Знай.ua зустрівся з артистом і поговорив про кар'єру, життя і творчості.
- Олег, Ви родом з Черкаської області?
- Вірно. Моя мама досі проживає там, в українському селі, де пройшла моя юність. Взагалі мама на мене колосально вплинула, можна сміливо сказати, що і в музику я потрапив завдяки їй.
Мама у мене прекрасна і душевна людина, в нашому селі завжди була ініціатором всяких смішних розіграшів і пісень на весіллях і різних святах. Ми і зараз, якщо зустрічаємося з мамою, можемо заспівати за столом дуетом. Моя мама інвалід по зору, ми часто їздили з нею в Черкаси - на перекомісію в Товариство сліпих. Я був на той час її очима. Моє перше фото з концерту - я у вишиванці зовсім дитиною виступаю в Черкасах перед незрячими людьми.
У дитинстві, коли мені було років 14, я дуже хотів мотоцикл. Навіть влаштував з цього приводу бойкот, тиждень не їв нічого. У підсумку мама не витримала і навіть відшмагала мене. Мотоциклом я перехворів і почав цікавитися грою на гітарі. У 7 класі ми з моїм другом, який був клавішником створили свою групу. Мені купили гітару за 2 тисячі рублів і я почав заробляти гроші - грав на весіллях, в ресторанах і кафе. Іноді я думаю над тим, що якби тоді моя мама здалася і купила мені мотоцикл, Олега Вінника, якого ви його знаєте зараз, просто б не було.
- З українських весіль і кафе прямо потрапили в Європу?
- Ні звичайно. Спочатку було Канівське училище культури, потім я співав в Черкаському народному хорі.
У 1993 році я вперше побував в Європі і відчув тоді запах свободи. Вся справа в тому, що черкаське місто Канів було містом-побратимом німецького міста Фірзен. У 93-му році ми з Канева поїхали туди на гастролі. Коли потрапив до Німеччини, я загорівся - побачив їхнє життя, побут, культуру ... Мені сподобалося відчуття свободи, яка там панувала. Я повернувся додому і загорівся бажанням отримати роботу в Європі. Почав непогано заробляти, з'явилися перші дорогі речі - джинси, шкіряна куртка, дорога парфумерія. Але я мріяв про роботу за фахом в Європі. Що мене бентежило, це те, що я не знав мови. Коли ми були в Фірзені, я не міг вільно спілкуватися в сім'ї, де ми жили. Вивчив тільки "Данке шон".
Довелося в Україні інтенсивно займатися з викладачем німецької мови за божевільні на той час гроші - 10 доларів на годину. Через півроку я досить добре вивчив німецьку і поїхав до Німеччини. Я багато працював, але знав заради чого - якщо поставити мету, то можна всього досягти. Після стажування я отримав пропозицію попрацювати в Люнебургському театрі в Нижній Саксонії, потім навчався в Гамбурзі. Насправді це довга і наполеглива праця, але прийшов час і я увійшов до трійки найбільш високооплачуваних артистів Європи.
- Чому вирішили повернутися?
- Хтось скаже, що потрібно бути повним ідіотом, щоб 16 років прожити і домогтися успіху в чужій країні, а потім все залишити і повернутися. Мені довелося відмовився від кількох дуже вигідних контрактів на роль Жана Вальжана в Англії і Німеччині для того, щоб бути Олегом Вінником у себе на Батьківщині. Я вільна людина. Мене багато що пов'язує з Європою, це частина мого життя, у мене в Берліні квартира і власна студія, яку я побудував, але я тепер точно знаю: щоб полюбити свою країну треба поїздити по світу, чогось навчитися, побачити свою країну з боку , щоб зрозуміти наскільки вона дорога. Тому останні три роки я стабільно в Україні, хоча буваю і в Німеччині в проміжках між гастролями.
- Якщо раптом настане час і доведеться піти на заслужений спокій - виберете Європу чи Україну?
- Якщо коли-небудь вирішу піти на пенсію, я хотів би побудувати будинок тут, в Україні і тут же залишитися. Зараз будинок поки побудувати не можу. Я дуже самокритична людина, звик віддаватися справі повністю, якщо займуся будівництвом, закину все інше. Вважаю, що старість повинна бути щасливою - щоб не тягнути за собою ешелон сміття, зібраного за все життя. У "Знедолених" я грав Жана Вальжана і на сцені помирав кожен день. Жан Вальжан унікальний персонаж - 19 років свого життя він провів в каменоломнях за те, що вкрав шматок хліба для свого племінника, але не зламався після всіх бід і нещасть, став бізнесменом, удочерив дівчинку і вмирав щасливою людиною. Це правильний підхід до життя. Я хочу також у старості дивитися в дзеркало і посміхатися собі.
