Бульдозер

Красномовний образ бульдозера, яким, за словами черкаського губернатора Сергія Тулуба, слід утихомирювати місцевий бізнес, щоб він звикав любити і поважати владу, в області спочатку сприйняли як метафору. Сергій Борисович згарячу кинув, що до несвідомих підприємців треба відправляти трактора, щоб він повідривав від їхніх будинків всі комунікації, тоді, мовляв, вони надовго порозумнішають.

Але ніхто не повірив, що керівник ОДА збирається застосовувати „принцип бульдозера” на практиці. Дехто навіть схвально аплодував Тулубу: нарешті прийшов керівник, який твердою рукою наведе порядок. І він справді почав діяти жорстко і безжально, та тільки ця „сувора справедливість” почала набувати якихось викривлених і незрозумілих громаді форм.

Першим усю тяжкість Тулубового „бульдозера” випробував на собі мер Черкас Сергій Одарич, який посмів удруге висуватися на міського голову, не узгодивши своїх прагнень із Партією регіонів і її обласним патроном. Минулого року у передвиборчий шал раптом втягнулася міліція, яка щотижня почала видавати все нові і нові сенсаційні подробиці зловживань у міськвиконкомі. Низка кримінальних справ, захмарні суми, вкрадені унаслідок нахабних корупційних схем, прізвища посадовців, прямо озвучені, без всяких ремарок про таємницю слідства — все це мало пригальмувати впевнений розгін Сергія Одарича на другий мерський термін. Проте він переміг. І вже за місяць-два всі звинувачення розсипалися на попіл, а міліція й думати забула про озвучені сенсаційні злочини. Але в Черкасах усі чітко усвідомили, хто віддає команду „фас” місцевим правоохоронцям.

Приблизно за таким же сценарієм розгорнулася і кампанія по викриттю корупційних схем під час реалізації державної програми „Золота підкова Черкащини”. Тільки замість міліції роль нещадного Цербера тут виконувала прокуратура. Та й головний натхненник програми, екс-губернатор Олександр Черевко, на відміну від Сергія Одарича, який став стіною за весь міськвиконком до останнього клерка, жодного разу не вийшов на люди, щоб публічно захистити своє дітище. Утім, кажуть, на прийом до Тулуба Черевко таки ходив. Може, якраз тому список причетних до зловживань посадовців облдержадміністрації так і обмежився головними спеціалістами та заступниками начальників управлінь. Хоч губернатор не раз і не двічі натякав на більш високий ступінь корупції в цій історії.

На такому неприглядному фоні нічого, окрім сарказму, не викликав розпіарений облдержадміністрацією подарунок, зроблений області власником черкаського річкового вокзалу. Підприємець добровільно пожертвував в комунальну власність приміщення вокзалу, хоч до цього не бажав продати його місту за кілька мільйонів гривень. Можна лише уявити, якої вагової категорії „бульдозер” мав би рвонути бізнес цього чоловіка, що він навіть грошей на ремонт подарованого об’єкта готовий дати. Тяжко віриться, що справа тут лише в дипломатичному таланті Сергія Тулуба. Хоча губернатор, явно задоволений собою, повідомив новину про річковий вокзал якраз із такою приправою: мовляв, він уміє розмовляти з людьми.

Правда, як згодом виявилося, не з усіма. Певне, значення має також соціальний статус і суспільне становище осіб, з якими розмовляє губернатор. Через пару місяців після тріумфального повернення з приватних рук в лоно області річкового вокзалу, в Черкасах спалахнула коротка, але гаряча війна між Сергієм Тулубом і заводом „Богдан”. Автомобільний гігант забажав взяти участь у тендері по забезпеченню черкаської освіти шкільними автобусами, скинувши ціну на свій товар до 300 тисяч гривень за один 20-місний автобус. В той же час губернатор із гнівом озвучив іншу, нібито накручену заводом суму за той же автобус — майже 500 тис. грн. Мовляв, совісті в „Богдана” немає, якщо він хоче стільки грошей! І взагалі, захочу — й оголошу його персоною нон-грата в області. Захотів — і оголосив. Та тільки Сергій Тулуб чогось трохи не врахував, бо зрештою, після того, як пристрасті вляглись, область згодилась закупляти автобуси в „Богдана” по тій же ціні в 300 тис. грн., а саме підприємство перереєструвалося в Києві. Від гріха і Тулуба подалі.

За останній рік, до речі, з Черкащини втік не один потужний інвестор. Той же „НІБУЛОН”, наприклад, збудував свій зерно-перевантажувальний порт не під Каневом, а на Полтавщині. Щось не зрослося в губернатора з власником компанії, який ледве вмовив Тулуба про аудієнцію. Зате тепер область заглядає в очі бізнесу з Арабських Еміратів, щоб той ощасливив нас новим елеватором. Правда, із тих зустрічей з інвесторами, як правило, нічого не виходить: вони приїжджають, зустрічаються з очільником області і їдуть світ за очі. Так було з корейцями, які мали ремонтувати наші дороги. Так було з аргентинцями, росіянами. Не виключено, що так буде і з арабами.

