Про Канів Шевченковий (не хрестоматійно)

Наша шкільна вчителька української літератури дуже любила Шевченка. Але не тільки як головного поета нації. І не тільки як самобутнього художника. А й як чоловіка. Вона могла пів уроку мрійливо розповідати про його подорожі, жарти, вуса так, ніби іще вчора він пообіцяв їй нову романтичну зустріч у вишневому садку. Повірте, у набубнявілому підлітковому віці особливо відчуваєш оці щемливі нотки у чиїхось промовах, весь організм налаштований на таке солодке - тому ми її легко розсекретили і спокійно слухали як змінюється її голос у час розповідей про Тараса.

Я й досі люблю про це згадувати і не бачу в цьому нічого крамольного. Більше того, заглиблюючись у живу історію Шевченка, припускаю він і сам би зрадів такій закоханій увазі. Натомість, мені щиро шкода, коли люди забирають у геніїв біографію, творячи в замін примітивні хрестоматії. Вважають, що так обожествляють і міфологізують того, хто геть не потребує їх допомоги. Вічно живий геній і повинен бути живим. Помилки, любові, програші і сумніви - хіба не важливо їх знати (коли автор дозволяє, іноді навіть сам про них оповідаючи у листах і нарисах). 

Канів - місто останнього спочинку Великого Кобзаря. І виходить, що прочитавши або почувши таку монументальну фразу більшість школярів і шевченколюбів, які ніколи не були в цьому місті, уявлять його величезним меморіалом, з пасмурним заповітним пагорбом. Насправді, усе не так. Або майже не так.

Шевченко сам обрав собі Канів - для любові і життя. Він уявляв тут свою хату, молодюсіньку дружину, сад, Дніпро і кручі. Листувався із братом про купівлю землі, облаштування господарки, свої сімейні плани. Думаю, уявляв і смерть, тільки значно пізніше ніж вона сталася.

В Каневі фантастична природа, тут б’ється серце України, яке Шевченко завжди чув. Сонце і небо, високі дерева, хиткі повітряні стежки оспіваних хрущів. Жінки на березі співають Тарасові вірші, їх підлітки-діти соромляться маминих не завше вправних мелодій, але коли потрібно - підхоплюють. Селфі-палки. Сюди приходила на спочинок старі запорожці. Іще з часів Київської Русі стоїть древній храм. Величезна шовковиця по 10 гривень за стакан. Затінок і люди, що просто сидять  і думають. 

І я думаю, дозволяючи собі не перечитувати хрестоматій, що Шевченко обрав Канів не лише собі, а й нам. Для життя.

Автор: Анна Данильчук

Блоги https://day.kyiv.ua/