З наближенням дня пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій все більше можна почути про "споконвічні" страждання українців, про безперестанні утиски та гноблення, а також – нарікання на терплячість нашого народу, його начебто м'яку та невойовничу вдачу. Так, були і гноблення, був геноцид, було фізичне знищення нації, було руйнування самої душі нашого народу. Але це – лише один вимір нашої історичної пам'яті, шляху нашої нації. А інший – це безперестанна боротьба з гнобителями, незгасний спротив окупантам, який не могли зламати ні сибірські табори, ні кулі чекістів, ні їхні витончені тортури. Після того, як більшовицький окупаційний режим на початку 1920-х років у напруженій і безкомпромісній боротьбі завдяки величезній чисельній перевазі знищив повстанські загони в Україні, боротьба не припинялася. Часом вона дещо вщухала, набувала прихованих форм, а коли зухвальство червоних зайд у їхньому визискуванні української нації досягало межі, народна війна вибухала знову.
Коли червоні окупанти почали відбирати останній шматок хліба у голодних селян, коли почали заганяти українських трудівників у кріпацьке ярмо 20 сторіччя – колгоспи, коли відбирали все нажите чесною, важкою працею майно, а простих землеробів зараховували до "куркулів", тим самим прирікаючи на розстріл або більш повільну та мученицьку смерть на колимських копальнях чи сибірських лісоповалах, український люд ставав на боротьбу. Те, що наші люди покірно йшли у більшовицьке ярмо – це цинічна вигадка українофобів або їхніх демоліберальних посіпак – насправді земля горіла під ногами в окупантів, йшла справжня народна війна. У 1928 році чекісти доносили очільникам окупаційного режиму: "На Україні разом із зростанням селянських ( тобто – антибільшовицьких – ред.) настроїв в армії варто відмітити яскраво націоналістичний ухил цих настроїв, де порушується доволі різко питання про те, що тягар, котрий несе Україна, залежить від гніту Москви".
Ось рядки з повстанської листівки, яка поширювалася на Поділлі за підписом Українського Революційного Комітету: "Селяни і робітники України! Не давайте московській комуні хліба, не платіть податків і не купуйте облігацій! Геть московську неволю! Нехай живе самостійна Україна! Нехай живе Українська Народна Республіка!" Навесні 1930 року розпочався масовий селянський рух за вихід із колгоспного рабства, який супроводжувався звільненням заарештованих шляхом збройного захоплення більшовицьких тюрем, поверненням награбованого північними зайдами та місцевими манкуртами майна. Рух за вихід із колгоспів проходив під гаслами соціального та національного визволення. Лише у 1930 році було понад 4 тисяч селянських виступів, в яких взяло участь близько 1,2 мільйонів осіб.
Співаючи "Ще не вмерла Україна" та повстанських пісень, селяни озброювалися косами та вилами, діставали з-під стріхи обрізи, вбивали та виганяли червоних гнобителів і їхніх посіпак, оточували села окопами та частоколами, ведучи захист своїх домівок, незважаючи на величезну перевагу ворога в озброєнні.
Більшовицькі сатрапи боялися застосовувати проти повсталих селян регулярні війська, бо ще на початку 1920-х років неодноразово цілі військові частини приєднувалися до повстанців, розуміючи справедливість їхніх вимог соціального та національного визволення. Тому проти повстанців кидали переважно досвідчених катів із ДПУ. Чекістські збройні формування нещадно лютували на українській землі, а тому й не сподівалися на прощення чи компроміс із народними месниками. Але всі зусилля карателів були марними, велетенська імперська машина не могла подолати збуреної нації, не була спроможна загасити полум'я народного гніву. По всій Наддніпрянщині поширювалися листівки із закликами до відновлення української державності, до рішучої і безкомпромісної боротьби з совєтським окупаційним режимом аж до повного визволення рідної землі.
По всій Україні, окупованій більшовиками, спалахували "жіночі бунти" з вимогами ліквідувати колгоспи, відкрити церкви, повернути громаді конфісковані реманент та зерно. Настрої селян перекидалися і на армію, де служили ті ж таки прості українські хлопці, які змушені були служити не своїй Батьківщині, а кривавому окупаційному режиму. Ось що знаходили чекісти у листах червоноармійців: "… Всього одна іскра – і спалахне нечувана пожежа, а тоді або Москва пан, а Київ хам, а може і навпаки". Розуміючи, що ситуація якраз і схилялася до того "навпаки", червоні сатрапи кидали всі сили своїх карателів, весь свій страхітливий репресивний апарат на придушення народної війни українців, боротьби за соціальну та національну справедливість. Україна в цей час займала перше місце серед "республік"–колоній Совєтського Союзу за антибільшовицькими настроями. Ось промовисті рядки з листа українського селянина: "Сільський люд скоро піде проти радянської влади … будуть просто йти і руйнувати колгоспи, розбирати власне добро і робити індивідуально, як і раніше робили".