Крім будинку своєї мрії, мрію про мир в нашій країні. Ось коли настане мир, тоді і почну будувати будинок.
- Свої пісні Ви пишите самі. Що служить Вам музою? На кого орієнтуєтеся в творчості?
- Натхненням для мене служить абсолютно все - можна сказати, що саме життя моя муза. Я вважаю, що всередині у людини повинно бути щось, що дає по життю почуття щастя. Це великий подарунок від Бога, який дається не всім. У собі я знайшов це почуття років до 30-ти і вважаю, що кожен може і повинен в собі це розвивати.
Якщо міркувати з точки зору бізнесу, то людям, які зі мною працюють доводиться важко. Вони безпосередньо мені кажуть: "Олег, ну що ж ти так багато пишеш?" А до мене мої пісні приходять самі, я сідаю і записую їх. Пісню написати це півсправи, а от зробити аранжування, записати, відрепетирувати, зробити сценографію, розробити і запрограмувати світло, відеоряд - це забирає дуже багато сил і часу. І моя команда часто просто не встигає за мною. Але я щасливий, що мої пісні приходять до мене.
Я ніколи не присвячую свої пісні конкретній людині, мені це не потрібно. Свою першу пісню я написав в 29 років. Хтось скаже, що запізно, але ж в житті буває так, що люди в 70 років починають писати ікони або картини. Деякі кажуть, що у них чакри відкриваються, я не можу розмірковувати про чакри, але в 29 років у мене стався кардинальний перелом в житті.
У мене ніколи не було людей, на яких я б орієнтувався в своїй творчості. Це в кінцевому результаті може призвести до творчої інвалідності. Багато хто робить цю помилку - орієнтуючись на когось, ти сам зникаєш як творча індивідуальність, як особистість. У житті є тільки один орієнтир - Господь Бог. Ти не знаєш, як він виглядає, але відчуваєш, то що він тобі дає в житті і розуміння цього робить тебе щасливим.
- Якою новою піснею порадуєте шанувальників?
- Концерт в Києві я відкриваю своєю новою піснею - "Соло". Можливо, це прозвучить егоїстично, але я вважаю, що кожна душа в своєму житті повинна виконати соло. Душа ж приходить в світ одна і йде одна, навіть якщо в житті у людини багато друзів і дітей. У цій пісні є слова: "Коли настане моє соло, дай Боже фальш не допустити, щоб було яскравим моє шоу, де я вчився лише любити". Це про мене. Ми всі повинні вчитися любити, а не шукати любов.
- Чи велика у Вас команда?
- Одного разу ми виступали в одному місті і я попросив священнослужителя, щоб він прийшов і освятив сцену і благословив нашу команду. Не хочу називати місто, але у нас в тому місті прямо якась містика відбувалася - то одне зламається, то інше. У підсумку вирішили звернутися до священика - з Божою поміччю воно завжди легше. Поки ми збиралися на сцені, священик стояв до нас спиною, а коли повернувся, сказав мені: "Олег, це ж скількох людей тобі потрібно прогодувати". Я обернувся і підрахував весь мій колектив – 31 людина. Це музиканти, адміністратори, техніки, охорона, водії. Персонал я підбираю сам, з усіма розмовляю і перевіряю з точки зору їх людських якостей.
- Фанати Вам не докучають?
- Я не люблю слова "фанати", я вважаю за краще слово "шанувальники". У мене є шанувальниці, які відвідують всі або майже всі мої концерти. Що стосується нав'язливості - люди є різні, буває, що мені пишуть не зовсім адекватні речі в соціальних мережах. Але мої реальні шанувальники не нав'язуються - розумію, що багатьом хочеться поспілкуватися зі мною, і мене на всіх не вистачить, але нав'язливості я не відчуваю.
Не так давно одна жінка зізналася, що у неї був рак, вона впоралася з хворобою, зараз сама без чоловіка виховує діток, багато працює, вона зізналася, що мої пісні допомагають їй у житті. Я схиляюся перед такими людьми.
- Зі своїми двійниками зустрічалися?
