Чому ми будемо голосувати за Порошенка

Одна справа язиком молоти, друга справа діяти, а з цим у брехуна великі проблеми, "жити по новому", бачимо що це означаї в діях Порошенко. Не дай Бог на другий термін цього негідника,

Від першого дня Порошенко не президент, а імітатор, який зайнятий виключно олігархічними договорняками.

Порошенко воєнний «яструб» і буде воювати з Путіним, а інші на колініх готові повзти до принизливого «миру» на умовах Путіна?

А чотири роки АТО замість введення воєнного стану, створенння ставки головнокомандуючого і мобілізації економіки, як того вимагає Конституція?

Натомість Іловайськ з курячими генералами-бодігардами, Мінські угоди, тотальне розкрадання і знову перекладання конституційної відповідальності головнокомандуючого на чужі плечі та передвиборча вистава.

Ні, шановні, цьому чоловіку не на другий термін, а до криміналу, і то негайно бо ще трохи і воєнному яструбу Порошенку не буде з ким воювати. Путін сам перестане. Навіщо, коли все звойовано.

«Праця повністю опублікована на текстах для думаючих людей»

Ги-ги...

Думаючим людям саме таких «текстів» і нехватає.

Чотири роки «АТО», бронелотки і недотягнувші до фронту бронешвидкі від Рошена, Гонтарєва з Вовком, долар по 28 і роттердамівська елекроенергія, Розенблати, Пашинські, Кононенки, мільярди фермеру Косюку, «пролюстровані» судді-поліцаї і кум-прокурор, недоторканний Медведчук з газом від Путіна, святий Новинський, про Ахметова 50/50 не будемо, але можна до безкінечності, наче оте «я..я..я…», що в печінки вже в’їлося.

Звичайно, крім як в «текстах» цього ніде не знайдеш.

Плюсів і мінусів є багато в президенстві Порошенка, але нині Україна в Європейській спільноті, хоча і важко та проводяться реформи...А взагалі громадянам Укрвїни вибироати

не можна до влади допустить ще раз Порошенка - бізнесмена. Він не вболіває ні за Україну, ні за добробут і процвітання населення. Все населення України надіялись ,що коли він прийде до влади, то положить край війні. В результаті, що ми маємо: 4 роки війни, десятки тисяч вбитих молодих людей- захисників України, осиротілих дітей і батьків, зубожіння населення, масову трудову міграцію населення за кордон, сумашедші ціни за комунальні послуги і т.д........Зато наш любий президент за роки керування став ще багатішим ніж був. Не можна допускати до влади бізнесменів , вони будуть думать тільки про своє збагачення

Він може похвалитися певними здобутками на посаді міністра оборони в напрямку руху до НАТО й більш раціональною риторикою щодо україно-російської війни. Хоча і в нього проскакують натяки про те, що достатньо запропонувати Путіну реалістичний план – і можна домовитися про мир. А ця теза хибна в принципі.

Згадуючи про своє перебування на посаді міністра оборони, Анатолій Гриценко говорить, що він почав діяти чесно, вигнав 12 чиновників – і вся система теж перебудувалася й почала працювати чесно. Схоже, він у це вірить.

Ми багато писали про те, скільки зусиль знадобилося волонтерам, які прийшли на посади в Міноборони у 2014 році, аби запровадити чесні тендери і налагодити постачання Армії. Гриценко ж зі своїми заявами про те, як закоренілі корупціонери перетворюються на янголів чесності й ефективності, наслідуючи приклад начальника, – безмежно наївний.

До того ж, він багато скиглить і ображається на політичних опонентів, які викидають проти нього чорний піар. Це свідчить про те, що він емоційно нестабільна особистість.

Мрійництво й емоційність – не найкращі риси для президента воюючої країни, ще й зі злодійкуватою елітою та складним набором необхідних реформ.

Тому він – не наш вибір." - йдеться про Гриценка в статті.

Своїми словами доповню, що Анатолій не має вагомого авторитету ні в середині країни ні за кордоном.

yzvyzi, ця війна триває вже сотні років, але у вирішальні часи роблю ставку на найсильнішого.

це Порошенко найсильніший??? НЕ сішіть людей!!! В чомусь він звичайно і "най........."

