Українці, діставайте гаманці! Платіть за світло і за газ, заплатіть і за сміття

До квартплати увійде "платіжка" за непотріб

Сміття є, але його ніби й немає. Про проблему ми згадуємо тільки тоді, коли відходи показують по телевізору, як це було зі славним містом Львовом. За подорожами і пригодами сміттєвих пакетів Садового стежила вся країна. І така ж доля може спіткати будь-яке місто в Україні.

Вся справа в тому, що як тільки держава хоче започаткувати вирішення проблеми утилізації сміття, в гру включаються його виробники – глобальні корпорації, які випускають упаковку і товари в неї загорнуті або розлиті. Пиво, шоколад, чіпси, сигарети, газовані напої – усе це потім звозиться на звалища й гниє роками в українській землі. При цьому за тривалий час глобальні корпорації не спромоглися взяти участь у вирішенні проблеми сміття в Україні. Хоча в Європі вже багато років працюють за правильними схемами.

Будь-які сторонні ініціативи в даному напрямку розбиваються об стіну протидії корпорацій. На вістрі атаки – формально незалежні громадські організації та самі працівники корпорацій. Наприклад, Анна Таранцова, що займає позицію фахівця зі зв'язків із держорганами в найбільшому виробнику упаковки Tetra Pak. В її обов'язки входить саме лобіювання інтересів корпорацій.

За останній місяць Таранцова написала кілька об'ємних блогів на топових новинних сайтах, організувала прес-конференцію і відвідала кілька ефірів на національних телеканалах.

Що ж пропонують українцям глобальні корпорації?

Отримайте-розпишіться

Глобальні гравці використовують актуальні теми, наприклад, криза зі львівським сміттям на свою користь, і планують змусити українців платити за утилізацію відходів. Вони поступово підштовхують наших громадян до того, що незабаром до їхньої квартплати буде введена додаткова плата в розмірі приблизно 150-203 гривень. З кожної квартири. Чи готові отримати платіжку за "сміття"?

Тому муніципальна влада рано чи пізно змушена буде йти на непопулярні кроки: піднімати тарифи на вивіз сміття, викроювати фінансування зі статей на ремонт будинків і дотацій на транспорт.

Іноземні компанії користуються ситуацією, що склалася, і намагаються нав'язати українцям своє сміття. Тому що законів і контролю за їх виконанням немає, а проблема сміття є. Ну як тут знову не залізти до кишені маленького працьовитого українця? Європейські правила поведінки можна не виконувати, а значить, "під шумок" слід зобов'язати українців платити за утилізацію сміття, яке, фактично, виробляють самі корпорації.

Глобальні компанії-виробники вкладають у голови українців ідею, що за сортування та утилізацію сміття в першу чергу платять самі споживачі. Мовляв, в ЄС платять набагато більше, ніж зараз в Україні. Переконують, що споживачі зобов'язані сортувати сміття самостійно, і що це їх відповідальність. Стверджують, що виробники теж несуть відповідальність, але тільки за свою тару і упаковку. І в межах до 30% від виробленого сміття. Що означає (за їх логікою) – остаточні 70% оплатять українці. А це коштуватиме жителям великих міст додаткових 200 гривень на місяць, а маленьких міст – близько 150 гривень із кожної квартири. Так, ви все правильно зрозуміли. З вашої ж кишені нахабно витягнуть гроші, немов це в порядку речей. І нікого не цікавить – чи користуєтеся ви послугами тієї або іншої компанії, що забруднює середовище. Закон один – бери і плати. 203 гривні. Пусте?

Чому ж самі глобальні гравці не бажають оплачувати утилізацію свого сміття? Вони напирають на те, що держава корумпована, і все одно всі гроші вкрадуть, тому податок на утилізацію корпорації платити не хочуть. Глобальні гравці перекручують факти і маніпулюють європейським досвідом переходу на модель розширеної відповідальності за утилізацію. Вони стверджують, що готові брати участь в утилізації, але через певний проміжок часу, років так через 5-10. Також вони хочуть самі вирішити, хто збиратиме і сортуватиме сміття. Бажають, щоб їх навантаження збільшувалося поступово.

Ось тільки в Європі побудували сміттєпереробні заводи ще 30 років тому. Швеція, наприклад, виробляє зі сміття електроенергію, в Канаді за халатне ставлення до утилізації серйозно штрафують, Японія створює з переробних заводів справжні палаци, а в Сінгапурі й зовсім побудовано повноцінний острів із вторсировини, на якому вже ростуть дерева і квіти. У Німеччині всі відходи жорстко упорядковано, а виробники продуктів і товарів в упаковці опікуються їх утилізацією. У всьому цивілізованому світі зі сміттям поводяться, як із цінним ресурсом, вичавлюючи зі вторинних продуктів діяльності людини максимальну користь для корпорацій, країни, громадян.

А корпорації уже зараз хочуть створити підконтрольні собі організації, які утилізуватимуть сміття за рахунок фінансування з місцевих бюджетів. Тобто платять українці, а контролюють процес корпорації. Прекрасний і нетривіальний хід, гідний самого Остапа Бендера.

Європі це добре. Але чому ця модель там успішно працює? Все просто. Наприклад, подібна реформа в Німеччині відбувалася з точністю навпаки. Спочатку зобов'язали оплачувати утилізацію глобальні корпорації, а потім поступово мотивували жителів сортувати сміття. Це було кілька десятків років тому. І в той же час міжнародні корпорації зайшли в Україну, де таких умов не було, і можна безкарно засмічувати навколишнє середовище, чим усі радісно й користуються до сьогодні. Майже 30 років вони нічого не платять і нічого не роблять зі своїми відходами.

Винуватці "торжества"

За допомогою підконтрольних депутатів й активістів корпорації гальмують прийняття законів не на їхню користь. На вулицях з'явилася соціальна реклама, що закликає правильно відноситися до сміття, а читачам в інтернеті розповідають про арт-проекти європейських художників, які присвячують їх споживачам і їхній відповідальності за сортування сміття.

Головна організація, яка лобіює інтереси глобальних корпорацій – це Українська асоціація виробників тари й упаковки. Ключова компанія асоціації – Tetra Pak. Не проти залізти в кишеню українцям і глобальні виробники напоїв, сигарет і солодощів (такі як «Кока-Кола», «Пепсі», Modelez, Carlsberg, «Нестле», БАТ, «Філіп Морріс» і десятки інших).

Є у них і свої депутати. Наприклад, активно допомагає глобальним гравцям депутат від "Самопомочі" Олена Бабак. Так, у минулому році, представляючи законопроект №4028 "Про упаковку і відходи", який лобіюють виробники, вона зазначила: "Ми говоримо про те, що бізнесу потрібно продати свою продукцію кінцевому споживачеві, відповідно він шукатиме найоптимальніші та дешеві шляхи забезпечення утилізації відходів упаковки. Це світова практика, яка себе виправдала за більш ніж двадцять років". Цей законопроект був внесений групою з 26 депутатів і повністю відповідає всім побажанням виробників. Тобто, щоб за все платили громадяни, а корпорації це контролювали. Колеги Бабак по фракції не поділяють її переконань, але вона почала лобіювати інтереси корпорацій ще багато років тому, ще задовго до депутатства. Тому сходити з вигідної і второваної дороги не має наміру.

Також корпорації вирішили підстрахуватися за допомогою "Європейської Бізнес Асоціації", яка об'єднує компанії з іноземним капіталом в Україні.