Це враження американки про Канів, про Україну, про нас з вами...

Відкритий лист до газети «Сонце Сономи» від Торні Болдінгер з нашого міста-побратима в Україні.

ТАНКИ НА ВУЛИЦЯХ КАНЕВА.

Це ніби не війна:
нема крові і бездиханих тіл на вулицях,
не лунають вибухи вночі.

Але це війна
зі сліз вдів,
з виготовлення захисних сіток
з безсонних ночей волонтерів.
Війна відпочиваючих:
вони намагаються бути нормальними
І роблять вигляд, що не бояться.

Канів, липень 2016

Канів – місто-побратим Сономи з 1987 року. Воно розташоване в центрі України, однієї з найбільших країн Європи. Це миле невеличке місто, схоже за розмірами на Соному, розміщене на схилах річки Дніпро. Як це часто буває, взаємини міст-побратимів Канева та Сономи з часом зтихли, але інтерес у Канева до нас залишився. Вони люблять нас: фото Сономи є тут у кожній школі.

Можливо, ви про це не знали, але багато хто з мешканців нашого міста бував тут і зупинявся в домах українців. Чемність та щирість цих людей зачаровує. Дехто приймав українців у себе вдома і був вражений їх відкритістю.

Взаємини міст-побратимів можуть виконувати багато функцій: обмін культурною спадщиною, обмін ідеями, насолоджуватися товариством один одного врешті решт. Але найбільша мета: допомагати один одному в часи скрути, як одна справжня родина. Наразі Каніву потрібна наша допомога. Не тоді, коли вулицями течуть ріки крові, чого, я сподіваюся і молюся – ніколи не буде. А саме зараз. А це так просто для нас – бути величезною допомогою для них.

Як ви знаєте, без сумніву, Росія почала свій наступ на Україну в березні 2014, з раптового загарбання Криму. Цього прекрасного величезного півострова в Чорному морі, неймовірного українського узбережжя з унікальним помірним кліматом. Це сталося так несподівано, Захід не зробив нічого, щоб попередити це і досі не зробив жодного кроку, щоб повернути Крим Україні. Незважаючи на міжнародно задеклароване припинення вогню, бої продовжуються, солдати гинуть щодня.

Коли я була в Каневі минулого літа, я була свідком поховання солдата і бачила свіжі могили, покриті квітами. Коли я завітала до опери у місті Львові у східній частині України два тижні тому, на початку опери було оголошено, що один з їх співвітчизників, оперна зірка у Франції вже понад 20 років, нещодавно загинув від пострілу снайпера. Він повернувся до України два роки тому, щоб взяти участь в обороні своєї вітчизни. За випадковим збігом, наступного дня в одному з супермаркетів Львова, я познайомилася з жінкою, чия дочка була однокласницею героя. Зустріч однокласників з приводу 25-річчя закінчення школи випала на поховання. Ви можете пошукати його через гугл та послухати неймовірний голос. Василь Сліпак. І це лише один з тисяч.

Сьогодні жителі Канева можуть отримати будь-яку допомогу, яку ми забезпечуємо, хоча вони соромляться просити. По правді кажучи, вони здивовані: чому вони нічого не чули від Сономи раніше, хоча і занадто ввічливі, щоб запитати про це прямо. Ми що, не знали що відбувається у їхній країні останні 2,5 роки? І чому Обама жодного разу не завітав до України? Це ж не якась незначна країна. Україна більша, ніж Франція, Італія та Великобританія разом узяті. Її населення не набагато менше, ніж населення Іспанії. Українців втричі чи вчетверо більше, ніж, скажімо, бельгійців чи голландців – але ж про ці країни ми знаємо багато що. Україна є однієї з країн-співзановниціь ООН. Після розпаду СРСР у 1991 році, Україна була третьою найбільшою ядерною країною у світі – після США та Росії. Вона самовільно віддала свою зброю (на жаль, Росії) в обмін на гарантії безпеки та територіальної цілісності, що було підписано Росією, Британією, і, так, США. Одна з цих країн наразі атакує Україну, а інші роблять дуже мало, щоб зупинити російську агресію.

