Батько Махно - воля або смерть.ч.1

Антон Андрієнко 07.11.2018 

Нестор народився 26 жовтня (7 листопада) 1888 року в селі Гуляй-Поле Катеринославської губернії (тепер – Запорізька область) у родині Івана Родіоновича Махна та Євдокії (Явдохи) Матвіївни (в дівоцтві – Передерій). У 1889 році, коли Несторові ще не виповнилося й року, в нього помер батько. Його мати Явдоха Матвіївна залишилася у великій матеріальній скруті з п’ятьма синами: Карпом, Савою, Григорієм, Омеляном та найменшим Нестором. «На 8-му році мати віддала мене в двокласну Гуляйпільську початкову школу. Навчався я добре, шкільні премудрості давались мені легко. Зимою навчався, а літом наймався до багатих хуторян пасти вівці або телята. Під час молотьби ганяв у поміщиків у гарбах волів, одержуючи за це по 25 копійок у день», – так згадував Нестор Махно про своє дитинство. Згодом працював у малярній майстерні, в купецькій лавці.

У 1906 Нестор Махно став членом анархістської організації «Спілка бідних хліборобів», що діяла на Катеринославщині.

У 1911–1917 відбував ув’язнення в Бутирській тюрмі в Москві.

Після Лютневої революції 1917 в Росії Махно повернувся у березні 1917 р. на Катеринославщину, де розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч. Став одним з ініціаторів заснування Селянської Спілки, очолював місцеву раду робітничих і селянських депутатів та профспілку деревообробників та металістів. Створена Махном самоврядна місцева адміністрація провела розподіл серед селян маєтностей великих землевласників, примусила місцевих підприємців значно за підняти заробітну плату робітникам.

Нестор Махно особисто розробив план дій для встановлення народної влади без державного насильства.

Прийнятною для Махна формою самоорганізації, самоврядування стали ради без більшовицьких комісарів. Він сам не терпів будь-чийого владарювання над собою й не любив владарювати. Батько Махно не встановлював диктатури, а спонукав людей до самоорганізації, хоч люди не готові були самоорганізовуватися, тому серед них потрібно було провадити просвітницьку роботу. Махно був переконаний, що люди-господарі без посередництва державних чиновників, політиків і партій  самі можуть організувати своє життя в самоврядні громади, соціально-господарські об’єднання за територіальним чи професійним принципами і взаємодіяти між собою в спільних інтересах, забезпечуючи самооборону й зовнішні зв’язки.

Цей соціально-політичний і господарський досвід Нестора Махна своєчасний для нинішнього українського суспільства й потребує вивчення й засвоєння.

В умовах революційної руїни та більшовицької, білогвардійської й іноземної агресій Нестор Махно організував на Півдні України для самозахисту українського люду й своєї землі “республіку вільних хліборобів” – “трудову федерацію” з семимільйонним населенням і надзвичайно мобільним добровільним повстанським військом, яке в кращу свою пору налічувало 30 тисяч бійців, мало на озброєнні 700 тачанок, 60 гармат, три літаки й три бронепоїзди. Махновська тачанка, яка зародилася з традиції козацької мобільної артилерії, стала символом української визвольної війни першої чверті ХХ століття. Махновські мобільні сотні на тачанках здатні були на нечувані тоді військові маневри.

Махновська республіка вільних хліборобів, трудова федерація з системою самоврядності й мобільної самооборони по суті є відродженням традиційного українського громадського самовладування, яке на сучасний манір зветься громадянським суспільством і реалізоване в Скандинавських країнах і Швейцарії в системі демократичного – громадівського (за М. Драгомановим), бездержавного (за П. Кропоткіним) соціалізму.

На контрольованій Нестором Махном території працювали школи й шпиталі, жорстоко припинялися бандитизм, мародерство, антисемітизм. Махно протидіяв безпідставній жорстокості більшовиків, не терпів комісарів-агітаторів і не допускав їх у свої частини.

У кінці  1917 – на початку 1918 рр. Махно сформував «селянські вільні батальйони», які розпочали боротьбу проти козачих частин з Південно-Західного і Румунського фронтів, що намагалися через територію України пробитись на Дон і приєднатись до військ генерала О. Каледіна.

Махно негативно ставився до Центральної Ради, вважаючи її контреволюційною владою. Він називав прихильників Центральної Ради шовіністами й провадив з ними боротьбу. Проте у певні моменти відбувалась локальна взаємодія проти спільного ворога, зокрема надання боєприпасів і турбота про поранених.

Наступ в березні 1918 р. німецько-австро-угорських військ (після укладення Берестейського миру 1918 р.) примусив Махна виїхати з України. Деякий час він перебував у Таганрозі, Ростові-на-Дону, Царицині, Астрахані, Саратові та Москві.

Махно повертався додому поїздами, маскуючись під солдата. Декілька разів державна варта намагалася його впіймати, проте безуспішно. Повернувшись до села, Махно дізнався, що хату його матері спалили гетьманці, а його старшого брата, інваліда, учасника Першої світової війни, розстріляли, бо вважали, що він брав участь у боротьбі проти німців та режиму Павла Скоропадського.

