«Вибір за “менше зло” – це міжкланова війна, в якій суспільство беруть у заручники…»

Але наявність тих кланів – це наслідок необдуманих попередніх виборів

Богдан САЛІЙ зі «Свободою» не просто з перших днів її існування, він один з творців модерної української націоналістичної політичної партії; був депутатом Львівської міської ради VI скликання; художник і викладач Львівської академії мистецтві; інтелектуал і аналітик. Сьогодні, коли саме набирає розгону президентська виборча кампанія, Богдан окреслює нам українське суспільство як суб’єкт і як об’єкт у цьому процесі.

«…Багато людей свідомо кривлять душею і виступають проти своєї совісті: мовляв, якщо не вибрати знов чинного Президента, так одразу Путін нападе і будуть безпорядки, і невідомо чим то скінчиться. Слухайте, хлопці, а чого ви такі боягузи? Невже ви вважаєте себе дурнішими за тих, хто нині сидить на владних кріслах? Ну ж не дурніші, то для чого ви свою порядність, свій гонор за дешево продаєте пройдисвітам?»

"Я ПОЧАВ БИ з самого поняття “вибір”, а це складна штука як для людини індивідуально, так і для держави в цілому. За вибором завжди йде наслідок. Проблема в тому, що люди в нас на виборах у державі не зовсім добре оцінюють наслідки для себе зокрема і суспільства загалом. Хоча йдеться фактично про вибір майбутнього. Тому перед будь-якими виборами треба добре подумати, все проаналізувати, прорахувати наслідки і лиш тоді приймати рішення.

А от щодо технологічної процедури передвиборчої боротьби за останні 20-25 років, то можна зробити аналогію з перегонами озброєнь. Як тільки, умовно кажучи, з одного боку вистрілює якась новіша потужна зброя, то в наступний момент супротивник уже проектує й нову броню, яку не пробив би той калібр; опоненти намагаються чимраз хитріше і досконаліше протистояти один одному.

Вдосконалюються й технології пропаганди. Відбувається розшарування впливу, тобто беруться до уваги вже не сегменти суспільства – вікові, фахові, інтелектуальні тощо, як це було років 10-20 тому, а конкретні люди. Якщо знову звернутися до мілітарної аналогії, то раніше били артилерією по площі, а тепер стріляють снайпери цільово. От як, до прикладу, реклама в соцмережі – вона ж фактично вибирає персону, її вподобання, інтереси, професійний рівень. Як це спрацьовує, можна побачити на прикладі виборчої кампанії Трампа у США – він виграв якраз завдяки дуже грамотній технології, яка “стріляла” індивідуально по потенційному виборцеві.

Водночас пропаганда за великі гроші чим далі, тим більше спримітизовується і фактично принижує інтелектуальний рівень свого споживача. Якщо аналізувати наші виборчі кампанії за останні років двадцять, то вони стали цинічніші, примітивніші, нахабніші і зліші. Кількість брехні, наклепів, агресії до опонентів, принижування і негативу постійно зростає. А посили, слогани, програми, виступи перед зібраннями “працюють” з найпримітивнішими інстинктами натовпу, а сам натовп під впливом того всього, звичайно, що далі, то тупішає».