- Наживо ні, але багато чув про них. Мені про це навіть мої колеги писали. Були й афіші, і квитки продавали на моїх двійників - я так розумію, що відбивалися всі витрати на організацію концертів моїх двійників досить швидко. Тільки недавно мені подзвонили і повідомили, що на мій концерт продають квитки - при чому я ні слухом ні духом не знаю ні про що. Такими питаннями займається мій директор.
- Все-таки багатьом дуже цікаво - як живе улюблений артист поза сценою?
-Я рідко відпочиваю. Для мене відпочинок обов'язково повинен бути активним. Люблю баню і сауну, але така розкіш мені випадає дуже рідко. Якщо дуже втомлююся на гастролях, максимум день або два можу ходити по квартирі в піжамі, потім мені потрібно щось робити.
Мені 43 роки і я абсолютно нормальний, дорослий чоловік. Дівчина у мене є, але я не готовий афішувати своє особисте життя. Я не хочу піддавати своїх близьких людей ризику або підвищеній увазі. Чесно кажучи, я не завжди розумію, коли до артиста проявляють інтерес не як до артиста, а виключно до його особистого життя.
Я не слухаю вдома музику. На те, щоб щось послухати у мене залишається хіба що переліт між концертами. У телефоні у мене взагалі музики немає. Якщо у мене є записи зі своєї студії, то я можу слухати, щоб зрозуміти, як зробив, де допустив помилки. В юності я любив слухати різну музику - Баха, "Скорпіонс", "Модерн Токінг", Глизін, "Європу". Під Баха я добре засинав і прокидався. Любив слухати Марка Бернеса бо його слухав мій батько.
- Що за трагедія сталася у Вашому житті, пов'язана з батьком?
- У моєму житті було багато трагічних моментів. Один з найтрагічніших - смерть батька. Батько ніколи не бачив мене наживо на сцені, у нас був концерт в Білій Церкві і він повинен був бути там, але не приїхав. Перед концертом мені не сказали про його смерть, повідомили вже після. Я на концерті відчував, що відбувається щось дивне - занадто багато квітів і ікон тоді принесли глядачі на сцену ... Після концерту я все дізнався. Всі подаровані мені квіти зібрав в машину, поїхав до батька в останній раз і всі квіти залишив йому. Вранці, коли батько збирався на концерт у нього відірвався тромб.
- Як підтримуєте фізичну форму?
Багато займаюся спортом. Головним чином через те, що по ночах люблю поїсти солодке. Торти не уплітаю, але шматочок шоколадки або тістечко можу вночі з'їсти. Зараз я працюю з тренером. Раніше займався бодібілдінгом, зараз віддаю перевагу фітнесу та кардионагрузкам. Ми з роками, на жаль, не молодшаємо, а спорт здорово допомагає підтримувати форму.
У їжі у мене теж є обмеження. Ми повинні знати і розуміти, що їсти і як, скільки калорій можна вжити, а скільки калорій краще спалити. Така маленька математика для організму. Хоча їсти правильну і здорову їжу вдається не завжди. Особливо з цим важко в турах, в невеликих містах. Іноді буває і смажена картопля на вечерю.
Я ніколи не робив собі пластику. Я не за і не проти неї. Просто вважаю, що артист повинен бути завжди у формі, подавати приклад. І перед такою серйозною процедурою, як пластика потрібно спробувати інші, більш доступні методи. Найлегше лягти під ніж, але можна ж спробувати взяти себе в руки.
У мене була шкідлива звичка - я кілька років курив. Але у вересні взяв себе в руки і кинув. Спробував, правда потім курив електронну сигарету, але і її кинув. У дитинстві і юності гриз нігті - теж шкідлива звичка. Навіть краплі спеціальні купував, але вони ще більше мене розохочували. Згодом і це пройшло.
- У цьому році в Україні пройде "Євробачення". Чи стежите за подіями навколо конкурсу?
- Мене запрошували взяти участь в Євробаченні, але я відмовився. У мене є моя аудиторія, яка слухає мої пісні, ходить на концерти. Не впевнений, що участь в Євробаченні мені щось принесе і мені це потрібно. Можливо для когось це шанс показати себе Європі, а я вже це зробив. Більш того, помічаю, що після самого конкурсу мало хто з артистів залишається актуальним.
- Як артист, Ви не могли не помітити те, що зараз відбувається в творчому середовищі. Я маю на увазі заборони на виступи артистів, пікетування окремих зірок.