в цьому спору немає

Тпр-ру, стійте правнуки Святослава-Мокші!

Для непосвячених -це той Святослав про якого Путін каже, що вони від нього. Народився на Мокші, там і … Правнуків і в нас достобіса, тепер майже всі в Медведчука сидять. Хоч наче й один але так уже в них повелося, що де вони є, то їх там нєт.

А той що князь, з Києва – то наш, не святий як на Мокші, але де ви бачили щоб чоловік зовсім без гріха був.

До речі, правовєрниє, в родімой сторонке давно були? Попросилися б у Медведчука нехай би й вам виписав у Путіна день- другий. Не відпустить, роботи завал? Зроблю вам релакс. Ось гляньте, самоє сєрдце рускага міра, рєка Мокша от Волги до Іваново і Костроми https://www.youtube.com/watch?v=8G7HZeJPwjM

До чого така щедрість? - Боюсь за ваше психолохічне здоровля. Якийсь роздвоєний потік свідомості виходить та й годі. Аби й розумовоповносправні голосували за Порошенка, забили все що тільки можна своїми «текстами», а тепер замість щоб про безальтернативність військово-стратегічної геніальності Петра Олексійовича (самі ж кажете, що більше нема про що) втираєте про Гриценка, який «не має вагомого авторитету ні в середині країни ні за кордоном».

yzvyzi,

Петро Порошенко може самостійно профінансувати свою виборчу кампанію, що вирізняє його на тлі інших претендентів на президентство. Таку думку висловив політолог Євген Магда.

ПЕРЕВАГИ. Експерт вважає, що наявність власних фінансових ресурсів є для Порошенка великим плюсом.

«Я не кажу, що інші не знайдуть спонсорів, але йому на це хоча б не доведеться витрачати час. А в період виборів час є дуже цінним», – зазначає Магда, який був цього року в Каневі на Першому гуманітарно-економічному міжнародному форумі.

Роман Безсмертний про Пороха:

"Якщо оцінювати його працездатність, то я можу назвати лише кількох людей в Україні, які здатні з нею конкурувати. Він дуже працездатний. Мені доводилося з ним працювати. Якщо я працював із шостої ранку до восьмої вечора, то він приходив о п'ятій–шостій вечора і працював до ранку. Такий тип людини. Ось і вся система в нас тому потихеньку перейшла на диванний метод роботи. Ночами всі працюють. Він не тільки працездатна, але й телевізійна людина", – зазначив він.

Безсмертний додав, що Порошенко – це перший український президент, який став президентом завдяки телебаченню і соціальним мережам.

Франсуа Олланд:

Порошенко з Путіним постійно підвищували голос один на одного. Російський президент був так рознервувався, що став погрожувати остаточно розчавити військо свого візаві. Це виказало, що російські війська на Сході України є. Путін спохопився та взяв себе в руки».

"Порошенко невідступно боронив суверенітет своєї країни"

turoc, без коментарів, демагогія.

Чинний президент може повернути свої позиції, переконаний політолог Фесенко.

Його шанси залежать від того, наскільки вдасться консолідувати провладний табір і наскільки вдалою може бути виборча кампанія,– вважає Володимир Фесенко.

«переконаний політолог Фесенко» не такий уже й переконаний, не один рік примітивно на зарплаті у Порошенка.

Ви ще б згадали переконаного політолога Уколова чи Тарасика Чорновола.

«Петро Порошенко може самостійно профінансувати свою виборчу кампанію, що вирізняє його на тлі інших претендентів на президентство… наявність власних фінансових ресурсів є для Порошенка великим плюсом. »

Гринів зі своїми порошеновими «політологами» видно зовсім перегрівся пхаючи невпихуємого. Для чого тоді вибори, нехай Біл Гейц чи Уорен Бафет будуть. В них грошей, розуму й порядності незрівнянно більше. Не тільки вибори, а й відбудову Порошенкової руїни оплатили б, і то не з вкрадених через офшори та смотрящих ресурсів.

«вся система в нас тому потихеньку перейшла на диванний метод роботи. Ночами всі працюють»

Клас! Таки точно перегрілись бідолаги. Так і є, класичні злодії працюють ночами. 24 години на добу обраховує вкрадене, а ночами ще й договорняки, стратегічна сімка, прийом митників-прокурорів-смотрящих. Яке там в біса президенство.

