Кожна людина народжується і займає певне місце у цьому безмежному світі, але не кожен вміє прожити життя і залишити добрий слід на землі, який був би прикладом для наступних поколінь.
Василь Лазарович Бондар, вважав себе щасливим, коли робив добрі справи для людей, він жив так як веліла йому внутрішня природа. Народився Василь Лазарович 3 січня 1939 року у с.Стецівка Звенигородського району у простій селянській сім’ї. Спогади про воєнне дитинство не покидали його все життя. Маленького хлопчика з дитинства привчали до роботи: з семи років він носив воду косарям, а в 12 років йому вже довіряли вести коня у міжряддях, рихлити грунт, пасти колгоспних телят і корів.
Після закінчення Стецівської школи, юнак працював на Юрківській ТЕЦ і одночасно опановував професією кам’янщика-асфальто-битонщика, а пізніше і слюсаря. Маючи енергійну і креативну вдачу опісля роботи Василь Лазарович організовував дозвілля для молоді, був прикладом для всіх у самодіяльності, учасником хору, грав у духовому оркестрі. Згодом став студентом Канівського культурно-освітнього училища, після закінчення якого працював вчителем Стецівської середньої школи. Потім було навчання в Черкаському педагогічному інституті, Білоцерківському сільськогосподарському інституті і Вищій партійній школі.
Великий багаж знань, великий життєвий досвід, вміння працювати з людьми дало змогу працювати йому на високих керівних посадах протягом 1973-1991 років у м.Черкасах і м.Каневі. Великі заслуги керівника пов’язані з будівництвом міжнародного туристичного центру «Славутич», бібліотеки-музею Аркадія Гайдара. кінотеатру, піонерського табору «Гайдаровець», хлібокомбінату, шкіл, дитсадків, училища культури, будинку зв’язку у місті Каневі, Степанецького комбікормового заводу.
Після розпаду Радянського Союзу він очолював трудові колективи агрофірми «Борисфен», Канівського комбікормового заводу, Канівського державного історико-культурного Заповідника «Трахтемирів». З 1998 – 2003 р.р. працював генеральним директором міського музейного об’єднання, а з 2003 року директором Клубу-музею ветеранів війни і праці одночасно був головою міської Ради ветеранів.
Василь Лазарович особливу увагу приділяв ветеранам війни, будучи сином фронтовика, вважав це своїм синівським обов’язком. Зумів увічнити героїчний подвиг радянських воїнів у роки Другої світової війни, а саме: меморіал Слави, пам’ятник воїнам 26-ї армії, танк Т-34 у районі с. Григорівки, 76-мм гармату в с. Студенець, СУ-100 в с. Беркозівка, жертвам нацизму у Берестовецькому яру, пам’ятник Героям Радянського Союзу і повним Кавалерам ордена Слави уродженцям Канівщини, бронепоїзд № 56.
Протягом життя Василь Лазарович досліджував невідомі сторінки героїчного подвигу учасників битви за Україну протягом 1941-1944 років та дослідженню, вивченню, пропаганді героїчного минулого історії Канівщини. Результатом його копіткої праці стала книга «Зореносні сини Канівщини», він готував книгу «Кто погиб за Днепр – славен в веках!», але на превеликий жаль, не встиг видати. Цю почесну місію виконали його вдячні сини Юрій і Олександр, виконавши заповіт батька.
Про результати його роботи свідчать численні нагороди і грамоти, подяки союзних, республіканських, обласних Рад, адміністрацій, міських Рад, які з великою любов’ю зберігає у своєму домашньому архіві дружина Бондар Маргарита Вікторівна. А найбільше визнання від канівчан – це звання «Почесний громадянин м. Канева»
Науковий співробітник Клубу-музею ветеранів війни і праці
Юлія Задорожня
|