Улітку 1918 року Нестор Махно організував повстанський загін під назвою Чорна Гвардія, і відновив боротьбу проти німецько-австро-угорських військ та уряду гетьмана Павла Скоропадського.

З початку січня 1919 р. Махно розпочав боротьбу проти денікінців, військ Директорії та Антанти. Згідно домовленості з більшовиками, Повстанська армія формально увійшла до складу Української радянської армії і згодом одержала назву «Третя бригада Першої Задніпровської дивізії» (командувач дивізії П. Дибенко), до складу якої входили також повстанські загони отамана Н. Григор’єва під назвою «Перша бригада Першої Задніпровської дивізії». Махно та Григор’єв отримали звання комбригів Червоної армії.

Ідейне обґрунтування махновського руху в 1918–1920 рр. здійснювала українська анархістська просвітницька організація «Набат» (створена 1918 р.), що висунула лозунг проведення «третьої соціальної революції». Махно виступав проти будь-якої централізованої влади (ідея «вільних рад» та «безвладної держави» згідно з анархістським вченням великого вченого-природодослідника, мислителя П. О. Кропоткіна, нащадка козацького гетьмана Івана Сулими), забезпечення життя трудівників на основі солідарності й самоврядування.

Махно в умовах протиборства двох сильних супротивників в Україні намагався стати «третьою силою» поряд з Директорією й більшовиками. Спроба більшовицьких органів влади втілити «політику воєнного комунізму», проводити продрозкладку, насильно створити перші колективні господарства та комітети бідноти, викликала опір серед українського селянства і привела до антибільшовицьких настроїв у махновському війську.

У червні 1919 р. озброєна італійськими гвинтівками без боєприпасів бригада Махна зазнала значної поразки під час наступу денікінців. Радянська влада звинуватила повстанців у розвалі фронту й оголосила Махна «поза законом». Перебуваючи в тилу у денікінців, Махно продовжував боротьбу. На початку вересня 1919 р. він завершив переформування повстанських загонів. Партизанське військо було реорганізовано в «Революційну повстанську армію України (махновців)», яка на той момент налічувала близько 80 тисяч бійців. Так у вересні 1919 року з ініціативи й під особистим керівництвом Нестора Махна створено революційну Повстанську армію України, яка започаткувала новітній національно-визвольний рух українців. 

Улітку 1919 р. повстанські війська отамана Никифора Григор’єва об’єдналися з загонами Нестора Махна. Григор’єва обрали командувачем Об’єднаної Повстанської Армії, а Махна – Головою Революційної Військової Ради. 27 липня 1919 р. в с. Сентове Григор’єва, якого звинуватили в погромах, грабунках і таємних перемовинах з генералом Денікіним, застрелив особисто Нестор Махно. Цю трагічну ситуацію спровокували більшовицькі агенти для розколу й ослаблення повстанського руху.

1 вересня 1919 р. в с. Добровеличківка Херсонської губернії відбулась нарада командування Повстанської армії. Було обрано новий склад Військової ради (голова – Лащенко), затверджено структуру армії, яка складалася з чотирьох корпусів.

20 вересня 1919 р. Нестор Махно уклав угоду з УНР. 

Протягом вересня-жовтня 1919 р. війська Махна вели бої проти армії А. Денікіна, знищуючи окремі частини та руйнуючи тилові комунікації. Повстанські загони в різний час займали Катеринослав, Гуляй-Поле, Олександрівськ, Маріуполь, Нікополь, Мелітополь,
Бердянськ. Проти Махна денікінське командування було змушене кинути найкращі сили на чолі з генералом Я. Слащовим та отаманом А. Шкуро.

Через ефективні військові дії повстанців проти війск Денікіна в 1919 р. в Приазов’ї, що суттєво уповільнили просування Добровольчої Армії на Москву, більшовики знову зважились запропонувати Махнові тактичний союз.

Але вже наприкінці 1919 – на початку 1920 рр. проти повстанців утаємничено стягнули великі сили радянських військ під командуванням Й. Якіра. Частини РСЧА не тільки вели бойові дії проти загонів Махна, а й проводили каральні операції проти місцевого населення, яке співчувало махновцям. 25 червня 1920 р. було надруковано звернення голови РНК УСРР троцькіста Х. Г. Раковського та начальника тилу Південно-Західного фронту наркома внутрішніх справ РСФРР Ф. Е. Дзержинського до селян Катеринославської губернії з закликом допомогти Червоній армії ліквідувати загони отамана Махна як найнебезпечнішого ворога радянської влади. Махно відповідав знищенням окремих червоноармійських підрозділів, ліквідацією комнезамів і місцевих органів більшовицької влади. Так, 29 червня – 9 липня 1920 р. відбувся рейд махновських загонів по Бахмутському, Ізюмському, Костянтиноградському, Новомосковському та Павлоградському повітах, протягом якого їхня численність зросла до 10 тисяч бійців.