«Порошенко з Путіним постійно підвищували голос один на одного», але Мінські угоди від Путіна підписали справно.

«Порошенко –…став президентом завдяки телебаченню». Одне слово- імітатор. Це якщо в скороченому варіанті.

«Порошенко- це перший український президент, який став президентом завдяки телебаченню і соціальним мережам»

В такому разі Медведчук буде другий, бо на сьогодні завдяки старанням Порошенка його телемедіа ресурси незрівнянно більші. Недарма шоколадний з вівторка вистатаву з «медіа 5-ї клолони» закотив, хоч і так уже все виставлено: Медведчук-гарант, який зупинить братовбивчу війну й поверне заручників, а Порошенко заслужений пенсіонер і патріот і мільярди не відберуть і з шкури лізе аби продовжити воювати з Путіним, а обдурені Гриценком виборці його не зрозуміли, а Юля біленька і лагідно так притишено розмовляє.

А ви, Святослава Мокші правнуки, кажете без коментарів.

Эфир 23 апреля 2010 года.

Если бы ещё в начале лета меня спросили, что я думаю об Анатолии Гриценко, первым начавшем публичную борьбу за президентство, то ответом было бы – он неинтересный.

Я никогда не входил в фан-клуб кого-либо из топ-политиков, но и никогда не шарахался из стороны в сторону, понимая, что на этом этаже власти безгрешных и не ошибающихся быть не может. Для меня всегда определяющей была способность лидера генерировать собственные масштабные идеи и воспринимать чужие, и, что не менее важно, способность собрать команду и мобилизовать её на реальное воплощение этих идей.

Такая внутренняя установка касается не только политики и политических лидеров. Оценивая мысли других, я всегда подхожу не с позиции свой-чужой, а стараюсь анализировать и впитывать интересные идеи разных людей.

Именно так, внимательно-заинтересованно я смотрел на Анатолия Гриценко с момента его появления в большой политике и в особенности после раннего старта президентской компании. Скептически оценивая его шансы на успех, я все же ожидал, что он сможет обогатить интеллектуально скудный политический ландшафт страны новыми мыслями.

Ожидания не оправдались. Ни одной сколь-нибудь значимой идеи, соответствующей масштабу страны и стоящих перед ней проблем и задач, он сформулировать не смог.

За последнее время моя оценка этого политика существенно изменилась. Сопоставляя его высказывания и действия в прошлой – министерско-довоенной жизни, в экстремальные месяцы Майдана и годы войны, с идеями и поступками Гриценко-претендента на верховную власть, я пришёл к осознанию того, что в стремлении превратить свои комплексы и навязчивые идеи в проблемы страны и ее граждан, он превратился в социально-опасную личность.

До сих пор мои публичные споры с Анатолием Гриценко, нервно расценённые им как грязь в его адрес, касались лишь двух тем – идеи «просвещённого» авторитаризма, как основы его личной модели управления государством, и вопроса, ответ на который ждёт вся страна: «Когда наступит мир и будут возвращены все наши территории»?

На мой взгляд, неспособность любого из топ-политиков генерировать ответы на стратегически важные вопросы и открыто обсуждать их с обществом является дисквалифицирующим признаком. В случае же, когда такой политик претендует на роль авторитарного правителя и «продаёт» избирателям не стратегии, а собственные амбиции, это становится по-настоящему опасным.

Я никогда не вёл дневник, но многие периоды жизни, потребовавшие максимальной концентрации и действий, зачастую не совместимых с чувством самосохранения, отпечатались в памяти с фотографической точностью.

Мысленно перебирая эти события, пытаюсь представить, как мог бы выглядеть дневник Анатолия Гриценко, который, после отставки с поста министра обороны, на досрочных выборах 2007 года избрался в парламент и оказался моим коллегой по коалиции.

Меня всегда удивляли люди, которые, после утраты высокой должности, бесследно растворялись и оживали лишь в преддверии очередных выборов, вещая о своих грандиозных планах и зачастую помогая загнать страну в очередной тупик.

Вот так Анатолий Гриценко, поигравшись в 2010-м в президентские выборы, громко перешёл в разряд противсіхов и помог Януковичу подмять под себя страну.

