Багато жителів Заходу вважають, що мають право повчати Україну та піддавати сумнівам її рішення. Українцям час навчитися відповідати на таку критику
Американський журналіст, колишній військовий, перебував на військовій службі в Афганістані
У США, моїй рідній країні, багато хто з дитинства вважає Україну частиною Росії, називаючи її The Ukraine. Якщо чиїсь бабуся або дідусь родом з Києва чи Одеси, на питання про національність вони відповідають "росіянин". Україна — лише виноска в західних підручниках з історії, складова частина різноманітних імперій.
Можливо, саме тому більшості жителів Заходу, які приїжджають в Україну, не вдається зрозуміти її культуру. Вони не бачать українську революцію в правильному контексті, дивляться на неї крізь криву лінзу.
Зазвичай відбувається ось що. По-перше, західні європейці й американці часто повторюють тези російської пропаганди: "Українська — штучна мова, Україна — несправжня країна". По-друге, вони нерідко роблять щодо жителів Східної Європи такі заяви, котрі інакше як расистськими не назвеш. Особливо це помітно в дискусіях про корупцію і про те, як Україна цінує людське життя і ставиться до мирних жителів.
Можливо, саме тому багато іноземців, приїжджаючи в Україну, відчувають, що мають право повчати українців.
Ті своєю чергою добре розуміють власну історію — точно не гірше, ніж громадяни будь-якої іншої країни, та набагато краще за багатьох, включаючи громадян США, які ведуть свої родоводи з початку XVII століття. Незнання британцями, американцями, німцями, італійцями, французами тощо різноманітних бід українців протягом цілих століть не призводило до серйозних наслідків для них — це все частина того самого легковажного презирства, з яким жителі Заходу ставляться до Близького Сходу, Африки та країн від України до Фінляндії. "Яка їхня історія?" — "Не знаю. Росія. Всі ці нісенітниці з Росією". Українці звикли до такого невігластва і готові розповідати про те, наскільки історія їхньої країни відрізняється від російської. Українці поважають давнє відчуття братерства з іншими європейцями, на яких вони схожі як у фізичному плані, так і в культурному — це нагадує їм про те, що Росія — лише недавня сторінка української історії, і переконує, що антипатія до асоціації з Росією обґрунтована. По суті, вони так хочуть догодити західним європейцям, що забувають про важливе, якщо не про принципово важливому, історичний факт: в ХХ столітті Європа їх кинула. Один раз, якщо згадати, як після Першої світової війни Британія, Франція і Америка не захистили Україну від радянської Червоної армії. Двічі, якщо згадати, чим закінчилася Друга світова. Тричі, якщо врахувати Будапештський меморандум — а його потрібно врахувати. Його абсолютно точно варто врахувати.
Українці не звикли справді вірити, ніби у них є моральна перевага. Вони так звикли бути "молодшими братами" для росіян, антисемітами — для тих єврейських біженців, які пам'ятають лише про те, що робили зустрінуті ними українці в концтаборах, або фашистами — для деяких європейців, які переносять на всю націю дії окремих українців під час Другої світової, що у них розвинувся грандіозний комплекс неповноцінності. Він настільки могутній і глибокий, що українці не усвідомлюють, що насправді вони у своєму праві — що вони, як Ізраїль, можуть занести історію над головами європейців і американців, які живуть в комфорті та безпеці й охоче критикують Україну.
Українцям треба зрозуміти і прийняти: якби не їхні страждання, не тягар, який вони несли 80 років, цілком імовірно, що Червона армія прийшла б у 1919 році до Австрії та Німеччини. Якби не часті та люті бунти в 1944-1954 роках — війни з Польщею і Росією, в яких загинули десятки тисяч, а сотні тисяч були депортовані,— Центральна Європа опинилася б під п'ятою тоталітарної тиранії набагато раніше, а Західна Європа могла б і не вижити.
Західні європейці й американці, яким ніколи не доводилось боротися з залізною завісою, навіть не знають, від чого їх захистили страждання України. Вони перебувають у щасливому невіданні. Тому наступного разу, коли американець чи житель Західної Європи вирішить прочитати українцям лекцію про те, які рішення зараз приймає Україна, українцям не варто виправдовуватися, краще просто сказати: “Ну, якщо б ви не кинули нас тричі у ХХ столітті, може, у нас і не було б цих проблем. Овва, до речі, що саме ви для нас зробили останнім часом? Нічого? Красно дякуємо. Що ви там казали? Продовжуйте, ми вас уважно слухаємо".
Колонку опубліковано в журналі "Новое Время" від 19 серпня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонено.
Більше точок зору тут
http://m.nv.ua/ukr/opinion/bonenberger/pogroziti-paltsem-ukrajini-211024.html |