Епідемічна ситуація з сибірки на території України та Черкаської області є відносно благополучною. Проте, в області існують реальні передумови для ускладнення епідеміологічної ситуації, враховуючи наявність 447 стаціонарно-неблагополучних по сибірці пунктів, порушеннями ветеринарно-санітарних правил утримання та забою тварин, реалізацією м’ясної продукції за межами ринків. Останній випадок захворювання на сибірку людини в області був зареєстрований у м. Звенигородка в 2012 році.
Сибірка (антракс) – це вкрай небезпечне для людини інфекційне захворювання, з характерним специфічним ураженням шкіри, внутрішніх органів, інтоксикацією. Свою назву ця патологія отримала через широке поширення у Сибіру в дореволюційний час. Що до назви антракс, то вона вважається загальноприйнятноюу західних країнах і відображає характерний симптом недуги – вугільно-чорний струп на шкірі.
Сибірка на сьогоднішній день це досить рідкісна хвороба, яка зустрічається переважно серед людей, діяльність яких в тій чи іншій мірі пов’язана з тваринами (особливо з великою і дрібною рогатою худобою), їх шерстю, шкурами.
Збудник сибірки існує в природі у вегетативній та споровій формах. Вегетативна форма поза організмом тварини або людини швидко гине, а спори можуть десятиліттями жити в грунті і, потрапляючи в організм людини або тварини, викликати захворювання. Особливо багато спор міститься в грунті поблизу скотомогильників і пасовищ, на яких випасалася хвора худоба.
Джерелом сибірки для людини є хворі тварини, їх туші і шкури, продукти життєдіяльності, грунт. Передача інфекції відбувається при контакті з забрудненими грунтом або відходами тваринництва, при вживанні м’яса, або при безпосередньому контакті з хворими тваринами або їх тушами, при вдиханні спор під час роботи зі шкурами або вовною. Найбільший ризик захворіти існує у працівників тваринництва, забійників худоби, м’ясників, людей, що займаються вичинкою шкір, ветеринарів тощо.
Залежно від того, яким шляхом в організм людини попав збудник, можливі три форми хвороби: шкірна, легенева або шлунково-кишкова. Варто згадати про ще один спосіб зараження людини – біотероризм. У сучасному світі спорисибірки розглядаютьяк дуже небезпечну біологічну зброю, до якої, при зараженнічерез повітря, відзначається практично загальна сприйнятливість населення, а результат – вкрай висока смертність серед людей.
Середній інкубаційний період при сибірці триває 2-3 дні. При найбільш поширеній шкірній формі хвороби по закінченню інкубаційного періоду у хворого в місці проникнення збудника утворюється невелика червона пляма, за короткий час вона перетворюється на пухирець, карбункул, який перетворюється у виразку з чорним струпом. Весь цей процес супроводжується сильним свербінням, почервонінням оточуючих тканин і втратою їх чутливості. Якщо хворому надана своєчасна медична допомога, стан людини поліпшується через 10-14 днів. Якщо інфекціяпоширюється лімфогенним або гематогенним шляхом всередину організму, розвивається генералізована форма сибірки. Лікування здійснюється у інфекційних стаціонарах антибіотиками 7-14 днів. Імунітет після перенесеної сибірки формується, але він не зберігається на все життя, тому повторне зараження людини цим недугом цілком можливо.
Вважаючи на те, що сибірка – це вкрай важке і небезпечне для людини захворювання, основним джерелом якого є тварини, саме ветеринарна служба займається виявленням та ліквідацією осередків даної інфекції (виявляють хворих тварин, знищують трупи, планово прищеплюють худобу в несприятливих районах тощо). Крім того, ведеться ветеринорно-санітарний контроль за м’ясом, яке продаєтьсяна ринках і в магазинах.
Щоб попередити розвиток захворювання у людини, що контактувала з хворими тваринами, ій проводиться екстрена профілактика антибіотиками, а також встановлюється медичне спостереження впродовж 14 днів.
З метою попередження зараження сибіркою не рекомендується:
– купувати м’ясо у приватних осіб, які не мають висновку ветеринарних лікарів про якість продукції (наприклад, на стихійних ринках);
– випасати худобу на території скотомогильників та проводити сільськогосподарські роботи.
У разі будівництва в зонах ризику щодо сибірки необхідно визначати відстань до скотомогильників не менше 1000 м. та перевіряти грунт на наявність спор сибірки.
Лабораторія особливо небезпечних інфекцій ДУ «Черкаський обласний лабораторний центр МОЗ України» проводить дослідження проб з об’єктів довкілля з метою виявлення збудника та спор сибірки.