Особенно рельефно поведение таких «героев» проявилось во время войны на фоне волонтёрского движения, в котором тысячи и тысячи людей, не числящихся в Википедии государственными, политическими или общественными деятелями, без приглашения находили своё место в строю.

Жизненный же цикл тех других – эпизодических «патриотов-государственников», – довольно прост: должность – отставка – диван – предвыборное оживление – сбор средств на выборы – пролёт – диван. И так от выборов к выборам. Такие не сидят в тюрьмах за свои убеждения, не собирают майданов, и с гражданскими инициативами их связывает разве что созвучная, нет, не позиция, а поза на том самом любимом диване.

Осенью 2016-го в Жовтневом палаце, комендантом которого мне довелось быть с первого дня Майдана и до захвата дворца «беркутом», начал работать телеканал Zik. Когда меня впервые пригласили в эту студию, каждый шаг, каждая ступенька по пути туда, политая кровью людей, с которыми меня свела судьба, давалась с огромным трудом.

Майдан проявил многих «патриотов». Были такие, кто честно сказал «я боюсь» и поехал домой или с семьёй эвакуировался на модный курорт. Были и те, кто в редкие часы затишья фигурировал перед телекамерами, а все остальное время с любимого дивана призывал стоять до конца. Были и вовсе откровенные провокаторы.

Если кто скажет, что на Майдане не было страшно, – не верьте. Страшно было всем – и Лиде Котеляк за рулём бусика, которым она расталкивала «беркут» на Михайловской, и Степе Кубиву, с которым мы у гостиницы «Национальная» отбивали двух полуживых, с проломленными головами, ребят, и нам с Русланом Зеликом, когда вдвоём, в сумерках, через оцепление ВВ-шников шли вызволять оставшихся митингующих из Жовтневого, уже битком набитого «беркутом».

Мне в жизни много раз было страшно. Когда, сидя в кабинете безвременно ушедшего в отпуск прокурора Крыма, организовывал отлучение от власти и выжимал с полуострова готового развязать бойню президента Мешкова. Когда в бытность вице-премьером правительства автономии вручную разворачивал многотысячную колонну агрессивно настроенных людей, ехавших громить Симферополь и упершихся в БТРы силовиков на пол дороги из Феодосии. В ту ночь пришлось своими руками вынимать из багажника чьей-то машины взятого в заложники начальника феодосийской милиции, которому ещё с утра накинули на шею удавку и целый день, таская за собой, поливали бензином и демонстративно чиркали вблизи зажигалкой.

Но по-настоящему страшно мне стало 24 января 2014-го, когда Анатолий Гриценко со своего дивана через фейсбук призвал всех, у кого есть охотничье или любое другое оружие, выходить с ним на Майдан. Я точно знаю, что если бы к нему прислушались, то Янукович утопил бы Киев в крови и оправдал любые действия по подавлению попытки вооружённого захвата власти. Никто в мире не поддержал бы вооружённый переворот.

Считаю, что бывший министр обороны Гриценко даже на уровне своего теоретического опыта должен был это понимать, но в критическую для страны минуту поступил как минимум безответственно.

По прошествии нескольких лет после начала российской оккупации Крыма началась дискуссия на тему сдачи полуострова. Голос Гриценко в этом хоре оказался одним из самых громких.

Но у меня вопрос: «Где в то горячее время был бывший министр обороны полковник Гриценко»? Возможно, в Генштабе, или, может, поехал поддержать наших военных, заблокированных в частях и на кораблях? А может помогал формировать добробаты? Или ему для этого нужна была должность?

Анатолию Степановичу было не до того – он готовился к новым президентским выборам.

Хорошо помню, где в это время были многие другие, совершенно невоенные люди.

В первых числах марта в Крым, уже оккупированный российскими войсками, пропитанный ряжеными казаками и криминалитетом в форме «самообороны», поехали три киевлянки – управляющий партнёр известной компании Инна Новак, депутат Киеврады Татьяна Мелехова и ведущая солистка Национальной филармонии Ольга Чубарева, – которые попытались из студии осаждённой «Черноморской телерадиокомпании» рассказать крымчанам правду о событиях в Киеве.