Кандидати-шоумени

«Щодо шоуменів у списку, то розкажу таку історичну байку. Був колись у Римі сенатор Інцитат. Сенатор як сенатор, мав палац мармуровий, прикраси дорогі, мав належну зарплату й був одружений на Пенелопі. Словом, мав усі сенаторські атрибути. Але: він був конем Калігули, принаймні так розказують нам історичні анекдоти. Калігула зробив свого улюбленого коня сенатором. І нині ми бачимо, що один з тіньових імператорів хоче свого клоуна зробити якщо не президентом, то хоч депутатом Верховної Ради. А чи то клоун, чи то кінь – різниця невелика. Розуміємо, що й прізвище персонажа могло бути інакше, але суть не міняється. Йде прихована закулісна війна між олігархами, і один з цинічних, підлих засобів у цій війні – проштовхувати абсолютно порожню телевізійну бульку. А спримітизованого обивателя вже завчасу спеціально підвели до стану, коли він уже й коня, клоуна, пуделя чи кого там ще сприймає як цілком підхожу персону, котрій можна довірити своє майбутнє. А це – уже наслідок попередніх виборів, коли суспільство не замислювалося над своїм рішенням, от і утворилося невеличке середовище людей з величезними можливостями маніпулювати натовпом. Коло замкнулося. Фактично саме суспільство років 10-20 тому дало цій невеличкій групці можливість грабувати і накопичувати невідомо скільки матеріальних засобів. Зараз суспільство розплачується за свій неправильний вибір у минулому».

Рейтинги

«Є такий жарт, у якому велика частка істини: мовляв, дослідження соціологів довели, що українське суспільство не довіряє дослідженням соціологів. Тобто соціологічні опитування – це не що інше, як один з інструментів маніпуляцій у веденні кампаній. Є й інший жарт: соціологія – наука точна, скільки заплатив – стільки й намалювали. Тому не варто розглядати так звані соціологічні опитування як те, що відображає настрої суспільства. Та й коли візьмемо опитування з попередніх виборів, то побачимо помилки, і дуже грубі. А якби соціологія була наука точна, а не шарлатанство, то помилки були б у межах розумного».

Як позбутися впливу грошових мішків

«Треба просто взяти досвід, який існує сьогодні в європейських країнах: там закон забороняє телевізійну рекламу на період виборчої кампанії. Доти – будь ласка, рекламуйте, розказуйте про свої здобутки, але на дватри місяці виборчої кампанії це заборонено. І то не тільки, наприклад, у Франції, а й коли твоя реклама йде в сусідніх Нідерландах, але твій сигнал ловиться, то тебе однаково знімуть з виборів за порушення. Як там проводять свою виборчу кампанію кандидати? Все від хати до хати, через розміщення плакатів, вручення агіток і особисте переконання. От приклад Макрона, хоч кажуть, нібито він нізвідки взявся, так от його команда обійшла як мінімум сотню тисяч домів – від хати до хати. Тобто усунути грошові мішки від впливу на вибори насправді дуже просто – треба ухвалити закон про заборону політичної телевізійної реклами, яка на сьогодні, особливо під час виборів, надзвичайно дорога, а власники телеканалів – то ті самі ляльководи, що наймають підставних осіб – кандидатів на ці ж таки вибори. Бо цілком зрозуміло, що боротьбу ведуть між собою в основному кілька олігархічних кланів, а оці всі десятки кандидатів – просто технічні персонажі, які будуть працювати проти опонента від іншого клану. Друге питання – як убезпечитись від фальшування. Тут теж усе дуже просто – запровадити процедуру голосування через блокчейн (розподілена база даних, яка підтримує перелік та збільшення записів, так званих блоків; база захищена від підробки та переробки, – ред.). На сьогодні в світі є вже готові конкретні програми і механізми, як це зробити, тобто технічно це вже зреалізовано. Ввести це як закон нема бажання, бо не буде змоги дурити, махлювати й фальшувати – кожен голос буде індивідуально записаний й підробити його не можна».

«Нема з кого вибирати»

