Президентський проект нового виборчого законодавства відразу ж після своєї появи викликав шквал критики від експертів. Низка пропонованих змін за сучасних українських реалій суттєво звузить право вибору громадян й дозволить узаконити адмінресурс.
Тиждень тому були оприлюднені деякі основні положення президентського проекту Виборчого кодексу України, найважливішими і найбільш дискусійними змінами якого є підвищення прохідного бар’єру до 5 %, повернення до змішаної виборчої системи (зі скасуванням блоків) та пропозиція зняти графу "не підтримую жодного кандидата". Найімовірніше, ці нововведення будуть репрезентовані на парламентських виборах-2012.
Що це означатиме для України в цілому та для влади, опозиції й виборців зокрема? Прохідний бар’єр: планка для обраних
Згідно з дослідженнями громадської думки станом на березень 2011 року маємо таку електоральну ситуацію. Якби вибори до українського парламенту відбувалися найближчим часом, то за Партію регіонів проголосувало б 20,8% виборців, за БЮТ — 12,8%, за "Фронт змін" — 7,6%, "Сильну Україну" — 4,2% , КПУ — 4,1%, "Свободу" — 3,2%, "Громадянську позицію" — 1, 6%, УДАР — 1,4%, "Нашу Україну" та Блок Литвина — по 1,3%, за інші партії — 2,3%. Проти всіх мають намір проголосувати — 15,6%, не підуть на вибори 10,7%, вагаються з тим, за кого голосувати — 13,1%. Опитування проводила компанія Research & Branding Group, похибка вибірки становить 2,2%.
На парламентських виборах гарантовано проходять 5-відсотковий бар’єр дві, максимум три політичні сили
Як бачимо, враховуючи цю похибку та можливі фальсифікації, на парламентських виборах гарантовано проходять 5-відсотковий бар’єр дві, максимум три політичні сили – ПР, БЮТ, та, можливо, "Фронт змін". Решта, в тому числі і нинішні союзники ПР – КПУ, "Сильна Україна" та Блок Литвина – у Верховну Раду наступного скликання можуть не потрапити як самостійні гравці.
А якщо у новий Виборчий кодекс будуть проведені зміни, аналогічні тим, що були в останній редакції закону про місцеві вибори (процедурні норми щодо формування виборчих комісій і т.д.), фактично узаконених фальсифікацій не уникнути.
Тим більше, що одна з найбільш спірних норм, яка була введена на місцевих виборах-2010, переходить і у Виборчий кодекс. Йдеться про заборону партіям об’єднуватися у блоки (хоча пропонувалося і підвищення прохідного бар’єра для блоків на 1-2%, і збільшення матеріальних вимог до об’єднань, які збираються балотуватися).
Це явно не вигідне багатьом опозиційним та потенційно опозиційним силам, які окремо набирають менш ніж 5% і не проходять до парламенту. Хоча вони в принципі можуть це компенсувати тим, що окремі депутати підуть по одномандатних округах, все ж їхнє представництво у парламенті буде незначним.
Змішана система: вперед у минуле
Наступна новація, яку проаналізуємо, – заміна пропорційної виборчої системи на змішану, де 50% депутатів обирається за списками, а решта 50% – в одномандатних округах.
Точніше, це не новація, а повернення до системи, яка існувала до виборів 2006 року. Плюсами цієї системи у порівнянні з повною пропорційною системою є "розвантаження" виборчих списків, зменшення конкуренції за місце у них та підтримка прямого і зворотного зв’язку між політичною силою та виборцями.
Мажоритарного кандидата у народні депутати від партії влади значно легше "вести у парламент", ніж саму партію, особливо у регіонах, де вона непопулярна
Мінусами є те, що полегшується застосування адміністративного ресурсу. Мажоритарного кандидата у народні депутати від партії влади значно легше "вести у парламент", ніж саму партію, особливо у регіонах, де вона непопулярна.
Також депутати від опозиції, які проходять по мажоритарних округах, значно поступливіші до неформального тиску, ніж ті, хто проходить за партійними списками – адже дозволити собі балотуватися в окрузі і конкурувати з владою може або особа, яка користується великим авторитетом у виборців (але такі люди, як правило, очолюють партійний список як "рейтингоносці"), або представник великого та середнього бізнесу, на якого владі значно легше тиснути.
Тим більше, що нинішня Конституція та регламент ВР не обмежують переходи депутатів по фракціях. Навіть більше – складається ситуація, коли для опозиції, яка менш схильна до використання адмінресурсу, кампанія в одномандатних округах буде значно дорожчою, ніж для влади, яка де-факто ним постійно користувалася (особливо це актуально на сьогодні для Партії регіонів за тенденції зниження підтримки навіть у "ядерних" регіонах.
Є певні міркування і щодо того, що як у партійних списках, так і в мажоритарних округах депутати будуть заздалегідь готовими до переходу до провладних фракцій, обираючись від опозиційних сил. А після минулорічних місцевих виборів неодноразово помічалися ще курйозніші ситуації, коли цілі фракції опозиційних сил проявляли повну солідарність з провладними фракціями, скажімо, у питаннях приватизації земельних ділянок.
У середньостроковій перспективі наявність одномандатних округів посилить електоральний розкол України – на Заході голосуватимуть за правих популістів, на Сході "проводитимуть" кандидатів від влади, незважаючи на зниження підтримки ПР
У середньостроковій перспективі наявність одномандатних округів посилить електоральний розкол України – на Заході голосуватимуть за правих популістів на зразок "Свободи" (можливо, навіть за сприяння влади), на Сході однозначно "проводитимуть" у парламент кандидатів від влади, незважаючи на постійне зниження підтримки Партії регіонів.