На защиту Украины в Крыму встали крымские активисты Андрей Щекун и Анатолий Ковальский, 9 марта захваченные «самообороной», подвергшиеся незаконному заточению и пыткам.

Не было рядом полковника Гриценко и когда мне 26 февраля пришлось в логове крымского «беркута» два часа уговаривать полный зал вооружённых и одурманенных пропагандой бойцов не предавать свою страну, или в тот же день на митинге под Верховной Радой Крыма, когда мы вместе с Рефатом Чубаровым, Ахтемом Чейгозом и тысячами других патриотов сорвали сценарий «мирного» перехода власти в руки марионеток Кремля.

Я не берусь обсуждать отцовские чувства Анатолия Степановича, но, когда полковник Гриценко, вырядившись в современную версию сталинского френча и копируя кровавого диктатора, на телеэфире гордо заявил, что он отказался обсуждать обмен своего сына Алексея, захваченного вместе с другими автомайдановцами «самообороной» Крыма, и не знает, как его сын впоследствии оказался на свободе, мне стало противно. Противно от дешёвого спектакля, тщательно скрываемых комплексов и тайных желаний походить на автора ГУЛАГа и палача миллионов.

Так что, вместо Анатолия Степановича, его сына и ещё тридцать девять крымских заложников пришлось вызволять мне – в обмен на одного российского ГРУшника Романа Филатова.

Не было владельца бренда «Гражданская позиция» и тогда, когда без копейки бюджетных денег пришлось организовывать строительство плотины, перекрывшей Северо-Крымский канал.

Не оказалось выпускника Киевского высшего военного авиационного инженерного училища полковника Гриценко и в составе депутатской следственной комиссии по расследованию причин катастрофы Ил-76, унесшей в небе над Луганском жизни 49 десантников и членов экипажа.

Дальше был Иловайск. И снова бывшего министра обороны Украины, народного депутата Анатолия Гриценко не оказалось рядом, когда пришлось, преодолевая жесточайшее сопротивление Банковой и высшего генералитета, расследовать причины этой трагедии.

С окончанием в декабре 2014-го каденции парламента VII созыва наши с Гриценко дороги разошлись совсем.

Мы, всей командой «Силы права», разработали стратегию и вместе с вынужденными переселенцами, покалеченными солдатами, вдовами и матерями погибших начали масштабную борьбу с государством-агрессором на юридическим фронте. Заполняя вакуум, оставленный бездарной властью, не желающей по-настоящему защищать страну, мы создали Центр деоккупации и реинтеграции Крыма и Донбасса и разработали альтернативу предательской Минской формуле, надиктованной Путиным.

Вокруг нашей команды, доказавшей, что не должностями определяется эффективность действий, начали концентрироваться профессионалы разных направлений: военные эксперты, юристы, экономисты, специалисты оборонно-промышленного комплекса. Сегодня мы всей командой работаем над планом глубокого реформирования армии и оборонки. В разгаре разработка нового контракта для службы в украинской армии. В эту работу уже включилось более 3 тысяч действующих и бывших контрактников и командиров.

Чем все это время занимался «государственный деятель», бывший министр обороны полковник Гриценко, одному богу известно. Он со своими идеями проявился лишь с первыми признаками приближения президентской выборной кампании.

Для меня, как и миллионов других людей, которых война и оккупация лишила дома, тема возврата территорий – глубоко личное. Каждый из нас сразу чувствует фальшь в словах чиновников и политиков.

Анатолий Гриценко, в очередной раз воскресший из небытия и вставший на предвыборную тропу, начал кампанию с заявления о том, что у него есть секретный мирный план, о котором он никому не расскажет. Затем «Гражданская позиция» задекларировала в «Зеркале недели» курс на замораживание конфликта, умалчивая, что речь идёт о перекладывании проблемы на плечи будущих поколений, и что в этом сценарии о возврате в ближайшее десятилетие Донбасса и, тем более, Крыма речь вообще не идёт.

На фоне всего уже сказанного, последнее конъюнктурное заявление претендента Гриценко о том, что он гарантирует возврат оккупированных территорий, прозвучало как оскорбление не только всех вынужденных переселенцев, но и каждого избирателя нашей страны.