Під час наступу військ П. Врангеля у вересні – жовтні 1920 р.. Махно знову пішов на зближення з більшовиками і 2 жовтня 1920 р. уклав у Старобільську воєнно-політичну угоду з командуванням їхнього Південного фронту (командувач М. Фрунзе). Під час Перекопсько-Чонгарської операції Червоної Армії махновські загони першими без особливих утрат увійшли в Крим через Сиваш і завдяки тачанкам блискавично захопили територію Криму. Проте відразу після прориву до Криму й розгрому військ Врангеля радянське командування, порушуючи підписану угоду, розпочало раптове оточення й тотальне винищення махновських частин. Наступного ж дня після захоплення Криму М. Фрунзе віддав наказ розстрілювати махновців на місці. Під час того підлого побоїща загинула найбільш боєздатна частина Повстаньскої армії, й тільки невеликому загону вдалося вирватися з Криму й повернутися в Гуляй-Поле та попередити решту махновців про зраду більшовиків.

З кінця листопада 1920 до серпня 1921 р. Нестор Махно розподілив решту повстанців на декілька самостійно діючих формувань – сотень. З однією сотнею Махно особисто вів виснажливі й запеклі (майже щоденні) бої проти більшовицької влади, здійснивши ряд повстанських походів та рейдів по Азовському побережжю, на Дон і в Поволжя. 27 червня 1921 р. на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У Михайлу Фрунзе рекомендували терміново вигнати Махна з Полтавщини в одну з голодуючих губерній, якщо ліквідувати його швидко виявиться неможливим. Особливо затято домагався каральних заходів проти махновців і організував пропагандистське цькування їх у більшовицькій пресі голова Реввійськради РСФРР Лев Троцький (Лейба Бронштейн) – найзаклятіший ворог Батька Махна і всіх українців.

27 серпня 1921 р. Нестор Махно, отримавши важке поранення в обличчя, з 77 бійцями, які вціліли в його сотні, перейшов кордон з Румунією.

Деякий час Махно жив у Бухаресті, згодом у Варшаві. У вересні 1923 року його заарештувала польська влада. У грудні 1923 року під час судового процесу, інспірованого більшовицькою агентурою, Махна звинуватили у веденні переговорів з радянськими дипломатичними представниками, на яких обговорювалися питання про можливість підняття повстання в Західній Україні з наступним приєднанням цієї території до УСРР. Наприкінці 1923 року Махна «за неясністю доказів» звільнили. Він із сім’єю спочатку оселився в Торуні, згодом – у Вільному місті Данциг, де постійно перебував під наглядом поліції.

З табору інтернованих написав лист до Президента Чехословацької республіки Томаша Масарика:

«Вельмишановний пане президенте, звертаюсь до Вас як до старого революціонера і соціаліста. Ви бачили, що переворот у 1917 році, яким було скинуто деспотичний центристський режим у Росії, дав можливість усім народам, що населяли її, самостійно розпочати облаштування свого життя на нових революційних засадах. Але різні авантюристичні й демократичні партії стали на перешкоді цього і з допомогою своїх послідовників, як справа так і зліва, намагались ухопити до своїх рук владу над народом. І народи в інтересах здійснення волі трудящих на місцях і в інтересах перебудови режиму на нових революційних засадах змушенні були взятись за зброю, щоб захистити свою соціальну і національну незалежність і до останніх сил боролись проти різних узурпаторів влади за збереження хоча б решток революційних досягнень.

Чеський народ, який, як і український, багато століть перебував під гнітом чужинської окупації, мав більше щастя. Є вже вільним, має демократичну владу і може вільно працювати на своїй батьківщині. Інакше склалася доля українського народу; чотири роки поливаються українські степи кров’ю його синів у боротьбі за соціальну і національну незалежність і за право бути господарем у своїй батьківщині.

Я як політичний в’язень був звільнений з тюрми в революційні дні 1917 року. Як старий політичний працівник не міг залишитись осторонь масового політичного руху, який розгорнувся тоді на території колишньої Росії, й почав організаційну роботу в Катеринославській губернії. Але недовго ми спокійно займались організаційною роботою, бо з’явились особи, які хотіли використати непевне становище для свої честолюбних планів. Необхідно було залишити спокійну творчу працю, взятись за зброю і захищати завоювання революції. За час 4-літньої збройної боротьби за соціальну незалежність я був дев’ять разів поранений і знесилений. За рішенням Революційної Повстанської Військової Ради, я розпустив свою повстанську армію на дрібні відділи і в супроводі однієї сотні наприкінці 1921 року прибув до Румунії на лікування. Коли мої рани загоїлись, навесні 1922 року відправився я з групою 14 чоловік на Україну, звідки отримував повідомлення, але непередбачувані обставини змусили нас увійти на територію Польщі.

Складна політична ситуація, у якій живе Польща останнім часом, постійні загрози з боку радянської Росії змусили її забути про слов’янську гостинність і садити за колючий дріт усіх політичних еміґрантів, це було зроблено також зі мною й моїм підрозділом. А нові намагання більшовиків усунути мене й моїх людей з польської території поставили мене в такі умови, перед якими бліднуть навіть умови життя в царських тюрмах.

Чеський народ, який перебував під гнітом чужої окупації, краще, ніж хто інший, зрозуміє муки століттями пригнічуваного українського народу і наше страждання у тюрмі, бо ми змагались за краще майбутнє для нього. Я думаю, що за свою 4-річну боротьбу заслужили ми у західних народів на щось більше ніж тюрма. До того часу жодна західна держава не виходила так щиро назустріч утікачам з колишньої Росії без огляду на політичні переконання, як це робить Чехословаччина.

