єднуватись із кимсь..   йому немає ніякого сенсу. У нас все є – трохи розуму, мудрості, згуртованості і праці.

Погляньте на його Успенський собор – 1144 рік! Собор Парижської Богоматері почав будуватись майже на 20 років пізніше, у 1163 році. Минають роки, століття, а над голубим плесом Дніпра гордо височить його сивочола споруда.

Місто, в якому ми живем, не раз поставало з попелу і руїн працею тисяч наших предків. Тут гармонійно зливаються  краса розкішної природи, велич навколишніх краєвидів і виткані працею поколінь затишні вулички і провулки. Це миле кожному із нас містечко зачаровувало і вабило, хвилювало й залюблювало у себе всіх, хто хоч раз побував тут. Згадаймо кожен свою біографію. Хто я? Звідки я? і чого я тут? Згадаймо його велич і історію часів Київської Русі, пориньмо в думках у часи козацької слави.

Згадаймо 1600 рік, коли під протекторатом Польщі Канів отримав Магдебурзьке право. Згадаймо 15 квітня 1977 року, коли Канів Указом Президії Верховної Ради УРСР отримав статус міста обласного підпорядкування.

Згадаймо, нарешті, Тараса Григоровича Шевченка, який жодного разу не був у Каневі, але, начуваний про його величну історію і зачарований його краєвидами із Михайлової гори у Прохорівці, захотів тут поселитись у своїй хаті.

Якщо ми так поважаєм і шануємо Шевченка, то невже вільна і незалежна Україна, за прикладом Польщі 1600 року і Української РСР 1977 року не може надати місту остаточного спочинку нашого батька і пророка статус міста республіканського підпорядкування? І дійсно зробити його центром  духовного єднання українців.

Давайте візьмемо приклад з паломництва євреїв-хасидів на могилу їхнього духовного лідера – цадика Нахмана, що знаходиться в місті Умань.

Дорогі канівчани! Від нас залежить наше майбутнє і доля любимого Канева. Хто стукає, тому відчиняють. Час вкарбовує рядки в історію, а наповнюють її люди. Давайте разом відкриємо «ворота часу» з минулого у майбутнє.

Жителям Канівського району та об’єднаних територіальних громад бажаю щастя й успіхів у всіх Ваших починаннях. Хай вас оберігає Божа ласка, хай над вами сяє голубе небо і пестить вас ласкаве сонце. Хай радує щедрим врожаєм нива, плекана вашими прадідами і дідами, що дісталась вам у спадок.

З повагою і надією, Василь ТУЛІН