9 листопада 2018 року у музеї Тараса Шевченка відкривається нова мистецька виставка. У експозиції – твори художника, який доволі рано пішов з цього земного буття, не отримавши великого визнання і високих державних нагород; він працював тихо і захоплено, жив життям митця.
Ім’я українського художника Стефана Статецького (м.Київ) сьогодні рідко згадують у мистецьких колах, мало знають про його творче та особисте життя, яке було повним доленосних перепетій.
Народився художник 8 жовтня 1940 року у селищі ЖеревпілляРозважівського району Київської області в родині агрономів. Дитинство прийшлось на тяжкі воєнні та післявоєнні роки, яке він провів з батьками у евакуації на території Киргизстану. Після звільнення Києва від фашистських окупантів, родина Статецьких повернулася в Україну.
Початкову загальну освіту хлопець здобув у 141 київській школі. Проте, батьки, знаючи бажання сина стати художником, перевели його на навчання у Київську художню
середню школу ім. Т. Г. Шевченка, де обдарованих дітей навчали основам образотворчого мистецтва. Уперто і затято хлопець йшов обраним мистецьким шляхом, шукаючи власний стиль, своїзасоби самовираження. Розумів, що мало мати талант, отримати професійну освіту. Щоб бути митцем, треба важко працювати, творчо осмислювати власне призначення. По закінченню художньої середньої школи, продовжив навчання у Київському художньому інституті.
У 1966 році очолив відділ пересувних виставок Художнього фонду УРСР, творчо працював, створив кілька монументальних робіт для підприємств і установ Києва, використовував найрізноманітніші жанри і техніки.
Бог подарував йому талант, а він не лише зберіг, але й примножив його надзвичайною працездатністю та цілеспрямованістю, любов’ю, відданістю і жертовністю. Основною темою його творчості було тогочасне життя українців, яким судилося жити у важкі часи тоталітарного режиму.
Творчість митців у ті часи обмежувалась політикою партії, баченням мистецького життя партійною елітою, де не лишалось місця власному самовираженню художника. Зокрема, за використання на полотні жовто-блакитних кольорів можна було отримати тавро «ворога народу». Тому творчість перебувала у певних ідеологічних рамках, а душа прагнула творчого злету, за яким неодмінно йшла критика та переслідування. Можливо саме цим пояснюється той факт, що за життя митець не зробив ні однієї персональної виставки, тисячі робіт залишалися довгий час у майстерні художника ніким не бачені і ніким не оцінені. І сьогодні вперше, дякуючи дружині митця Тетяні Левченко та її колегам з Музею історії Десятинної церкви (м. Київ), відвідувачі Тарасової Гори можуть побачити твори Стефана Статецького у канівському музеї Тараса Шевченка.
На виставці представлено більше шестидесяти творів художника у різних техніках. Особливо хотілося передати атмосферу того часу, у якій творив Стефан Статецький, тому у експозиції створено сучасну інсталяцію «У майстерні художника» з експонуванням оригінальних меморіальних предметів побуту, власних речей митця, альбому його начерків тощо.
Оглядаючи роботи художника, не говоримо як талановито чи геніально вони створені, але, насправді, це щось особливе!Створюючи картину, митець, мабуть спілкувався з якимось особливим небесним джерелом, яке змушувало його філософськи підходити до вибору сюжету чи теми. Його роботи спонукають споглядати, оцінювати, порівнювати і думати.
Виставка, присвячена пам’яті Стефана Статецького (1940-2001),відкрита для огляду впродовж листопада-грудня 2018 року. Маємо сподівання, що вона стане маленьким святом для усіх відвідувачів Тарасової Гори, поверне із небуття історії українського образотворчого мистецтва ім’я художника достойного слави та пошани. |