Канівський заповідник - шляхи становлення на спіралі часу.

30 липня Канівському природному заповіднику виповнюється 95 років із дня заснування. За період свого існування він неодноразово змінював свої межі та назву: у 1923 р. він був створений як Державний лісостеповий заповідник ім. Т.Г. Шевченка, у 1933 р. став Середньодніпровським заповідником, у 1939 р. – Біогеографічним заповідником КДУ ім. Т.Г. Шевченка, у 1951р. – ліквідований, з 1951 по 1968 рр. на території заповідника функціонувало – Канівське учбово-лісове господарство Київського державного університету, а із 1968 р. – був відновлений як Канівський державний заповідник, з 1992 р. – Канівський природний заповідник. Незважаючи на невелику площу (2027 га), він відзначається значним багатством рослинного та тваринного світу. На його території знаходяться всесвітньо відомі Канівські геологічні дислокації. Немало тут і історичних пам’яток.

Вже 79 років заповідник підпорядковується Київському національному університету імені Тараса Шевченка. І майже завжди студенти Університету проходили на його базі різні види навчальних практик, а тисячі майбутніх біологів, географів, геологів, істориків та філологів завжди охоче відвідували ці місця.

До цього ювілею хочемо пригадати імена тих людей, які зробили вагомий внесок у становлення заповідника. Одним з перших, хто розпочав здійснювати комплексну охорону природи та пам’яток культури Канівських гір був – академік Микола Федотович Біляшівський. Цей відомий український археолог, етнограф, мистецтвознавець ще у 1890-1893 рр. проводив археологічні розкопки Княжої гори, городища літописного міста Родень. Сучасна садиба заповідника – територія колишньої лісозахисної дачі Біляшівського. Цю ділянку М.Ф. Біляшівський викупив у поміщика Я.В. Тарновського з метою охорони археологічних пам’яток.

Український вчений-геолог, фахівець у галузі четвертинної геології – Володимир Васильович Різниченко був ініціатором створення Канівського заповідника. 27 липня 1923 р. він подав доповідну записку в секцію охорони природи Сільськогосподарського Наукового Комітету Наркомзему, в якій обґрунтував необхідність створення заповідника на берегових кручах Дніпра площею близько 10 кв. верст. 30 липня 1923 р. Колегія Наркомату, розглянувши записку В.В. Різниченка, приступила до створення Канівського заповідника.

Становлення наукової, природоохоронної діяльності заповідника тісно пов’язане із ім’ям ентомолога професора Олександра Пилиповича Кришталя – першого його директора після підпорядкування університету та у повоєнні роки. Він активно підтримував і розвивав наукові дослідження в Канівському заповіднику, в тому числі й у роки, коли заповідник був ліквідований. Олександр Пилипович створив потужну ентомологічну наукову школу, яка розпочала систематичні дослідження комах заповідника. Серед його учнів – чимало видатних українських ентомологів.

За майже столітню історію багато людей внесли та продовжують вносити свій внесок в дослідження, охорону, розвиток Канівського природного заповідника.  Їхній професійний підхід до власної справи, наполеглива сумлінна праця дають змогу з гідністю виконувати існуючі завдання, забезпечувати розвиток природоохоронної установи, зберігати для наступних поколінь природне багатство рідної землі.

 Адміністрація Канівського природного заповідника.