«Задурювання, примітивізація суспільства і вульгаризація політичних меседжів спрямована на те, щоб суспільство в цілому сприймало життя погано. Пам’ятаємо приклад про склянку: вона напівповна або напівпорожня – залежить від того, як ти сприймаєш цей світ. І суспільство зумисне тримають у такому стані, що воно вважає ту склянку напівпорожньою – “у нас усе погано”, хоч насправді не все погано. І тут на етапі накрученого “все погано, а далі буде ще гірше” появляється якесь “ясне сонечко” і каже, що гірше не буде. Звертаю увагу: нам кажуть не “буде краще”, а “гірше не буде”. І люди звикають жити в перманентному страху, в суцільному стресі й переживанні за майбутнє. І навіть коли зараз запускають порівняння так званих здобутків нинішнього режиму, то порівнюють з тим, чого не сталося – “от могло бути ще гірше, але хоч трошки щось там хтось зробив”. Насправді порівнювати треба з тим, що мало бути зроблене, і що зроблено насправді. А це велика різниця. Бо зроблено не до порівняння менше, ніж за ці останні п’ять років можна було і треба було. А те, що чимало і то далеко не дурних людей купується на отакі посили – “могло бути й гірше”, то це і є наслідок перебування в перманентному стресі. Народ у нас справді від початку війни, від революції живе під тиском психологічної ваги тривог про майбутнє, потенційної загрози, війни… А засоби мас-медіа замість формувати оптимістичний світогляд ще й нагнітають – ми постійно бачимо в новинах, в усяких ток-шоу виключно негатив, а також посил: “або ви змиритеся з тим що є, або стане ще гірше”. Про краще не говорить майже ніхто, окрім відвертих фантазерів або великих брехунів. Звичайно, такі настрої я вважаю величезною шкодою для світогляду й перспективи суспільства. Людина, перебуваючи в постійній депресії, не здатна мислити адекватно. Хочеш не хочеш, а якісна діяльність не вдається. Ми бідкаємося, чому щось там не робиться, так отому й не робиться, що голови постійно на підсвідомому рівні забиті отим “аби ж не гірше”».

Незрілість суспільства

«Так, у нас суспільство справді незріле в питаннях вибору. Йому бракує політичної культури. Бо 30 років для формування потрібного ґрунту для політичної культури – то дуже мало. Коли наводять приклад Великої Британії як парламентської демократії чи інших країн Європи, то ніхто не каже, що різниця між ними і нами – це фактично століття. У тих суспільствах досвід політичної боротьби і відповідальності за той чи інший вибір налічує сотні років. Там громадянин може взяти книжку (та й у школі про це вчать) і прочитати, що от унаслідок такого-то вибору сталося таке-то і всі разом мали отакі-то проблеми. Це факти, про які суспільство пам’ятає. У нас майже не пам’ятають про наслідки поганого вибору. Мало того, вибираючи того чи іншого кандидата, українське суспільство розглядає саму лиш персону: цей подобається, а той не подобається, цей “красівий мужчіна”, а то “дамочка гарна”. Але правильно було б оцінювати не кандидата самого по собі, а його програму з погляду вартості, бо наобіцяти можна будь-що: “знизимо газ у два (чи двадцять два) рази”, “дамо кожному по тисячі доларів (чи тисячі гривень)”, “збільшимо пенсії” і так далі. Це ніщо, тільки слова. В ідеалі кандидат разом з документами на реєстрацію та з програмою мав би подавати в ЦВК ще й аналіз вартості: скільки суспільству будуть всі його наміри коштувати. І коли там написані дурниці, то мудрі люди мали б зразу розписати, що отут помилка, тут кандидат не вміє рахувати, тут він нам нагло бреше...» 

Іноземні впливи

«Моя думка така: наші так звані західні партнери, а це США і ЄС, роблять ставку на те, щоб у нас нічого наразі кардинально не змінювалось. Тобто вони хоч і мають претензії до чинної української влади, але не настільки, щоб забажати суттєвих змін державного керівництва. От як доказ: ще півроку тому висловлювання тих чи інших високопосадовців США про нинішню українську владу можна було вважати різкими, критичними, та вже останні кілька місяців такого не пригадую. Висновок: вони обрали тактику невтручання. Їм загалом байдуже, яке буде прізвище кандидата, їм головне – щоб не мінявся напрямок, який наразі утримує Україна з їхньою великою допомогою. А що висловлювань про можливість такої зміни теж не видно, то, значить, їхні аналітики прорахували: Україна різкого повороту не зробить. Незважаючи на прізвище переможця.

