Територія українського духу

- Чи слідкуєте ви за тим, скільки накладу вашого роману вже розповсюджено?

- Мені важко проконтролювати, бо два видавництва його друкувало. За грубами підрахунками, десь тисяч тридцять, але, я думаю, це вже більше, бо зараз люди купують роман пачками. Якщо один купує 20-50 примірників, то нещодавно я зустрічався з народним депутатом Тарасом Стецьківим, він питав, де йому купити тисячі книжок? Він хоче на своїх заходах дарувати людям ці книжки.

- Однією з версій, чому нинішня влада наважалися дати вам за "Чорного ворона" Шевченківську премію - нібито виправдатися за свої дивні вчинки щодо переслідування літераторів та утисків митців...

- Ні, ці явища ніяк не пов'язані. Просто цей роман написаний, даруйте за нескромність, на високому художньому рівні. Адже на цю тему теж є багато книжок, в т.ч. документальних. Але розголос має саме той твір, який справив особливе враження на свідомість читача. Цього можна досягти тільки художніми засобами, неабияким мистецьким рівнем. Я думаю, що я досяг цього і через цей роман. Попри всі сумніви в Шевченківському комітеті, попри всі ради і поради та виступи проти, все-таки туди входять видатні митці, які належно оцінили цей твір.

- Ви не боялися братися за тему, про яку, як самі кажете, вже написано багато книжок?

- Мене завжди про це питали. Навіщо, якщо вже безпосередній учасник тих подій Юрій Горліс-Горський написав документальний роман. Але все-одно є багато художніх речей, які не лише очевидець може передати.

Річ у тім, що Горліс-Горський закінчив свій роман весною 1921 року.  Він описав 20-ий рік, це ще був романтичний період боротьби, коли повстанців підтримували селяни. Носили їм харчі, в казанах варили курей, козлів підстрілювали. А після того Горліс-Горський поїхав за кордон і не повернуся. Тоді настав найтяжчий період, коли від них відвернулися селяни. Поставцям казали - хлопці, вертайтеся вже додому, вже НЕП цей придумали, вже можна господарювати. Почався чорний період цих залишенців, хтось пішов на амністію, хтось втік за кордон, хтось законспірувався під чужим прізвищем і виїхав на Донбас. А були найзатятіші, що до кінця воювали. Оцей період боротьби безнадії мене і цікавив. Там, де Горліс-Горський поставив крапку, звідти я почав. Це вже інший період - для мене цікавіший, коли хлопці  вже їли сиру ворону без солі.

- В чому особливість місцевості Холодний Яр? Звідки ця історична бунтівничість цього краю?

- Холодний Яр завжди був територією українського духу, це була особлива місцина, знамениті ліси, в яких відбувалися знамениті повстання. Бунтарський дух там переважав одвічно. Є багато факторів, які це пояснюють. По-перше, Холодний яр був на порубіжні з диким полем , де завжди жили воїни. У ментальності українців переважають дві риси - хлібороба і воїна. В цьому місці завжди переважав саме воєвничий характер, сильний , мужній.

По-друге, там була Хмельниччина, поруч - наша гетьманська столиця Чигирин.

Потре сама місцевість, вона якась енергетична, магнетична, вона за своїм вулканічним походженням якусь в собі енергетику тримає. І досі туди тягне людей. Кажуть, хто хоч раз будував у Холодному яру, той неодмінно буди повернеться.

Тараса Шевченка теж постійно туди тягнуло. Його ще маленьким дід туди повіз і розповідав ці всі історії та легенди. Потім вже у зрілому віці Шевченко ще двічі їздив туди.

- Чи бачите ви прямий зв'язок між описаною Шевченком Коліївщиною і майбутнім становленням Холодноярської республіки?

- До Холодноярської теми, до гайдамаччини Шевченко звернувся ще зовсім молодим. Йому було 26 років, коли він почав писати "Гайдамаки", правда, три роки над ними працював . Потім в 1845 році, вже після відвідання Холодного Яру у більш зрілому віці, він написав більш знаменитий твір - "Холодний яр". У ньому він вступає у полеміку з істориками, які називали гайдамаків бандитами, розбійниками. Шевченко там прямо цитує Скальського, який каже, що гайдамаки - "разбойники, воры, пятно нашей истории". На що Тарас відповідає - "бредеш, людоморе, за святую правду і волю розбійник не стане".