Щоб придушити шалений спротив окупаційній владі, більшовицькі сатрапи організували страшний терор голодом, знищивши 10 мільйонів українців. Але помиляються ті, хто вважає, що українці покірно вмирали, ні, вони чинили спротив навіть у самих важких умовах, коли, здавалося, вичерпалися всі можливості для боротьби: кращі представники нашої нації воліли ліпше вмерти від ворожої кулі, ніж повільно вмирати від голоду. Ось слова селян Уманщини: "Краще нехай той загине, хто примушує гинути з голоду працюючу людину". По всій країні спалахнули нові повстання. Виступи селян в окремих містах підтримували робітники: хоча проти них і не здійснювалася політика геноциду, робітниче життя у "пролетарській" країні було просто злиденним. Головний кат України – керівник ДПУ В. Балицький доповідав своїм кремлівським панам, що його сумнозвісне відомство " … викрило контрреволюційне повстанське підпілля на Україні, що охопило до 200 районів, близько 30 залізничних станцій і депо, ряд пунктів прикордонної смуги".
Коли знесилених від голоду селян гнали на колгоспні поля – на новітню панщину, вони відмовлялися це робити, вимагаючи хліба, саботували колгоспні роботи. Були випадки, коли голови колгоспів, знаючи, що їх чекає розстріл чи заслання, відмовлялися здавати хліб окупантам. У Золочівському районі Харківської області повсталі селяни захопили великі склади з кукурудзою та розподілили її між голодними хліборобами. Напади на склади та сховища, де гнив відібраний у трудівників хліб були систематичними, так само, як і вбивства тих грабіжників, які виконували волю окупаційної влади і відбирали останню їжу у селян. Народний самосуд у цих умовах був справжнім, народним, справедливим судом, на відміну від наскрізь фальшивого совєтського "правосуддя". Розрізнені, позбавлені можливості об'єднати зусилля для опору Голодомору-геноциду, українські селяни чинили опір, захищаючи своє право на життя, або, принаймні, на гідну смерть. Мужньо чинили спротив сини Поділля, Київщини, Наддніпрянщини, Південної та Східної України.
Десятиліттями злочинна влада приховувала від народу правду про страхітливий Голодомор, тепер намагаються замовчати правду про героїчний спротив страхітливому геноциду. Ті безіменні герої загинули зі зброєю в руках для того, щоб показати нам приклад боротьби у найбезнадійнішій ситуації. Вони дали нам приклад мужності, жертовності та волі до життя. Вшановуючи пам'ять безневинних жертв Голодомору, ми повинні вшанувати героїв тієї трагічної епохи, людей, які виступили проти окупантів в ім'я існування нації. Ми повинні пам'ятати про це.
Євген Костюк
Кандидат історичних наук
Член Київського міського комітету ВО "Свобода"
Мертвым Слава! Но их мы не поднимем,как не поднимем тех, кто их погубил,что бы наказать их.Память - это факт, но не значит,что это месть,которая должна давить на мозги новому поколению, которое не отвечает за грехи и поступки прадедов.
www.kaniv.net не несе відповідальності за зміст опублікованих на сайті користувальницьких рецензій, оскільки вони висловлюють думку користувачів і не є редакційним матеріалом
Анті-гоблін Я трохи підкину на вентилятор: - «Я буду сидіти на яхті та їсти омарів, а що буде з вами?
Реформи – це реформа ВЛАДИ, а не громадян. І аж ніяк не навпаки.
Анекдот. Зах.. [весь] Влада людей з особливими потребами [1]
WayBe tzs, це ж треба. 13 років тому :)
Вітаю! вірші. [8]
tzs В мене ще його є багато, на ФБ, запрошую у друзі, кому подобається
Мужик впіймав чарівну рибку…
«Пусти мене й бажання швидко
Тобі я виконаю в дар».
«Багатим хочу буть, я.. [весь] вірші. [8]
tzs Знайшов свою творчість на сторінках Вашого сайту, дякую за підтримку вірші. [8]