Первоначально, взявшись за эту тему, я собирался изложить свои мысли в форме открытого письма Анатолию Гриценко, но передумал, понимая, что, находясь в плену собственных амбиций, он не откажется от своих путаных и по большей части опасных идей. Именно поэтому адресовал свои мысли таким же, как я, избирателям, не утратившим надежду и желание изменить свою страну к лучшему.

Каждый из тех, кто живёт и выбирает своим умом, может попытаться вспомнить хоть что-нибудь из того, что за последний десяток лет сделал для своей страны постоянный претендент на власть Анатолий Гриценко, и самостоятельно понять, почему не он.

https://www.google.com/amp/s/amp.censor.net.ua/blogs/3084796/pochemu_ne_gritsenko_mysli_vsluh

Всім відомо, що Анатолій Гриценко та його дружини палкі прихильники православ’я під омофором московського Кирила. Причому настільки палкі, що під час війни з Москвою демонстративно обвінчалися у московській церкві у Києві!

Однак виявляється у такої любові є вельми потужне оперативне підґрунтя…

Журналісти спіймали колишнього міністра оборони Анатолія Гриценка за проведенням майстер-класу у віденському «Міжнародному центрі досліджень відносин Росія – ЄС».

Гриценко дуже нервував через витік інформації. І не дивно, адже на Батьківщині він грає роль «порядного військового» і «чесного патріота». А участь в заходах проросійського осередку негативно позначилася б на політичному іміджі кандидата в президенти України.

Екс-міністр вирішив ґрунтовно підійти до цього питання і засекретити своє перебування на заході. Він навіть висунув вимоги не проводити фото- і відео- зйомку. А після івенту відмовився від запланованої вечері – швиденько викликав таксі і поїхав у готель «Амбасадор». Від гріха подалі, як то кажуть.

Однак, як полковник не старався, повністю замести сліди йому не вдалося. В мережі з’явилися фото з лекції для проросійських діячів. Інформація про Гриценка розміщена і на сайті самого «Міжнародного центру досліджень відносин Росія – ЄС».

Там зазначається, що український політик провів «майстер-клас» на тему «Конфлікт в Україні: історія без кінця». Зокрема, Гриценко озвучував австрійським експертам свої сценарії щодо звільнення Донбасу. При цьому, виступав він у статусі «кандидата у Президенти України» і навіть взяв на себе сміливість заявити, що Україна «ніколи не дотримувалася Мінських угод». Такі заяви сподобалися проросійській публіці. На це і була зроблена ставка полковника.

До речі, на офіційній фейсбук-сторінці Гриценка також не було жодних повідомлень про “Центр досліджень відносин Росія – ЄС”. Лише наступного дня після заходу, аби хоч якось себе підстрахувати на випадок викриття зрадливого вчинку, лідер «Громадянської позиції» зробив загальний запис: «Під час спілкування з європейцями протягом двох днів піднімав питання про їх сприяння у звільненні Олега Сенцова, Олександра Кольченка, Романа Сущенка та інших громадян України».

А тепер постає питання, якщо політик так переймався долею українських політв’язнів і домагався їх звільнення, навіщо це так приховувати. Адже всі ми знаємо, як Анатолій Гриценко полюбляє себе пропіарити за рахунок когось. А тут така можливість. Чи може справжні цілі подорожі екс-міністра не такі благородні?! Виникає питання, а чи не здає так званий полковник запасу проросійській публіці військові таємниці України? Людина, яка була міністром оборони і має військовий досвід, може багато чого знати і розповісти. А людина, яка жадібна до влади і прагне будь-яким чином стати лідером країни, здатна на ще більше. Тим паче, якщо надходять пропозиції щодо допомоги в реалізації політичних амбіцій.

Згадаймо, що відбувалось в Україні, коли Гриценко керував Міністерством оборони. Здається, тоді він доклав усіх зусиль, аби ослабити нашу державу. Було розпродано за безцінь найбільшу кількість техніки та зброї. Полковник навіть дібрався до системи, яка фактично забезпечувала безпеку повітряного простору країни. В результаті українська армія стала неоснащеною і технічно не готовою відбивати агресію противника. А кому це вигідно? Відповідь очевидна.