Щира вдячність буде винагородою братерському слов’янському народові, який у тяжкі часи надав пристановище нещасним утікачам зі своєї батьківщини. Звертаюсь до вас як до старого революціонера й соціаліста – від вас залежить уможливити нам вільне життя на вашій землі після 4-річного більшовицького раю і братської польської в’язниці аж до того часу, коли ми зможемо повернутись на свою батьківщину. Прошу вас, вельмишановний пане президенте, дати розпорядження владі республіки відносно дозволу на в’їзд для мене і 12 чоловік мого супроводу. Я подав клопотання такого змісту до Міністерства закордонних справ Чехословацької республіки. Сподіваюсь, що нам буде надано притулок, як і іншим політичним еміґрантам, перебування яких на польській території було неможливим з тих же причин що й у нас.

З повагою Вождь Революційного Повстанського Війська України (Махновців) Н. Махно. 1922, Польща, табір інтернованих Стршалково».

У квітні 1925 року Нестор Махно переїхав до Парижа, де жив у Венсені, працював теслярем та робітником сцени паризької «Ґранд Опера» та в кіностудії Пате. Читав у Французькій військовій академії лекції з тактики ведення партизанської війни (той досвід боротьби українських повстанців з російськими більшовиками згодом знадобився французьким патріотам у боротьбі з німецькими нацистами). Підтримував активні зв’язки з міжнародним анархістським рухом, друкувався в «Анархическом веснике» та «Деле труда». У передмові до своїх спогадів «Русская революция на Украине» Нестор Махно пише:

“Про одне лиш можу пошкодувати я, випускаючи цей нарис у світ: це те, що він виходить не в Україні й не українською мовою. Культурно український народ крок за кроком іде до повного визначення своєї індивідуальної своєрідності й це важливо. Але в тому, що я не можу видати свої записки мовою свого народу, вина не моя, а тих умов, у яких я знаходжусь”.

Помер Нестор Іванович Махно у Парижі від сухот. Урну з його прахом  замуровано в стіні комунарів під номером 6686 у 87 відділі цвинтаря Пер-Лашез.

Про повагу до Нестора Івановича з боку його прихильників і навіть противників свідчить використання протягом багатьох десятиліть, навіть у спеціальній науковій літературі, по відношенню до нього стародавнього українського шанобливого звертання, широко вживаного у старі часи серед козаків – «Батько». Вживання цього звертання у старі часи свідчило про надзвичайну повагу до шанованої людини, рівну повазі до рідного батька, захисника, вчителя, спасителя. Обставини, в яких до Нестора Івановича вперше було вжито це звертання, самі по собі були досить незвичайні, в них уперше яскраво проявився талант Нестора як чудового командира, здатного врятувати своїх людей, у здавалося б безвихідній ситуації. Цей випадок описав у своїх спогадах начальник штабу Революційної повстанської армії України (махновців) В. Ф. Білаш:

“20 вересня у Дібровському лісі наші з’єднання об’єднались. Наш загін збільшився на п’ятнадцять чоловік. Простояли ми в лісі спокійно, десь біля трьох днів, збільшили землянку Щуся, а потім вирішили махнуть у Гуляйполе. Але, зважаючи на те, що там було багато австрійців, що відбирали хліб, зупинятися в ньому було небезпечно. Тоді ми вирішили їхати в село Шагарове та підібрати там наших хлопців, які переховувалися від австрійців.

Махно тоді нічим не виявляв себе і був як усі, маленький і рівний. Відомий своїми нальотами Щусь користувався у нас військовим авторитетом. Однак, він не мав над нами влади, і якщо треба було кудись іти, всі спільно вирішували питання і, залежно від настрою загону, приймали те чи інше рішення …
… Нас було тридцять шість чоловік, знаходячись у центрі лісу, ми не знали, як вийти з кільця (оточення) в поле. Що робити? Залишатися тут, чи понадіятись на прорив? Ми вагалися.
Щусь, був прихильником померти в лісі, занепав духом. Протилежністю йому був Махно. Він виступив з промовою і закликав щусівців піти за гуляйпільцями, які були прихильниками прориву. Щусівці піддалися його впливу й заявили: “Відтепер будь нашим батьком, веди, куди знаєш!”. І Махно почав готувати прорив …”.

Нестора Івановича Махна зазвичай називають суперечливою фігурою, бо радянська пропаганда створила образ неврівноваженого анархіста, неврастеніка, відчайдушного бандита. Кінофільми, книги, анекдоти… Чого тільки не приписували народному герою! Народну пам’ять про Батька Махнабільшовики постаралися запаскудити всіма можливими способами. Та не даремно відважного молодого звитяжця вся Україна називала Батьком. Батько Махно  –цілеспрямований, рішучий чоловік, який за жодних обставин не змінював своїх переконань, не ховався за чужі спини. Дуже рано він зрозумів грабіжницьку сутність і монархічної, й більшовицької держав і боровся з будь-яким насильством над народом – самовіддано став на захист народу від усілякої несправедливої влади.. А чим справедливіша нинішня необільшовицька влада – олігархічна “держава в державі”?

