На Чернечій горі, на могилі Тараса Шевченка, українського будителя національної ідеї, «ким зайнялось і запалало» (за словами Євгена Маланюка), вранці 21 січня розпочалися урочистості з нагоди відзначення Дня Соборності України та вшанування пам’яті Героя України Олекси Гірника, який сорок років тому неподалік Шевченкової могили живим смолоскипом яскраво спалахнув у мороці ночі, розкидавши перед цим листівки, де були й такі слова: «Своя хата – своя держава. Так розуміє Шевченко, так ми розуміємо. Для поневоленого народу самостійна незалежна держава потрібна для його розвитку». А 22 січня було відзначено покладанням квітів, мітингом на Шевченковій могилі та біля місця самоспалення О. Гірника за участі працівників Шевченківського національного заповідника, канівської громади, представників місцевої влади, панахидою, яку відслужив священик УАПЦ, військовий капелан о. Володимир (Червонніков). Цьогоріч дата Соборності особлива, позначена 100-літтям проголошення України самостійною й незалежною державою та роковинами патріотичної офіри українського Прометея. Саме так називали Олексу Гірника (1912–1978), багатолітнього політв’язня у виступах біля пам’ятного знака на місці його самоспалення на знак протесту проти русифікації України. Заслужений працівник культури України, шевченкознавець Ігор Ліховий зазначив, що подвиг Олекси Гірника вписано до славного чину борців за волю України, які підхопили Шевченкове слово, – засновників Братерства Тарасівців, Михайла Грушевського, інших державотворців, патріотів 1917–1921 років та наступних десятиліть.
Євген Гірник, український політик, син Героя України, передовсім закликав присутніх до спільної молитви, бо ж серед тих, хто наближав утвердження Української Держави, були цілі покоління. Занадто болісно набуває Україна того вигляду, про який мріяли її кращі сини. Олекса Гірник, безмежно люблячи Україну, бачив для себе за обставин нищення національного поступу лише таку форму протесту – смертю смерть подолати (цю ідею талановито втілив скульптор Адріан Балог при створенні за грантом Президента України Віктора Ющенка пам’ятного знака, встановленого 2009 року на місці самоспалення, про що із вдячністю згадав пан Євген). Може, комусь доведеться і померти, але, підкреслив Є. О. Гірник, треба жити для України і будувати державу такою, якою прагнули бачити її наші достойники.
Серед жителів Канева, які вочевидь пам’ятають похмурий ранок 21 січня 1978 року на Тарасовій горі, – й тодішній в. о. начальника місцевого відділу внутрішніх справ Олександр Гнучий. Його підлеглі тоді мали визбирати близько тисячі листівок, написаних Олексою Гірником. Сніг навколо, пригадує Олександр Миколайович, був фіолетовим від написаного на листівках, розсіяних по схилу Тарасової гори. О. М. Гнучому вдалося тоді приховати по листівці кожного із шести варіантів тексту (дивом його тоді не обшукали, як міліціонерів та пожежних, залучених до стирання будь-яких слідів події). В усіх листівках на звороті були слова: «Протест проти російської окупації в Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе Самостійна Соборна Українська Держава. Радянська, та не російська. Україна для українців! З приводу 60-річчя проголошення України Центральною Радою 22 січня 1918 року на знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі!».
Тернистий шлях до Незалежності окреслили у своїх виступах Почесний голова Спілки офіцерів України Євген Лупаков, голова Конгресу Українських Націоналістів Степан Брацюнь, голова Української Всесвітньої Координаційної Ради Михайло Ратушний, генеральний директор Шевченківського національного заповідника Мар’ян Піняк, а голова місцевого осередку ВО «Свобода» Юрій Гамалій підкреслив, що відзначення Соборності України в Каневі розпочалося із вшанування пам’яті канівського «кіборга» Анатолія Чупилки, який загинув 20 січня 2015 року у бою за Донецький аеропорт. Зоя Ружин, поетеса та громадська діячка, заслужений працівник культури України, розгорнула символічний рушник національної єдності України.
