Важко знайти з-поміж керманичів української держави людину, більш ненависну українофобам різного ґатунку, ніж Іван Мазепа. Напевно, більший страх та лють у них викликає лише ім'я Степана Бандери. Недарма, тих героїв, які борються за самостійність та соборність нашої держави, за соціальне та національне визволення української нації, називали й називають мазепинцями та бандерівцями. Понад три століття минули з дня смерті великого українського гетьмана, але й досі він доводить до сказу ворогів нашої нації, вони його бояться, а тому щосили намагаються облити брудом, дискредитувати, витравити пам'ять про нього зі свідомості українців.
Іван Мазепа став правителем України у важкий час – Московська імперія вже запустила свої довгі пазурі у серце України-Гетьманщини, користуючись владним протистоянням між різними угрупованнями козацької старшини. Стояли в українських містах московські залоги, жорстокі азіатські деспоти нав'язували себе волелюбному українському народові як "правителі всієї Русі". Ставши гетьманом, Мазепа всі сили кидає на розбудову української державності: відновлюється зруйноване під час нескінченних воєн доби Руїни сільське господарство, знову розквітають ремесла та торгівля у містах. У цей час відбувається бурхливий розвиток української культури – "козацьке бароко" вступило у свою найвищу фазу – інколи цей період називають навіть "мазепинським бароко": з ініціативи гетьмана Мазепи, який вчився у кількох європейських університетах і знав не менше десяти іноземних мов, будуються церкви в багатьох містах України; справжніми перлинами архітектури стають церкви та монастирі в Києві, Чернігові та Батурині. На жаль, більшість із них дійшла до нашого часу лише на стародавніх гравюрах: центри української духовності, а водночас і унікальні архітектурні пам'ятки Батурина стали жертвами московських варварів князя Мєншикова, а церкви Києва – їхніх духовних спадкоємців – більшовицьких окупантів. Українська освіта за гетьмана Мазепи була на рівні провідних європейських країн, а Києво-Могилянську академію можна поставити поряд із найкращими університетами тогочасної Європи.
Україна за правління гетьмана Івана Мазепи мала всі шанси стати провідною європейською державою, але бурхливий розквіт Гетьманщини було перекреслено хижацькою агресією кривавого деспота – царя Пєтра. Ненаситна жадоба загарбання чужих земель, що її виявляв цар Пьотр І, викликала рішучу протидію гетьмана Мазепи. Українського правителя підтримав перший бастіон козацької державності – Запорізька Січ, вкотре в бій за волю України піднялися кращі її сини: кошовий запорожців Кость Гордієнко, полковник Дмитро Чечель, Пилип Орлик і Андрій Войнаровський. У той же час, знайшлися і мерзенні зрадники, які знехтували інтересами нації заради подачок московського деспота, всадивши ніж у спину козацькому війську. Саме внаслідок зради Мазепа і зазнає поразки на полі бою під Полтавою.
Поряд із жорстоким терором проти українських патріотів, московські окупанти розв'язали на теренах України справжню інформаційну війну. Так, Івана Мазепу оголосили "зрадником", а слухняне знаряддя північного деспота – московський патріархат – наклав анафему на українського гетьмана, придворні "історики" отримали завдання писати брудні пасквілі на будівничого козацької державності. Облудна московська пропаганда не витримує жодної критики: Мазепа, виступивши на захист України від московських агресорів, виявив себе вірним сином української нації. Що ж до його взаємин із Московською імперією, то розірвання гетьманом угод із кровожерним деспотом Пєтром І було адекватною відповіддю на підступні плани царя із загарбання українських земель. Накладення ж на Мазепу – фундатора багатьох православних храмів – анафеми є актом нечуваного блюзнірства й засвідчує, що московський патріархат завжди був і є придатком імперської влади, являє собою суто політичну структуру, далеку від Бога, від християнства.
Минуло три століття, але московські пропагандисти, як і посіпаки царя Пєтра, невтомно поливають брудом величну постать гетьмана Мазепи. Книгарні України на двадцятому році її незалежності заповнюють псевдоісторичні, низькопробні книжки, котрі невтомно реанімують заяложені штампи царського та більшовицького агітпропу: " прєдатєль Мазепа" і "вєлікій русскій царь Пьотр", "славная побєда под Полтавой" та ін. Подібний інформаційний бруд ллється також зі шпальт "жовтої преси", з телеекранів, що заполонили фільми й серіали відверто українофобського змісту. Від нинішньої влади годі дочекатися вшанування пам'яті великого гетьмана, навпаки, на догоду Москві знищуються навіть вкрай скромні здобутки попередніх років: чого варте лише перейменування вулиці Івана Мазепи на Лаврську, здійснене на догоду московським попам. Замість пам'ятників вождеві України-Гетьманщини на площах українських міст дотепер стоять ідоли більшовицьких катів.
Утім, вороги української нації так і не змогли стерти з пам'яті народу світлий образ великого гетьмана. Його ім'я стало символом національно-визвольної боротьби українців, а слово "мазепинець" – синонімом націоналіста. Під тиском переважаючих сил агресора зазнавши поразки під Полтавою, Мазепа переміг Московську імперію духовно – він дав приклад рішучого спротиву загарбникам, переважання інтересів нації та держави над особистими. Він надихнув нові покоління борців за визволення України – "Братство тарасівців" і Миколу Міхновського, січових стрільців і холодноярських повстанців, оунівців і бійців УПА. Події трьохсотлітньої давнини є актуальними і зараз – у добу інформаційних війн, на фронтах боротьби проти московського імперіалізму та демоліберального космополітизму, у добу стрімкого піднесення націоналізму в сучасній Україні. Іван Мазепа й нині на передньому краї боротьби – за національну та соціальну справедливість, за панування української нації на своїй, Богом даній землі.
Євген Костюк,
кандидат історичних наук,
член Київського міського комітету ВО "Свобода"
|
2
4