- Мене часто про це запитують, і я дивлюся на ситуацію, не як артист, а як людина. А давайте запитаємо у тих, чиї рідні загинули на війні - варто чи не варто вводити ці заборони, пікетувати концерти? Я думаю, що вони дадуть відповідь однозначно. І для людей і для мене особисто те, що зараз відбувається в країні - це велике горе. У мене є позиція - ми всі вільні люди, вільні вибирати де нам жити і де нам виступати.
На війні гинуть люди, і я не пробачу сам собі, якщо мені скажуть в очі: "Олег, я стою там, на передовій, у мене на телефоні стоїть твоя пісня, мої рідні слухають твої пісні, а ти в Росії виступаєш".
Я не можу сказати, що всі ці заборони зовсім вже безпідставні. Якщо забороняють - значить є за що. А якщо артист не згоден - є суд, можна оскаржити, довести, відповісти за свої і оскаржити чужі дії.
- Що в житті ненавидите?
- Я не вживаю в побуті слово "ненависть". Коли мені дали роль Жана Вальжана, артист, який грав цю роль до мене і став знаменитим, завдяки цій ролі, сказав мені, що роллю потрібно насолоджуватися, її потрібно розкуштувати і відчути на смак. Те ж саме я намагаюся застосувати до життя. Не хочу витрачати свої сили на ненависть. Мене вбиває, коли емоція править людиною. Помічаю, що ці емоції і амбіції вже правлять світом, а ось включати розум, не йти на конфлікт - це трапляється рідко. А це важливо. Я поважаю людей, які розумом вміють в собі придушувати емоцію. Якщо говорити про війну, то я не розумію, як один і той же чоловік може любити свою матір, дружину, дітей і йти вбивати. Не може людина любити і вбивати.
- Яка з Ваших пісень для Вас найулюбленіша?
- Я не можу сказати, яка з моїх пісень найулюбленіша. Можу охарактеризувати як більш-менш емоційна. Я написав всі свої пісні, нічого не вигадуючи, і для мене немає улюблених або не улюблених. Коли зі своєї творчості щось любиш, а щось ні - виходить ніби як сам себе недолюблююєшь.
- Яку роль у житті для Вас грають гроші?
- Кажуть, що за гроші здоров'я не купиш, але думаю, що сьогодні це вже не актуально. У моєму житті був момент, коли я втратив рідну людину просто через те, що не змогли вчасно зібрати потрібну суму на операцію. У моєї знайомої був точно такий же випадок - але в тій ситуації гроші зібрали і людину врятували. Виходить, що сьогодні купити можна не тільки здоров'я, а й життя, а років через 50, коли технології ще більше зроблять крок вперед - здоров'я цілком можна буде купити. Думаю, що добробут - це свобода і можливості - врятувати життя дорогої тобі людини, відмовитися від вигідних контрактів, надати допомогу тим, хто її потребує ... Що стосується мене, то я настільки щаслива людина, що мав можливість відмовитися від західних контрактів і почати сольну кар'єру, хоч мені і говорили, що після контракту в Лондоні, мені забезпечений Бродвей.
- Що могли б порадити творчій молоді, яка націлена на успіх?
- Я б порадив творчій молоді спочатку задуматися і запитати самих себе - для чого я це роблю? Порадив би слухати маму і тата, прислухатися до людей. Можна бути дуже амбітним, але потрібно навчитися слухати оточуючих. Я свого часу бунтував - в школі ходив з сережкою у вусі, робив хімію на голові, ставив якісь ультиматуми і заявляв, що не хочу вчитися, хочу бути музикантом. Це було в молодості. Всі артисти хочуть успіху, але самореалізація - це інша річ. Самореалізація полягає в тому, щоб зрозуміти навіщо ти це робиш, для кого, чи твоє все це взагалі. Я часто чую від молодих артистів, що вони співають для себе. Ну в такому випадку сидіть вдома і співайте для себе. Я це для себе зрозумів.
- Що побажаєте нашим жінкам в день 8 березня?
- 8 березня - це одне з найбільш важливих і потрібних свят, тому що це день жінок. А що ми чоловіки значимо без вас, жінок? Бажаю всім жінкам, мамам, бабусям, донечкам, сестричкам, дружинам, подругам, щоб все їх життя було одним суцільним святом, щоб в житті було багато квітів, солодощів, подарунків і чоловічої уваги. А ми чоловіки, щоб насолоджувалися вами, підтримували вас, втішали вас в скрутну хвилину і жили для вас.
http://znaj.ua/news/self-employment/98488/oleg-vinnik-mene-zaproshuvali-prijnyati-uchast-u-evrobachenni.html
0
5