У короткостроковій перспективі електоральна карта України буде більш строкатою, тому що в одномандатних округах в принципі з’явиться можливість перемогти кандидатам від тих сил, які б не потрапили до парламенту у тому випадку, якби залишилася повністю пропорційна модель – йдеться про "локальні" партії, що мають популярність у Криму, на Закарпатті і т.д.
Однак у кулуарах давно вже йдуть розмови про введення повністю мажоритарної моделі. Публічно це поки що не обговорюють, однак деякі тенденції розвитку політичної системи в Україні наштовхують на думку, що і такий варіант розробляється і може бути втіленим вже після парламентських виборів 2012 року.
Йдеться про британську модель, яку загалом можна описати так: вся країна ділиться на виборчі округи, депутатів обирають в один тур, переможцем вважається той, хто набрав найбільше голосів, депутати є членами партій. На практиці ця модель приводить до формування двопартійної системи з незначними "вкрапленнями" локально популярних партій (за наявності компактного проживання національних або релігійних меншин).
В Україні двопартійна модель, через відсутність такої традиції та слабкість зв’язків політиків з виборцями, тільки посилить відокремленість політиків від суспільства
В Україні двопартійна модель, через відсутність такої традиції та слабкість зв’язків політиків з виборцями, тільки посилить відокремленість політиків від суспільства та закріпить статус-кво для політичних еліт.
Парадоксально, але така модель, окрім ПР, може бути вигідною і БЮТ, який виявиться єдиною "правильною" опозицією (оскільки теж має в основі бізнесове походження і тому може знайти спільну мову з ПР).
Тому можливий стратегічний союз між ПР та БЮТ виключно з метою розподілу електорального поля на двох учасників та закріплення режиму "уявної конкуренції", де кожен з учасників є вигідним спаринг-партнером для іншого. З реальною демократією та відстоюванням інтересів громадян така ситуація матиме мало спільного.
У випадку фактично двопартійної системи в Україні можуть збільшитися масштаби фальсифікацій, зокрема, з’явиться нова для України технологія "джеррімендерінгу" – довільного визначення меж виборчих округів для того, щоб опонентам дісталося менше електорату за однакової площі округу і т.д.
Багато людей у такій ситуації будуть голосувати проти всіх кандидатів, або взагалі не будуть ходити на вибори. З втратою своєї підтримки як влада, так і (квазі-)опозиція намагатимуться боротися – і не обов’язково тим, що стануть проводити реформи, направлені на задоволення інтересів виборців.
Проблема "противсіхів"
І влада, й опозиція в Україні загалом втрачають свою підтримку серед виборців через те, що більшість з політиків цієї генерації походять з однієї "тусовки" і не здатні впоратися з викликами, які кидає їм поточна ситуація.
Водночас усі вони хочуть залишитися у великій політиці навіть попри небажання виборців. Тому вони вважають голосування "проти всіх" неправильним вибором і намагаються всіляко принизити людей, які голосують саме так, – адже це пряма ознака того, що їм не довіряють.
І у цьому влада й опозиція солідарні. Традиційно нападками на "противсіхів" відзначався БЮТ, де досі вважають, що саме завдяки ним Юлія Тимошенко не дорахувалася голосів у другому турі і програла президентські вибори 2010 року.
Зараз же цей мотив був підхоплений і владою в особі ПР, депутат від якої Олена Бондаренко нещодавно заявила, коментуючи виборчі нововведення, що вона не розуміє сенсу позиції "проти всіх" та вважає, що наявність такої позиції приведе до анархії.
Буквально у той самий день про підтримку скасування пункту "проти всіх" заявили і представники БЮТ (існує варіант, що бютівці можуть підтримати цю новацію в обмін на дозвіл балотуватися до парламенту та місцевих рад блокам партій).
У Росії позиція "не підтримую жодного кандидата" була виключена з усіх виборчих законів у 2006 році, що викликало негативну реакцію у більшості експертів, оскільки це звужувало вибір та провокувало фальсифікації (замість голосування "проти всіх" розчарований виборець не йшов на вибори і його бюлетень могли використати на користь влади).
З 2006 року на виборах у Росії не відображається частка реально протестного голосування, хоча соціологічні опитування фіксують дедалі більше падіння популярності всіх партій, що представлені у Державній думі РФ
Тому з того часу на виборах у Росії не відображається частка реально протестного голосування (вона розчиняється серед тих, хто продовжує голосувати за ліву і ліберальну опозицію, яка залишається поза парламентом та тих, хто не ходить на вибори), хоча соціологічні опитування фіксують дедалі більше падіння популярності всіх партій, що представлені у Державній думі РФ ( провладні "Єдина Росія" та "Справедлива Росія" й умовно опозиційні ЛДПР з КПРФ).
Очевидно, що тут, змінюючи виборче законодавство в бік преференцій для себе, Партія регіонів копіює російський досвід. Однак у Росії донедавна були значно сприятливіші умови для формування авторитарного режиму – економічне зростання на деякий час збільшувало добробут простих громадян і робило їх більш лояльними до влади.
В Україні же економічне становище найближчим часом з більшою вірогідністю погіршуватиметься, ніж покращуватиметься. Тому зростатиме й опір владі – компенсувати зменшення громадянських свобод зростанням добробуту пересічного громадянина цій владі не під силу.
Разом з тим, нинішня парламентська опозиція (особливо це стосується БЮТ та його позиції щодо "противсіхів"), якщо вона підтримає запропоновані владою зміни до виборчого законодавства, може остаточно себе дискредитувати.
Тому замість упорядкованого виборчого законодавства, яке дозволило б проводити порівняно чесні вибори, Україна ризикує отримати досить неоднозначний документ, який може узаконити фальсифікації та обмежити вибір громадян.
|
0
0