Представляючи тематичну виставку «Українське державотворення: віхи пам’яті» за матеріалами фондів музеїв, наукового архіву та наукової бібліотеки заповідника, розгорнуту в музеї Тараса Шевченка, Людмила Чорна, завідувач відділу «Історія Шевченкової могили», кандидат історичних наук, відзначила, що в засновку виставки – проголошення Центральною Радою 22 січня 1918 року ІV Універсалу, за яким Українська Народна Республіка стала незалежною суверенною державою, що означало остаточний розрив із імперським центром (проекспоновано фотокопію ІV Універсалу, а також репродукцію унікальної світлини: мітинг канівців на підтримку Центральної Ради восени 1917 року). Етапи боротьби українців за незалежну державу об’єднують портрет Тараса Шевченка роботи Фотія Красицького (літографія, 1906), живописний твір Геннадія Тарасенка «Апостол правди і свободи» із зображенням Кобзаря (п., ол., 1999), ще раз демонструючи позачасовість заповіту поета своїм землякам: «Свою Україну любіть». На початку ХХ століття українцям не вдалося зберегти свою державу, але цей короткий період змагань за волю України надихнув наступні покоління борців за її незалежність. Саме біля могили поета на Тарасовій горі 19–22 травня 1991 р. відбулося протистояння між представниками радянської системи і українцями, які прагнули відродження своєї держави (в експозиції – матеріал «В облозі» спецвипуску № 15, 1991 р. канівської газети «Межа»). А уже 24 серпня 1991 р. на позачерговій сесії Верховної Ради України прийнято Постанову та Акт проголошення незалежності України (експонується фото).
Боротьба за Україну продовжується. Про це розповідають матеріали про канівців – учасників Революції Гідності 2013–2014 рр. Невдовзі герої Майдану стали воїнами АТО. Протидіючи російській агресії на Донбасі, віддали життя за Україну Канева і району: Андрій Петрушенко, Анатолій Чупилка, Олександр Перцев, Олександр Мороз, Іван Григорович, Сергій Михайлик, Сергій Кобченко, Руслан Конюша. У вітрині – видання, присвячені героям. Представлені особисті речі учасників АТО: співробітника Шевченківського національного заповідника Олександра Горцунова (позивний «музей») та канівця Олександра Алексєєва, а також фрагменти зброї із місця військових дій. Зупинити агресора стало можливим завдяки волонтерському рухові, що підтверджують фото канівців – волонтерів та відзнака Президента України: «За гуманітарну участь в антитерористичній операції», якою нагороджена активний волонтер Наталя Шульга.
Завершує виставку робота Івана Задорожного «Чучинська Оранта» (п., о., темпера, 1982 ), що символічно захищає і благословляє українців у їх прагненні зберегти Україну.
Олександр Гнучий до представлених на виставці 2 оригіналів листівок Олекси Гірника, подарованих ним раніше музею на Тарасовій горі, передав ще й копію прощального листа, написаного патріотом з Калуша своїй дружині Кароліні. Заховав його перед від’їздом на Тарасову гору у дровнику, аби дорога серцю людина хутчіше віднайшла. Знову прозвучали слова, написані сорок років тому: «Дорога Каролько, Дружино моя! Тепер пишу до тебе прощального листа. Осталось мені ще кілька днів прожити, а далі збираюсь у далеку дорогу як солдат на певну смерть… Беру з собою грудочку землі, щоб попрощатись з нею… Прости мені, що швидше відходжу. Так, видно, треба. Мій протест – то сама правда… Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – прометеїзм, проти насильства і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка… Каролько, не дорікай мені по смерті, бо те дорікання я не заслужив собі… Я не перевищую, але слово протесту поки що все. Ти оставайся здорова, а я піду в дорогу… Прощай. Олекса. 6 січня».
Матеріали про Олексу Гірника - Героя України (високе звання присвоєно 2007 р.) експонуються на щорічних виставках на Тарасовій горі, в музейній експозиції, звучать під час екскурсій для відвідувачів Шевченкового меморіалу. Першу публікацію про високий чин патріота здійснив у газеті «Літературна Україна» краєзнавець Михайло Іщенко. Подвигу героя присвячені поезії канівців Катерини Піки, Георгія Фастовця, Віри Носенко. Гості Тарасової гори переглянули фільм «Смолоскип. Самоспалення Олекси Гірника».
Відео на YOUTUBE-каналі>>>
Людмила Чорна, Ольга Білокінь, Віта Дзима
Фото Юрія Кардаша
Джерело: сайт Шевченківського заповідника
|