Учора проїздом пощастило побувати на Чернечій горі в Каневі. Серце переповнюється почуттями гордості і душевної радості від зустрічі з Тарасом, адже побувати тут ми мріяли все життя. Та не минулося і без прикрощів. Зійшовши із східців до підніжжя гори, ми вирішили перепочити і, відповідно, відвідати туалет. Проте туалет був закритий, хоч музей працював. Ми спочатку не зрозуміли: чому? Подумали, що на ремонті.
Та тут під’їхав автобус із школярами. Діти випурхнули з автобуса і побігли до туалету. Ну і … зрозуміло… далі їхня дорога лежала в кущі, під Тарасову гору. Саме так. Не дивуйтесь. А що ж робити?
І яким же було наше здивування, коли ми згодом, вже зібравшись їхати, побачили як до того ж таки музейного туалету підійшла жінка з кравчучкою. За нею – ще одна. Відкрили туалет і щось туди завезли. То, виявляється, туалет не на ремонті? Як нам вдалося з’ясуват, то торгівці, що торгують сувенірами та усім іншим крамом біля підніжжя Тарасової гори, складають у туалет свій товар на ніч, а вранці звідти забирають його і… продають нам. Господи, аж страшно стало, коли уявив, що можна придбати на додаток, купивши такий сувенір з туалету.
Та найгірше, як можна було допустити, щоб туалетом користувалися не відвідувачі музею, які з усієї країни за сотні кілометрів їдуть сюди, а продавці ?
Це не вкладається у здоровий глузд.
Гості з Полтави. |