Саме в цьому вірші Тарас висловив своє пророцтво, що "повіє огонь новий з Холодного яру". І він справді повіяв, в 20-тих роках, коли українці повстали проти російсько-більшовицької окупаці. Скільки би не казали наші недруги і опоненти Кобзаря, мовляв, навіщо ви його називаєте пророком, навіщо його обожнюєте, але пророцтв у поезії Шевченка дуже багато. Одне з пророцтв було справджено хлопцями-холодноярцями, які написали на своєму чорному бойовому прапорі "Воля України або смерть". Найміцніші і наймужніші серед них залишилися вірними цьому гаслу до кінця.

- Як і Шевченко, так і ви не були безпосередніми свідками і сучасниками тих подій, про які пишете. Що все-таки спонукало вас взяти цю тематику, відчували її нову актуальність для нинішнього часу?

- Холодний Яр також мене приваблював змалечку. На рівні легенд, хоч і пошепки, але люди говорили про той край. Бо як територія духу Холодний Яр поширювався значно далі за ці ліси. Я родом з Шевченкового краю і це звісно в мені жило.

Крім цього, зараз існує така думка, що повстанська боротьба - це явище галицьке. Але все це було раніше і в нас. В 20-тих роках вся Україна - і центральна, і південна, і східна - палали повстаннями. І люди про це забули - не з власної вини, а через низку заборон. Склалося так, що ця сторінка випала з пам'яті. Я поставив собі за завдання відтворити її. Слава Богу, у архівах збереглося багато джерел, майже вся хроніка цієї боротьби, подробиці, з описами портретів отаманів, які подавали чекісти. Збереглося кілька книжок спогадів безпосередніх учасників тих подій. Насамперед , це згадана вже неоцінена праця Горліса-Горського "Холодний яр", яку треба вивчати в школі. Також отамани залишили спогади про ті часи. І коли я вже побачив, що можна писати про повстанську боротьбу не на рівні легенд, вигадок чи творчої фантазії, а на документальній основі, я сказав, що я цю книжку зроблю і вона буде книжкою мого життя. Так за 13 років я створив роман "Чорний ворон" або "Залишенець".

- Але чи ставили собі за мету актуалізувати події 20-х років для сьогодення?

- Я знав, що ця книжка матиме розголос і приверне увагу опонентів, які завжди називали наших героїв бандитами.

Основою повстанського руху зажди було українське село, основою культури нашої духовності. Тому всі сили ворожі були спрямовані проти села, його знищили, щоб знищити український дух - треба було позбутися села як такого, як основи нації. Звичайно, на жаль, в цьому ворог багато досяг. Але , все одно, зовсім знищити не вдалося українства і воно залишалося навіть в нашому винищеному селі, воно прокидається. Я бачу, сподіваюся, що в тому числі завдяки моїй книжці, що останнім часом центр боротьби знову переноситься у центральну і східну Україну. Зараз багато громадських організацій створюються під назвою "Холодноярська ініціатива" чи "Холодноярська республіка". І навіть галицькі політики з тим погоджуються і радіють, що національна свідомість прокидається тут - в Центрі і на Сході.

- Ви вірите, що сьогодні є достатньо таких людей , як холодноярці, готових до рішучих дій аж до смерті?

- Звичайно того духу, що був тоді - немає. Бо нас модифікували на генетичному рівні, зараз вже люди інші. Мене часто запитують, чи ви бачите таких героїв у нашому суспільстві, як ті хлопці? Які у холоді і голоді на снігу і без надії, із зневірою цілковитою, але сказали, що будемо стояти до смерті. Бо що довше ми протримаємося  в лісі, то більші сподівання на майбутні висліди нашої справи. Таких людей сьогодні, я нікого не хочу ображати, але одиниці. У масових проявах їх немає . Цей переляк досі живе у крові наших людей. Звитяжців, яких би завтра можна було покликати до рішучих дій, дуже мало.

За матеріалами: Українська правда