«Передайте від мене товаришу Махну, щоб він беріг себе, бо таких людей, як він, у Росії трохи», – турботливо застерігав батько анархізму, українець по матері Петро Олексійович Кропоткін у червні 1919 р. А відомий політичний діяч-анархіст Петро Аршинов у праці «Історія Махновського руху» (1921) ствердив: «Махновщина постійна і безсмертна. Там, де трудящі маси оберігають себе від поневолення, де плекають любов до самостійності, накопичують свою суспільну волю, вони завжди створюватимуть свої соціальні історичні рухи, будуть діяти від себе. Це і є сутність махновщини».

«…Діяти від себе» – це вияв самостійної сили людей, вияв волі духу збірної цілісності народу.Сутність суспільного руху українського селянства, відомого в історії як Махновщина – самозахист від новітнього комуністичного рабства, прихованого за ширмою демократії. Українські селяни одразу розгадали підступну політику більшовиків на закабалення хлібороба, на його озлидніння-пролетаризацію, що неминуче призводить до втрати волі. Українці на генетичному рівні зберегли пам’ять про правову традицію родоплемінного суспільного ладу й козацького самовладування за давнім вічовим принципом-законом волі. Волю-закон громада приймає одностайно і дотримується непорушно.

В українській селянській громаді, основу якої складали козаки-селяни як основна соціальна верства українського суспільства, його середній клас, ще на початку ХХ століття жили залишки вічового самовладування. Тож український селянський Рух Волі під проводом Махна виник не з теорії анархізму, а з глибинної колективної самосвідомості українського селянства, яке за тисячолітню історію пережило багато нашесть і закабалень і зберегло себе завдяки самоорганізації, взаємодопомозі та самовладуванню-самоуправлінню.

Життєва практика самоорганізації, взаємодопомоги й самовладування як основа суспільного ладу вже тисячоліттями діє в середовищі людей агрокультури й закорінена в моральному світогляді хлібробів.

М. Костомаров називав вічове самовладування народоправством, а П. Кропоткін убачав у ньому ранні форми анархізму. Анархізм постав у новітню пору як політична філософія в головах теоретиків – супротивників державного закабалення людей всякими формами насильства.

Одвічна українська ідея всенародної взаємодопомоги й самовладування, на короткий час явлена подвижництвом Батька Махна і задушена більшовиками, чекає на своє неминуче здійснення.

У 1968 році, коли паризька молодь перейменовувала корпуси Сорбонни на честь Махна, один з рупорів студентського бунту Даніель Кон-Бендит заявив: «Махновський рух – модель майбутнього ідеального суспільства».

Антон Андрієнко
07.11.2018

Постать Нестора Махна. Дослідники розповіли про маловідомі факти

Фотографія на виставці, присвяченій Несторові Махну. Дніпро, 7 листопада 2018 року

Дніпро – У Дніпропетровському національному історичному музеї відкрили документальну міні-виставку, присвячену Несторові Махну. 7 листопада виповнилося 130 років з дня його народження. Цього дня в музеї також організували авторську екскурсію місцевих «махнознавців», які розповідали відомі й невідомі факти з біографії Махна, підтверджували та розвінчували міфи, переказували легенди. На захід прийшли десятки відвідувачів, зацікавлених темою. Організатори кажуть: «батько Махно» – одна зі значущих сторінок національно-визвольних змагань початку минулого століття, але на рівні держави його ювілей не відзначається, бо в офіційний літопис української історії він увійшов радше як негативний персонаж. А втім, безсумнівно, що Махно був однією з яскравих постатей свого часу, а очолюваний ним рух справив великий вплив на перебіг подій.

Нестор Махно (1888–1934), політичний та військовий діяч, командувач Революційної повстанської армії України, керівник селянського повстанського руху 1918–1921 років, відомий анархіст і тактик ведення партизанської війни. 1919 рік

Якою була справжня чисельність махновської армії? Чи справді махновці влаштовували німецькі та єврейські погроми в краї? Чи правда те, що «батько» був на зріст меншим від більшості своїх «синів», що виявляв нелюдську жорстокість і володів екстрасенсорними здібностями? Чи існувало та де було заховане «золото Махна»?.. На ці та інші питання знають відповіді дніпровські історики та краєзнавці – дослідники біографії Нестора Махна та махновщини в регіоні.

Справжнє прізвище і день народження

Історик Тетяна Цимлякова, завідувачка відділу історії України та краю 1917–1945 років Дніпровського історичного музею, зауважує: відділити правду від вигадки буває досить важко. Тим більше, що й сам Махно спотворював інформацію про себе. Певний час в істориків не було певності ані щодо точної дати його народження, ані щодо справжнього прізвища.

Історик Тетяна Цимлякова

Із приводу прізвища: відповідь несподівана – Міхненко

Тетяна Цимлякова

«У спогадах сам Нестор Махно пише, що народився 27 жовтня 1889 року. І нікому певний час не спадало на думку перевірити цю дату. Насправді він народився 26 жовтня 1888 року. В метричній книзі Хрестовоздвиженської церкви записана саме така дата. І ось така подвійність щодо Нестора Махна йде постійно. Із приводу прізвища: відповідь несподівана – Міхненко. Три брати були записані під прізвищем «Махно». Потім ми бачимо, в слідчій денікінській комісії фігурує: Махно, Міхненко, Михненко. І ви ж знаєте, що Махно проживав у Парижі разом із дочкою під прізвищем Міхненко. І таких моментів багато», – зазначає історик.