Ще одним цікавим фактом в біографії політика є його поведінка під час української Революції Гідності. Коли відбувалися жорстокі зачистки Майдану, викрадення і катування активістів, Гриценко нишком поїхав кататися на лижах. Свою «активну позицію» у той нелегкий для країни час він вирішив відстоювати на сторінках фейсбуку.

Такі дії лідера «Громадянської позиції» наштовхують на думку щодо його тісних дружніх зв’язків з українським ворогом.

До речі, на проросійському «майстер-класі» Гриценко не зміг втриматися і похвалився своїми особистими контактами з вищим керівництвом Росії. Однак, з ким саме, на сайті «Міжнародного центру досліджень відносин Росія – ЄС» не зазначається.

Наразі стає зрозумілим, який саме курс візьме Анатолій Степанович, якщо дійсно стане президентом України. Виступ у проросійському центрі є яскравим доказом особистої позиції екс-міністра, яку він поки старанно приховує.

Наостанок, майстер-класі Гриценко проводив якраз напередодні візиту до Відня Володимира Путіна. Совпадєніє?

http://una-unso.com/novyny/vyyavlyayetsya-grytsenko-ne-prosto-pryhozhanyn-moskovskogo-patriarhatu.html

Не дивно, що Толіка пов'язують із Льовочкіним та Курченко. Для мене було прикро довідатися, що він опинився головним організатором провокацій в середині країни, коли пукін обламався завоювати нас ззовні. Коли триває війна поколінь, Толік об'єднував "шатунів" щоб розхитати державу зсередини, сіяти смуту та вдаватися до сумнівного критиканства. Усі його закиди викликають лише питання до нього самого.

Турок, ти опустився до переходу на особистості, бракує впевнених аргументів?

святослав, Ви можете що завгодно говорити про Гриценка, це Ваше право, але саме Він, Гриценко Анатолій Степанович найбільш гідний бути президентом незалежної вільної України. Не дама з косою, не барига що продав все що належить народу України, не придурок з вилами, не ворюга що сидів в буцигарні причому не раз. а мудра інтелігентна людина, тільки Гриценко на даний момент може навести лад в Україні, до речі вважаю що він повинен буде на цій посаді запропонувати Ланового на посаду премьер міністра.

nnn1, чому ж тоді він ходить на телеканал кума пукіна, мудведчука, який зробив усе щоб ув'язнили Василя Стуса, який весь час підступно виконує проросійські рухи в Україні. Чому приховує про дерибан української армії за його керівництва міністерством оборони та переписує недешеві статки на дружину, ходить на проросійські міжнародні форуми та влаштовує бунти під час війни???

І все це робиться із "інтелегентністю" теоретика, який на практиці прихований друг росссіянії. Коли в нього запитали, чому не допомагає нашим фронтовикам, чому він висловився що пукін йому не ворог???

З категоріями впевнених чи невпевнених аргументів нехай тимошенопорошенові брехуни з медведчуками розбираються коли їх висмокчують.

А ось вам факти.

Початок https://www.pravda.com.ua/news/2018/03/8/7174039/ і продовженняhttps://www.pravda.com.ua/news/2018/09/8/7191469/ , а посередині Порошенко з Медведчуком, та скраплений газ від Путіна, яким колись Курченко Януковича тримав https://www.radiosvoboda.org/a/28322451.html та Кононенко з Онищенком і дєвушкою Юлею https://www.pravda.com.ua/news/2018/05/10/7179949/ таки дО НАБУ дійшли https://www.pravda.com.ua/news/2018/09/11/7191721/

Про Роттердам+ та Ріната Леонідовича з Петром Олексійовичем, з якого медіа виникла палка дружба Ложкіна і Порошенка і чого вона раптом притінилася, як Гонтарєва і рошеновий фінансист Пасенюк через ICU мільярди Януковича відмивали довго шукать не треба.

