Чому окупанти України боялися мови її народу?

На протязі ось уже чотирьох століть різні загарбники поневолювали Україну. При цьому всі вони свідомо, цілеспрямовано докладалися до знищення української мови, як передумови ліквідації української нації. Різними засобами вони витруювали в українцях національну історичну пам'ять, національну самоідентичність, аби в кінці поглинути українську націю.

Поневолювачі добре розуміли, що без батьківської мови український народ не зможе об'єднатися й дати їм відсіч.

На деякий час їм вдавалося піддати утискам та обмежити вживання української мови. Однак на протязі десятиліть українська мова, зусиллями та мужністю українських патріотів, знову й знову відроджувалась й міцніла. І тому окупанти змушені були час від часу застосовувати репресії проти її захисників.

Нищення української мови розпочалося вже в перші роки загарбання України Московським царством.

Московський патріархат в 1680-му році заборонив усе українське письменство. У тому ж році на підкореній українській території були знищені церковні книги, надруковані українською мовою, а українцям було заборонено молитися своєю рідною мовою.

Петро Перший в 1709 і 1720 роках видавав укази про заборону української мови.

В 1740 році російська імператриця Анна Іванівна запровадила російську мову в діловодстві на території України.

Російська імператриця Катерина Друга, за походженням німкеня, у роки свого правління, видала наказ не допускати викладання в школах українською мовою. В 1862 році в Україну надійшов наказ із Петербургу про закриття недільних шкіл.

Міністр внутрішніх справ Росії Валуєв в 1863 році видав указ, у якому було сказано:

"никакого малороссийского языка не было, нет и быть не может".

Таємний (Енський) указ царя Олександра Другого, виданий 1873-го року, заборонив ввозити з-за кордону українські книги та українські вистави.

Рік 1888-й знаменитий указом " Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами".

Сенат Російської імперії в 1908-му році видав указ про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.

І, нарешті, в останні роки існування "в'язниці поневолених народів" було заборонено друкувати пресу українською мовою.

Російські можновладці жорстоко карали тих, хто не виконував їхні накази щодо заборони української мови.

Більшовики, виконуючи наказ свого вожака Леніна, який сидів у Кремлі, загарбання України розпочали зі знищення носіїв української мови. На чолі з Муравйовим, у лютому 1918 року вони ввірвалися до Києва й розстріляли 5 тисяч осіб, які були в національному одязі та розмовляли українською мовою.

Закріпивши свою окупаційну владу в Україні, більшовики розпочали здійснювати політику лінгвоциду проти українського народу і його мови. На початку 20-х років ХХ століття комуно-соціалісти проголосили курс на так звану "українізацію". Цією політикою, з одного боку, вони намагалися заручитися підтримкою широких верств українського населення, а з іншого - виявити найбільших прибічників української мови. Щоб потім їх знищити.

І свій лютий задум вони виконали. В 30 ті роки був знищений цвіт української нації. Комуно-соціалістичні кати лишили життя Леся Курбаса, Миколу Куліша, Валерія Підмогильного, Марка Вороного, Михайла Косоріса та багато інших. Сотні патріотів України поневірялися й гинули в сталінських таборах.

У роки сталінського терору, одночасно з фізичним знищенням носіїв і захисників української мови, проводилось витіснення української мови з усіх галузей суспільно-громадського життя з метою в перспективі перейти до російської одномовності. У наступні часи існування Радянського Союзу впроваджувалась програма прискореної русифікації.

У ці роки, поряд із репресіями проти національної інтелігенції, проголошувалися такі "теорії", як "добровільна відмова від рідної мови", "українська мова не перспективна", "злиття української мови із близько-спорідненою великою російською мовою", "російська мова як засіб міжнаціонального спілкування".

Українська мова була витіснена з освіти й науки.

В 1941-му році українську землю захопив новий окупант - націонал-соціалістична гітлерівська Німеччина.

І цей окупант не залишив без уваги освіту, і, зрозуміло, мову поневоленого народу. З Берліну окупаційній владі надійшов наказ: "Вживання усної та письмової мови не треба обмежувати. Нічого не слід чинити проти найнижнього шкільництва".

На практиці ця вказівка виконувалась наступним чином. На окупованій українській землі дозволялося відкривати лише початкові школи. Наступні класи й університети відкривати не дозволялося. Гітлер наказав не допускати українців до середньої й вищої освіти, щоб не було конкуренції німецькій інтелігенції. А тих, хто міг конкурувати - фізично знищувати.

Карателі розстріляли сотні українських інтелігентів. Назвемо лише окремих. У роки німецької окупації загинули українські патріоти Олена Теліга, Іван Рогач ,Петро Олійник, Костянтин Гупало та інші. Сотні вчених, лікарів, учителів, представників художньої інтелігенції загинуло від голодної смерті, нестерпних умов життя.

Така політика нацистів нічим не відрізнялася від указу російського Сенату 1908 року, який проголосив, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії, та від більшовицьких настанов щодо небезпеки для їхнього режиму української мови, як буржуазної.

І от сьогодні знову Україна окупована ватагою проросійської п'ятої колони, яких веде вожак Янукович.

Приходу до влади спільників Януковича сприяли наслідки багаторічної русифікації та геноциду української нації. На значній території України маємо засмічену мову, засмічену національну свідомість і душу, зміни в ментальності нації.

Ця чергова трагедія української нації стала можливою, тому що багаторічне поневолення сприяло появі на українській землі нащадків Валуєва, проімперські налаштованих "інтернаціоналістів" та значного прошарку "нових хохлів - малоросів".

Захопивши владу, братки Януковича накидаються на українську мову, бо бояться її.

Вони добре розуміють ,що українська мова загрожує їхньому бандитському існуванню. І тому вони розробили проект закону про мови, за допомогою якого, якщо він буде прийнятий тушками Верховної Зради, надіються витіснити українську мову з України.

Авторам цього закону не прийшлось потіти над ним. За них уже добре попрацювали попередні загарбники. Їм залишилося тільки переписати основні положення колишніх царських указів, більшовицьких та нацистських наказів - щодо української мови.

Та українці, як і в попередні роки, об'єднуються. Не дамо новітнім окупантам на поталу свою рідну мову, про яку Тарас Шевченко сказав, що вона "Господа слово"!

Можна зробити декілька висновків.

Незалежно від історичного періоду окупації України, національного походження загарбників, їхнього віросповідання та ідеологічних основ світогляду - вони однаково виконували пригноблення української нації, придушення її мови.

Окупанти забороняли українську мову та фізично й духовно знищували національну інтелігенцію - хранителів цієї мови. Так діяв уряд царської Росії.

Ще більш жорстоко розправлялися з українцями російські комуно-соціалісти (більшовики) та гітлерівські націонал-соціалісти (нацисти). Окупанти намагалися не просто знищити українську інтелігенцію, а прагнули позбавити людей гідності, відчуття національної належності й почуття національної гордості.

Колоніальна політика фізичного знищення та ідеологічного терору зводилась до того, аби знищити духовні скарби, позбавити український народ можливості користуватися її здобутками.

А сьогодні новітні окупанти України на чолі з Януковичем роблять спробу використати досвід попередніх окупантів, щоб відібрати в українців їхню рідну мову.

Та вони мають знати, що їхні спроби - це бажання жаби досягти розмірів бика.

http://www.pravda.com.ua/columns/2010/10/20/5494003/