Суперечливими, за її словами, є і дані про риси його характеру. Жорстокий і милосердний, кмітливий, простий, дуже працездатний…

Тетяна Цимлякова переконана: він володів і неординарними здібностями. Спав чотири години на добу. Мав важкий, пронизливий погляд.

Дуже багато людей вказувало на його очі. Сталеві й пронизливі, що людині було аж моторошно

Тетяна Цимлякова

«Що це? Це інтуїція, передчуття і телепатія, які в нього були розвинуті. Психологи відносять його до екзальтовано-демонстративних особистостей з яскраво вираженою акцентуалізацією характеру. Що це означає? Бути на видноті, вдаватись інколи до імпульсивних, невиважених дій, підвищена емоційність, бажання відігравати провідну роль. І це ми також простежуємо… Відомо також, що у нього була феноменальна пам’ять. Коли він розпочав писати 1923 року свої «Записки», то можемо розуміти, що все він добре пам’ятав… Дуже багато людей вказувало на його очі. Вчителька і завідувачка дитбудинку вказувала, що у нього були карі очі, які не змінювали вираз. Сталеві й пронизливі, що людині було аж моторошно», – зауважує Тетяна Цимлякова.

Тачанка з кулеметом. Такі тачанки використовували махновці. Дніпровський історичний музей. Дніпро, 7 листопада 2018 року

Німецькі та єврейські погроми і порятунок історичного музею

Важке дитинство напівсироти (батько помер, коли Несторові не було й року) і робота підпаском у багатого німця-колоніста наклали відбиток на подальшу діяльність Махна і його світогляд. Німецькі та єврейські погроми махновців – не міф, кажуть історики.

Села палали, німців знищували… Чи були єврейські погроми? Так, були два погроми. Це Гірка, така була колонія, і в Умані у вересні 1919 року

Тетяна Цимлякова

«Тоді в його характері з’являється така жорстокість, мстивість. До кого? До німців-колоністів, які давали гроші, продовольство іноземним військам, на які спиралась Центральна рада. Плюс важке дитинство, робота на німця-колоніста. Знищувались німецькі колонії. Пік припав на 1919 рік, коли махновці повернулись з-під Умані. Села палали, німців знищували, в деяких випадках жінок і дітей милували, в деяких – ні. Це дуже важка тема. Чи були єврейські погроми? Так, були два погроми. Це Гірка, така була колонія, і в Умані у вересні 1919 року. Махновці розправились із багатьма євреями», – розповідає історик.

А втім, у самому Катеринославі (теперішньому Дніпрі), попри значну частку єврейського населення, погромів не було. У дніпровському музеї не приховують: заклад завдячує Махнові своїм порятунком. У період, коли махновці «гуляли» в місті, «батько» захистив музей від пограбувань, видавши охоронну записку. Він також виділив 10 тисяч карбованців «на усиление развития» музею та ордер на дрова для опалення.

У період національно-визвольних змагань влада в Катеринославі змінювалась 22 рази, найбільше з-поміж міст України, але жодна, окрім Махна, не переймалась проблемами музею, визнають дослідники.

Родинні перекази про Махна і махновщину

Особистість Нестора Махна і сам махновський рух у краї оповитий легендами й переказами. Махнознавець Борис Ковтонюк, дніпровський письменник та журналіст, не тільки досліджує історичні факти, а й збирає розповіді земляків. Одна з таких зберігається і в його родині.

Борис Ковтонюк, махнознавець

Мій прадід Панас Квітка двічі лікував Нестора. Перший раз – після Дібрівського бою

Борис Ковтонюк

«Мій прадід Панас Квітка двічі лікував Нестора. Перший раз десь через два місяці після першого відомого Дібрівського бою, коли Махно отримав невеличку рану і вона довго не заживала. І другий раз, коли 19-го року махновська армія тримала натиск від білогвардійців, і раптом – тиф. Захворів і «батько». Його вивезли за 5 верст від того місця, де жив мій прадід. Це біля села Великомихайлівка нинішнього Покровського району, на хутірець. Махна вилікували менш ніж за два місяці. Ми знайшли це місце з дружиною. Онуків туди я водив», – розповідає Борис Ковтонюк.

Книжка Бориса і Людмили Ковтонюків

За словами Ковтонюка, історії про досі не знайдені скарби махновців у краї підтверджень поки не отримали.

«Про махновські скарби я вперше почув десь у сьомому класі, коли подейкували, нібито італійці запропонували радянській владі прочистити дно річки Вовчої і знайдене поділити навпіл… Але це все на рівні розмов, на межі домислів», – додає краєзнавець.

«Велика людина невисокого зросту»

На авторську екскурсію дніпровських «махнознавців» до музею прийшли десятки відвідувачів, зацікавлених темою. Однією з родзинок зустрічі була міні-вікторина про справжній зріст Махна. Ті, чиї відповіді були найближчими до істини, отримали призи.