Тепер РФ. Парадокс, але Росію та ті клани, що нею керують, теж цілком влаштовує теперішнє становище, зокрема недолугі дії української чинної влади. Україна не стала прикладом для москальського обивателя, який мав би тикати пальцем і казати: “во хахли как живут, а ми здєсь погібаєм”. Україна живе погано. Україна не становить для них потенційної небезпеки: ні економічної, ні культурної, ні військової, ані через якісь там здобутки демократії. Ми хоч і втрималися, але з втратами – територіальними, моральними, матеріальними. А це їхня давня тактика: вкрасти трохи території в Грузії, трохи в Молдови, трохи в України і тримати все в підвішеному стані, щоб ми купу часу, зусиль, енергії, зокрема психічної, втрачали на війну і не мали змоги рухатися вперед. Це гиря на нозі, яка нам заважає, і не тільки нам, а й тим країнам, що я перерахував. А для Росії це те, що треба, бо вона сама нікуди не хоче рухатися. Її клани живуть у повній вседозволеності, і їм треба, щоб їхні аборигени, з яких вони витискають останні соки, вважали, що всюди ще гірше, ніж у них. Одне слово, РФ свого добилася. Це не означає, що вона не захоче більше – вона завжди хоче більше, але базовий мінімум вона собі має».

 «Нас підводять до ситуації “вибирайте менше зло”. Але зло не буває меншим чи більшим. Зло є злом, велике воно чи мале. Відповідно я відмовляюся брати участь у маніпуляціях мною. І так мав би сказати персонально кожен: я відмовляюся бути маріонеткою в маніпуляціях, я не ведуся на ваші правила, я вибираю альтернативу, абсолютну альтернативу вашим ігрищам.

 Тобто моя совість каже, що цьому чоловікові треба довірити моє майбутнє. Чому? Є таке поняття, як порядність, яку особисто я вважаю основною чеснотою політика.То для чого мені, порядній людині, голосувати за якогось там непорядного кандидата? Тим часом бачу, що багато людей, знову ж таки досить розумних, свідомо кривлять душею і виступають проти своєї совісті: мовляв, якщо не вибрати знов чинного Президента, так одразу Путін нападе і будуть безпорядки, і невідомо чим то скінчиться. Слухайте, хлопці, а чого ви такі боягузи? Невже ви вважаєте себе дурнішими за тих, хто нині сидить на владних кріслах? Ну ж не дурніші, то для чого ви свою порядність, свій гонор за дешево продаєте пройдисвітам? От як ви будете через кілька місяців після виборів дивитися в очі мені та й один одному, коли нічого принципово не зміниться, а думаю, що якщо Порошенка виберуть на другий термін, то тільки погіршиться. Ще один аргумент: треба нібито вибрати нинішнього Президента, бо інакше пройде проросійський кандидат. Ну хто? Бойко? Мураєв? Та ж ні, може прийти тільки зворотний бік тої самої монети, бо чи Порошенко, чи Тимошенко – різниці нема, це два боки однієї монети, фальшивої монети. Всі ці їхні так звані команди – це перебіжчики, залежні від кон’юнктури. І дії одного чи другого переможця під впливом зовнішніх тисків будуть аналогічні: ні Тимошенко не зможе здати Україну Росії, ні Порошенко не зможе піти на всякі ті сепаратні так звані мирні умови. Все це – їхня міжкланова війна, в якій суспільство беруть у заручники. Одні кажуть, що буде тотальне зубожіння, мало не землю гризти будемо, інші кажуть, що завтра Путін буде стояти в Чопі, якщо тільки не лишиться чинний Президент. Насправді все це фальш. Як позбутися того впливу? Вірити в себе і в Україну».

Розмовляла і записала Юлія Дембовська

Джерело: https://svoboda.org.ua/wp-content/uploads/2019/02/peredplata_499.pdf