Канівський козак

Ніколи не переводилися патріоти на Канівській землі.
Один з них – Павло Гарячий з Буди-Горобіівської, що народився 13 січня 1893 року.
Загинув (розстріляний гестапівцями) 23 лютого 1943 року в м. Кременець Тернопільської обл.

Про останній період життя нашого земляка розповідає краєзнавець з Кременця Сергій Мєдвєдєв.

«Прочитавши у книзі Романа Коваля “Багряні жнива Української революції” розділ “Канівський козак Павло Гарячий”, відчув обов’язок поділитися тим, що знаю про цю людину, її життя і смерть – про те, що не увійшло до книги пана Романа і ховалося за словами “подальша його доля невідома”. Відомостей про Павла Гарячого (Горячого) небагато, часом вони недостовірні та суперечливі… Останній період свого життя, з грудня 1941-го до лютого 1943 року, Павло Гарячий мешкав у волинському місті Кременець (нині це Тернопільська область).
Можливо, певний час його життя було пов’язано із Закарпаттям, принаймні у статті краєзнавця Василя Олійника “Моїй дорогій Волині присвячую” зазначено: “Після поранення у Києві, до Кременця прибув закарпатець сотник Павло Гарячий, який став для молоді Білокриницької лісової школи Провідником” (Діалог. – м. Кременець. – 2004. – 8 травня).
У журналі “Літопис Волині” (Вінніпег, 1977) зазначалося, що інженер Павло Гарячий, “хоч проживав… на Волині з обмеженими правами політичного емігранта, громадської праці не цурався… в останній час близько стояв до української молоді, яку вчив військового ремесла”. У цій згадці Павла Гарячого названо “бувшим полковником Армії УНР”.
Одним з учнів Павла Гарячого у Білокриницькій лісовій школі був Микола Якович Чорнобай (1924 – 2006), член ОУН(б). Він згадував: “Полковник Павло Гарячий викладав у нас “лісництво”, а після занять, у лісі навчав нас іншого предмету – “тактики”.
Павло Гарячий – досвідчений старшина, учасник Визвольної війни 1917 – 1920-х років у лавах Армії УНР. Його досвід для майбутніх бойовиків УПА – безцінний. Знаменно, що учнями Павла Гарячого були члени обох гілок ОУН. До слова, Кременеччина – чи не єдине місце, де загони мельниківців і бандерівців координували свої дії, здійснюючи спільні акції (до осені 1943 року).
У лютому 1943 р. ОУН отримала повідомлення про підготовку німцями масового розстрілу в’язнів кременецької тюрми. Щоб врятувати їх, загін ОУН(б) під командуванням “Крука” захопив в’язницю. У відповідь гестапо того ж дня, 23 лютого 1943 року, арештувало та розстріляло відомих і шанованих у місті українців. Дослідник Б. Богуславський у статті “Жахливі картини злочинів” назвав імена розстріляних. Це лікарі Ганна і Петро Рощинські, Юрій Черкавський, Павло Гарячий (лісотехнікум), Лебедівська, Жиглевич, ксьондз Іваницький та інші – всього 12 чоловік (Діалог. – 1995. – Червень. – м. Кременець).
Випадковим свідком арешту Павла Гарячого став студент Микола Чорнобай. Він оповідав: “Професор* Гарячий повертався зі школи до Кременця власною бричкою, я з товаришем їхали за ним на велосипеді. Назустріч нам з’явився німецький легковик. Це було гестапо. Німці зупинили професора і кілька хвилин про щось із ним розмовляли, потім розвернулися і поїхали назад до міста. Ми з цікавості поїхали за професором… Це ж авто чекало на нього під Чеснохрестською церквою. На цей раз гестапівці посадили його до авта і кудись повезли. На другий день я взнав, що Павла Гарячого розстріляли”…
Чи добрим учителем був Павло Гарячий? Майже ніхто з його студентів не став лісничим чи агрономом – зате стали вояками. Вже за кілька місяців після загибелі Павла Гарячого вони успішно здали екзамен “з тактики” суворим екзаменаторам-німцям: у складі відділів Хрона і Крука під селом Антонівці вони оточили і знищили німецький батальйон.
Наприкінці зазначу, що у лісовому технікумі є меморіальна табличка Павлові Гарячому. Гадаю, що це не остання данина визначному українському старшині з села Буда-Горобіївська, що на Канівщині.
* Професор – тут не науковий ступінь, а поширене тоді звертання до викладача.»

У Каневі з ініціативи депутатів-свободівців є вулиця Павла Гарячого, а на ній – інформаційна дошка.

Юрій Гамалій