Насправді Махно був геть невисокого зросту, каже історик Тетяна Цимлякова – приблизно 159–160 сантиметрів. За це й отримав одне зі своїх прізвиськ – «Малий» (ще два відомі прізвиська – «Скромний» та «Кривавий упир»).

«В документах зазначалось 4,4 аршина. Але розмір аршина в різні періоди коливався, тому і зріст у Махна був «різний», – зауважила в розмові з Радіо Свобода історик.

До 130-річчя Нестора Махна у Дніпрі також відкрили виставку документів, присвячених його особистості. Це й книжки, написані його сучасниками та дослідниками, унікальні світлини махновців, прапор одного з їхніх підрозділів, а також листи третьої дружини Нестора Махна Галини Кузьменко, передані музейникам онуком брата Нестора Махна Карпа. В одному з її листів із Джамбула, де вона жила після відбуття покарання в Дубровлазі, йдеться про те, що в біографіях Махна багато неточностей і перекручень.

Лист Галини Кузьменко, третьої дружини Махна, Дніпровський історичний музей

«Із Джамбула вона писала про те, скільки було наклепів на Махна, неточностей, які допускали біографи, бо тоді не було достатньої кількості архівних матеріалів. Зараз матеріалів щодо Махна є багато, але з’являються і нові документи», – сказала Радіо Свобода Тетяна Цимлякова.

Дослідники особистості Махна дають іронічну пораду: не вірити нічому, що дотепер написано про легендарного «батька». За їхніми словами, дві третини архівних документів щодо нього досі не досліджені, й попереду ще чимало несподіваного.

Юлія Рацибарська

Радіо Свобода
08.11.2018

 

 

 

Нестор Махно: самородок, військові таланти якого годі пояснити

Нестор Махно (1888–1934), політичний та військовий діяч, командувач Революційної повстанської армії України, керівник селянського повстанського руху 1918–1921 років, відомий анархіст і тактик ведення партизанської війни. 1919 рік

7 листопада виповниться 130 років від дня народження Нестора Махна. «Батько Махно» і махновці – одна зі значущих сторінок Української революції 1917–1921 років. На офіційному рівні цей ювілей не відзначається, адже в офіційну політику історичної пам’яті Махно вписується зі знаком мінус, як негативний персонаж. Утім, він був однією з найяскравіших постатей тієї доби, і очолюваний ним рух чинив дуже великий вплив на перебіг подій. Діяльність Махна виходить за межі Української революції – він був своєрідною проміжною ланкою між українською національно-визвольною боротьбою і російською громадянською війною. У значній мірі саме Махно двічі, в 1919-му і в 1920 роках, зумовив поразку російського білогвардійського руху.

Про Нестора Махна та очолюваний ним повстанський рух Радіо Свобода говорило з дніпровським істориком Дмитром Архірейським.

– Що відомо про дитячі й юнацькі роки Нестора Махна?

– Я думаю, в Україні немає людини, яка взагалі нічого не чула про Махна. Але, дійсно, навіть на рівні популяризації він залишається абсолютною легендою і багато хто взагалі не знає деталей його біографії.

Його дитинство було доволі скрутним і це визначило його характер, світогляд, відточило у ньому почуття, можливо, дещо гіпертрофованої справедливості

Махно народився у незаможній селянській родині, був п’ятим сином, у ранньому дитинстві залишився напівсиротою – помер його батько. Дослідники говорять, що його дитинство було доволі скрутним і це так чи інакше визначило його характер, світогляд, відточило у ньому почуття, можливо, дещо гіпертрофованої справедливості. Але його коріння в його дитинстві.

– А як він прийшов у політику? Чим би ви пояснили його вибір – анархізм, і його успіх?

– Махно не отримав навіть повної початкової освіти. Вчився й не довчився, пробував бути учнем на ливарному заводі, пробував ще в юнацькі роки займатися сільським господарством. Наймитував, наймався то помічником конюха, то ще кимось.

Полюбляв театральні вистави й там зійшовся з хлопцями, які вже входили до складу місцевої гуляйпільської групи анархістів

Попри те, що він був учнем на ливарному заводі, не перетворився на пролетаря, натомість вступив у драматичний гурток. Полюбляв театральні вистави й там зійшовся з хлопцями, які вже входили до складу місцевої гуляйпільської групи анархістів.

Коли він ознайомився з азами анархізму, то це, напевно, відповідало його світогляду. Хлопці були жваві, одразу запропонували рішучі дії, на межі з терором. Напевно, це відповідало характеру молодого Нестора. У розпал першої російської революції 1905–1907 років відбулися перші експропріації. На жаль, ці «екси» інколи супроводжувалися вбивствами. Але хлопці не розкаювалися – вони вважали, що це політичний терор, що вони вбивали пособників режиму.

Як політик, Махно сформувався дещо пізніше, коли він потрапив під суд і його засудили до в’язниці

Як політик, Махно сформувався дещо пізніше, коли він потрапив під суд і його засудили до в’язниці. Він у тодішньому Олександрівську, Запоріжжі, відсидів декілька місяців, потім понад п’ять місяців – у Катеринославській в’язниці. Нарешті, потрапив до московської «Бутирки». Там відбувся його «університет», бо там він перезнайомився з непересічними представниками революційного табору: есери, більшовики, анархісти. Там Махно зійшовся зі своїм другом і соратником Петром Аршиновим, відомим анархістом. Почав багато читати художньої і політичної літератури.