Знову ж таки невпевненим аргументам партійна робота виною - члена Юлиної політради Сенченка, в порівнянні непоганого хлопця, таки потріпала. Вона ж і відкритого листа до Гриценка не дозволила. Дрібнувато якось заступнику голови адміністрації президента по Криму мислити на публіку про свої службові досягнення, ставлячи при цьому в провину людині, яка в цей час, маючи на те причину, знаходилась поза державною службою, у відсутності вкладу в ці досягнення, хоч все було як і має бути: https://zik.ua/news/2016/01/20/grytsenko_dav_pokazy_v_prokuraturi_v_ramkah_provadzhennya_pro_aneksiyu_krymu_ta_664426

Не брешіть поза очі: http://www.iceur-vienna.at « ICEUR Master Class with Anatoliy Grytsenko Кандидат у Президенти бачить Україну без олігархів. Незважаючи на безліч подій, що відбуваються в Україні протягом останніх місяців, наш запрошений доповідач звернув увагу на велику аудиторію, яка складалася з представників міжнародного та експертного співтовариства у Відні. Дійсно, деякі речі роблять Анатолія Гриценка альтернативним кандидатом на майбутніх президентських виборах. Він може спиратися на свої повноваження військового фахівця та як самостійної особистості, яка ніколи не була залучена до корупційних скандалів. Хоча інші кандидати обіцяють викорінити корупцію, він йде на крок далі і обіцяє Україну без олігархів, здивувавши глядачів своїми повідомленими про дискусії з українськими діловими магнатами, які готові продати свій статус олігархів як "сильних ділових людей" . Він також вважає, що в кінцевому підсумку Росія буде готова повернути Донбас на умовах, передбачених Україною: "Путін не потребує Донбасу". У цьому контексті його твердження про те, що Україна не відчуває себе зобов’язаною мінськими угодами і ніколи не виконає їх викликало здивування. Відповідаючи на запитання, як він уявляє розмову з росіянами щодо прийняття української точки зору, він посилався на досвід своїх контактів з роійськими чиновниками, де лояльність ("якість рукостискання") та вирішення проблем у ( in un open) закритій, подібній до бізнесу манері має значення більше ніж ідеологічна прихильність.»

В прямих ефірах Гриценко заявляв, що за його президентста в Україні не буде олігархів, які мають стати звичайними бізнесменами без впливу на політику. Яким чином? - Через незалежний суд.

А ось про рукостискання http://www.mikroskop.net.ua/gritsenko-vidpoviv-komarovskomu-ribalka-z-putinim-ne-vihid/ і справжню позицію полковника Гриценка в питаннях конституції, майдану, війни і мируhttps://lb.ua/news/2018/07/06/402223_anatoliy_gritsenko_v_poroshenka.html

А що до особистостей, не переймайтесь. Лише про правнуків Святослава Мокші, а їх там нєт.

Головнокомандувач, який під час війни кинувши все в невизначеності інкогніто рвонув відтягнутися на Мальдіви, з маніакальним бажанням контролювати все заради особистого збагачення, через корупцію та судову «реформу» Порошенко втратив управління державою https://www.epravda.com.ua/news/2018/09/11/640449/ та та заради збереження примножених президенством та війною статків ввійшов у змову з олігархами, Медведчуком та Путіним

https://www.independent.co.uk/news/world/europe/putin-russia-godfather-viktor-medvedchuk-us-sanctions-ukraine-politics-a8515456.html , розгорнувши глобальну кампанію тотальної брехні проти альтернативного кандидата А.Гриценка.

"За інформаційною кампанією проти мене стоїть двоє людей – Порошенко П.О. та Тимошенко Ю.В." Фото: Анатолій Гриценко / Facebook

turoc, по суті блогу, твоїх подвійних вибриків: щоб остаточно подолати корупцію в межах регіону потрібно її очолити, що Пороху левиною мірою вдалося. На міжнародну лінію йде пеленг клану Ротшильдів та Рокфелерів. Романови з твоїм Толіком Штепановічем - пролітають)

О, оце по суті. Після впевнених аргументів з текстів медведчукових на ольгінських переключаємось. А Гринів, согласєн, ваще отстой, ніякого крєатіва.

Ну що ж, поїхали! І для душі широкой бальзам, і про Рокфеллерів заодно, і Ротшільдам скрепно:

https://www.youtube.com/watch?v=tKEwZHCbNnY

turoc, отже, "третя сила", яку ,,ліпить,, твоя улюблений "кандидат" - це росссіянія.

Та ні ж, Реджеп Таїп Ердоган. Казав же, не читайте Порошенка з Медведчуком навідь після Юлиного обіду, залишитесь при здоровлі.