І що там їм Тулуб таке каже, що вони, як обварені, розбігаються? Невже малює суми, на які вони можуть взяти участь у „народному будівництві” об’єктів області? Мабуть, з іноземцями церемоній більше. Бо з місцевим підприємництвом ніхто особливо в дипломатію не грається. Дрібнішим з адміністрацій просто розсилаються „листи щастя”, в яких вказано конкретні суми і розрахункові рахунки, на які їх треба перерахувати. В Чигиринському районі, наприклад, таким колгоспним методом будується порт в селі Адамівка. З більшими підприємствами, швидше за все, говорять індивідуально. Адже там мова може йти про „благодійні” внески на мільйони. Наприклад, у Каневі місцевий промисловий гігант кілька мільйонів кинув на реконструкцію приплаву під Чернечою горою. Скидаються і на будівництво обласної дитячої лікарні. При чому, не лише бізнес, а й місцеві бюджети: облдержадміністрація розіслала в райони і міста вказівки, скільки кожен має відщипнути від медичного бюджету і передати в область на завершення лікарні.

Так що збір грошей іде масовий. Тож і не дивно, що областю ширяться чутки, що паралельно владою налагоджено і нелегальний збір данини. Кажуть, десь у надрах облдержадміністрації функціонує цілий відділ спеціального моніторингу, який ретельно проаналізував економічні можливості всього, що в області дихає і працює, а тепер дає рекомендації, скільки з кого можна злупити, розрахувавши розмір мзди з кожного орендованого паю, з кожної вирощеної на м’ясо свині чи зданого літра молока. В цих страшних легендах кожен посадовець має купити „вхідний квиток” в своє крісло, навіть якщо він незмінно сидить в одному й тому ж державному кабінеті десятки років; кожен заступник губернатора особисто відповідає за збір „податку” у ввірених йому галузях народного господарства, а якщо не справляється — звільняє місце іншому; з усіх бюджетних потоків збирається відкат від 40% до 10%, при чому з будь-якого фінансування будь-якої бюджетної установи, навіть якщо гроші мають витрачатися на придбання канцтоварів; всі суми, які належить занести в якісь означені кабінети в ОДА, розписані помісячно, а за спізнення — включається репресивний механізм контролюючих органів. І так далі, і тому подібне. Картина прямо-таки вражаюче неправдоподібна, масштабна і потворна.

Утім, якщо губернатор дозволяє собі погрожувати підприємцям бульдозерами, оголошує їх персонами нон-грата і публічно обіцяє „ще розібратися” з бізнесом тих, хто чимсь там завинив перед владою, то народу нічого не залишається, як відповідати подібними підозрами. Додаючи до своїх переказів все нові й нові байки про те, як донецькі відбирають у місцевих прибутковий бізнес. Або як правоохоронці кришують злочинні схеми, типу тих же браконьєрських баркасів на Дніпрі, що нібито платять півтори тисячі гривень на місяць мита і спокійно собі промишляють. Звісно, жодних доказів вам ніхто не наведе. Та простому люду вони і не потрібні. Замість аргументу достатньо того, як наполегливо Сергій Тулуб прагне замінити на вірних собі людей керівників правоохоронних і контролюючих відомств області. Міліція, КРУ, податкова, митниця... Професіоналізм тут ролі не грає ніякої, навіть колишній начальник ДАІ може керувати екологічною інспекцією: головне — щоб людина була надійна. У свідомості черкащан це вже визнання вини.

Словом, де правда, а де страхітливі вигадки про повальну корупційну піраміду і мздоімство вже не розрізниш. І в цьому винен сам Сергій Тулуб, завдяки своїй дивній риториці і „бульдозерній” політиці. Він сам підірвав довіру до себе, до нової влади взагалі, сіє розпач, страх і бажання заховатися в тінь. Вже навіть чимало толкових, досвідчених керівників державного сектору в розмовах з журналістами зізнаються про таємне бажання піти з посад, щоб не бути втягнутими в незрозумілі схеми і не виконувати, м’яко кажучи, суперечливих рішень. Тож про який інвестиційний чи сприятливий для бізнесу клімат за таких умов можна говорити.

Чимало людей задаються питанням, чому заяви і дії Сергія Тулуба не знаходять належної оцінки в Києві. Посвячені джерела стверджують: черкаський губернатор є одним із небагатьох, хто користується безмежною довірою Президента і є до нього особливо наближеним. Тому скільки б обласне управління СБУ не збирало оперативну інформацію, яка дає уявлення про рівень корумпованості на Черкащині і про очільників цього процесу, реакції на неї в столиці нуль. Там вірять Тулубу. А відомство Хорошковського, вочевидь, тільки накопичує цікаву інформацію в якійсь об’ємній шухляді. Можливо, колись вона вибухне...