Потім у своїх спогадах він не приховував, що це була школа його життя та університет, і саме там він розширив обрій знань і відточився як політик.

Історик Дмитро Архірейський

– Він, як і багато революційних діячів того часу, був самоучкою. Коли вороги Махна, зокрема російські білогвардійці, збирали якісь дані, то в них часто фігурувало, що, мовляв, за Махном стоять дуже освічені військові, нібито у його штабі полковник німецького генерального штабу. Хоча, насправді, в Махна не було ніяких професійних військових, його соратники були такими, як і він. Можливо, відбули строкову службу, але не більше. Як можна пояснити такі непересічні військові таланти молодого чоловіка, який щось читав, але не більше?

– Я, чесно кажучи, й сам не можу для себе пояснити цей феномен. У його оточенні офіцери були, тому що серед його однодумців було багато мобілізованих на Першу світову війну, вони закінчували школи прапорщиків, були офіцери воєнного часу.

У нього був зріст десь метр шістдесят – і при тому, він очолював кінні атаки. Краєзнавці переконують, що він міг розрубати людину шаблею, попри свої фізичні дані

– Але ж це не професійні військові!

– Так, на відміну від Червоної армії, наскільки відомо, махновці не брали до себе на службу військових фахівців. Він не був спортсменом, не був атлетом, у нього був зріст десь метр шістдесят – і при тому, він очолював кінні атаки. Краєзнавці переконують, що він міг розрубати людину шаблею, попри свої фізичні дані.

– Може це йому народні перекази приписують такі якості характерника?

– Це навряд. Але не забуваймо, що він з козацького краю, з вільностей Війська Запорозького. З дитинства був на природі, з дитинства знався з конями, його оточували такі ж сільські парубки. Він не був мобілізований до армії, оскільки перебував у в’язниці. Махно повернувся додому в 1917 році не для того, щоб зібрати розбишацьку зграю, а реалізовувати політичну програму. Проте подальші події змусили його взяти зброю до рук.

Навесні 1918 року німці й австрійці посунули в Україну. Будучи анархістом, у той час Махно солідаризувався з більшовиками й зі зброєю в руках бився проти німців до осені 1918 року. У цей час він поступово розвивав свій військово-організаторський талант. Від начальника волосної міліції, до командарма за буквально два роки – це доволі короткий час.

Він вчився й у своїх товаришів. Але чому настільки талановито – напевно, це, як кажуть, від природи чи від Бога

Махновщина – це рух, це багато людей. І Махно не був диктатором, не був лідером з необмеженою владою. У нього була правильна армія зі штабами, структурою. Його оточували не менш талановиті люди, з чудовим, у тому числі, військовим досвідом Першої світової війни.

– Це був низовий досвід, ці люди не обіймали високих посад.

– Так. Низовий досвід, але вони всі жили у той час, коли цей досвід розвивався дуже швидко. Махно перебував в оточенні цих людей, які зналися і на гарматній справі, і на кавалерійській справі. Він вчився й у своїх товаришів. Можливо, цим можна пояснити – чому так швидко. Але чому настільки талановито – напевно, це, як кажуть, від природи чи від Бога.

Нестор Махно (1888–1934)

– Махно очолював Революційну повстанську армію України (махновців) – так називалася його військо. Як у махновців складалися відносини з Українською Народною Республікою? Восени 1919 року був укладений ситуативний союз між Петлюрою та Махном. Чи були у цього союзу якісь перспективи?

Десь Махно піддавався й більшовицькій пропаганді, а десь у нього були претензії до Центральної Ради

– Махно укладав тричі союз із червоними, не один раз укладав союз із представниками української сторони. Цей союз з Петлюрою 1919 року був не перший. Тому що перші контакти союзницького формату відбувалися ще у листопаді-грудні 1918 року, коли зародилася Директорія й занепадав режим Скоропадського. Щоправда, це контакти не на рівні командарм Махно і головний отаман Петлюра. Махно тоді тільки формував своє військо у Південній Україні й контактував із місцевими, але вже пропетлюрівськими отаманами. Тому там певна прелюдія була.

Ставлення Махна до УНР було неоднозначне і можна відстежити певну еволюцію. Спочатку це були ворожі відносини. Десь Махно піддавався й більшовицькій пропаганді, а десь у нього були претензії до Центральної Ради. Тому що саме Центральна Рада уклала Брестський мир з кайзерівською Німеччиною, монархічною державою, яка прийшла сюди нібито як союзник Української Народної Республіки, але широкі верстви населення сприймалинімців та австрійців як окупантів.

Махно на партизанському рівні співпрацював з багатьма пропетлюрівськими отаманами

Від австрійців постраждала родина Махна, один з братів був розстріляний. Дуже багато односельчан, земляків Махна також постраждали, по суті, від окупантів. Дуже довго Махно притирався до патріотів незалежної української держави. На партизанському рівні він співпрацював з багатьма пропетлюрівськими отаманами, але чомусь не сприймав самого Петлюру, дуже критично до нього ставився. Просто Махно як анархіст не сприймав формат держави.

<div