Як ми можемо допомогти? Хоча б однією дуже простою річчю: вони можуть добре викоритстати наш старий одяг, роблячи з нього маскувальні сітки для танків (в кольорах землі, або білі для зими – гарні, немов весільні сукні). Також одяг та інші господарчі товари потрібні тим, хто тікав від війни (як правило – без нічого в руках) і тепер проживають у Каневі в статусі біженців. Військові потребують ковдри, чохли, спальники та багато шерстяних речей, щоб грітися холодною зимою. Матраци та подушки зроблені зі спеціальними прокладками, щоб захистити спини солдатів від обмороження взимку та опіків влітку. Коли Росія вдерлася, української армії фактично не існувало. Незважаючи на масивну допомогу та грошові внески мільйонів простих українців, вона залишається гнітюче неукомплектованою та недофінансованою.

І, звичайно, можна допомогти грошима. Невеликі гроші для нас – великі для них. Курс долара тут абсурдно високий. Оксана, «донька» нашого міста-побратима, бідкалася, що огірки на базарі цього року коштують близько 10 гривень, хоча в минулому їх ціна була 3 гривні. Наш долар злетів тут у ціні стрімко.

Також ми можемо підписувати петиції нашим урядовцям, щоб вони приділили більше уваги цій війні. Місцеві розуміють, що вона не закінчиться ані в цьому році, ані в наступному. Можливо, все це скінчиться у 2019 – 5 років потому як почалася та забрала тисячі життів. І наївно думати, що Путін зупиниться на Україні.

Тож, наскільки близька до Канева справжня війна? Уявіть, що Мексика – це Росія, і на її чолі стоїть збожеволівший від безкарності соціопат – і це не перебільшення для Володимира Путіна. Уявіть, що вони увірвалися в США та захопили Сан Дієго, Сан-Бернардіно, Анахейм, Альбукерке, Фенікс та оголосили їх своєю власністю. Вони активно воюють за Лос-Анджелес, підступаючи до Лас Вегасу та пробираючись до Санта-Барбари морем, поки ми сидимо і чекаємо у Сономі. І я не перебільшую.

Я заспокоювала себе і тих, хто запитував у мене, що Канів досить далеко від лінї фронту: близько 6 годин на авто (військові машини, певно, їхатимуть ще довше). Незважаючи на те, що на цьому шляху є багато ще можливостей дати відсіч ворогу, це замало для психологічного комфорту та спокою. А сьогодні я бачила незліченні військові вантажівки та легкові авто і танки на камуфляжних баржах, що пливли по Дніпру. Я тоді саме відпочивала на пляжі, як і багато інших містян. Дніпро, до речі, третя по довжині річка у Європі після Волги та Дунаю.

Дніпро впадає прямо у Чорне море, та лише тоді я усвідомила, що, з іншого боку, Дніпро поєднує з Чорним морем, де розташований військово-морський флот Росії. В Каневі знаходиться одна з головних гідроелектростанцій країни. Тут знаходиться й останній з низки шлюзів між Чорним морем та Києвом – столицею України. Якщо вже пройти через цей шлюз, то є прямий доступ до серця України.

Ми потрібні Каневу. Ми потрібні Україні. Минулого літа мій друг, успішний бізнесмен, оплатив проїзд та проживання для группи відвідувачів з Сономи. Декілька виявили бажання допомогти чимось цій країні, а не лише бути туристами тут. Розуміючи наскільки важка ситуація тут, вони хотіли допомогти. Я не знала що їм порадити. Але тепер я знаю.

Звичайно, можна допомогти працею навколо будинку, де ви зупинилися. У приватних будинках город часто розташований біля дому. Ті люди, що проживають у квартирах, обробляють шматок землі поблизу Канева. Там завжди багато роботи на весні, влітку та восени: висаджувати, обробляти, збирати врожай або робити заготовки на зиму. Більшість українців не можуть закупити всю необхідну їжу і тому покладаються на свої городи або городи родичів.

І тепер я бачу, що є можливість підтримати військових. По-перше, кожний турист може наповнити одну або дві великі валізи гуманітарним одягом та білизною або медичними засобами, котрі можуть бути пожертвувані місцевим лікарям чи в клініки. Я була вражена скільки всього тут можна купити на 100 доларів! Тут є все, що потрібно. Причому, дешевше, ніж у нас. Мені навіть вдалося підібрати гідну заміну лікам, які я забула взяти з дому.

Можна працювати пліч-о-пліч з волонтерами, що в`яжуть шкарпетки та плетуть камуфляжні сітки для танків та війcькових вантажівок. Можна пакувати та відправляти продукти для фронту. Це чудовий спосіб відчути тепло цих людей, що мирно та чемно працюють разом. Не звайжайте на те, що ви можете не розуміти щось з того, про що вони говорять. Ви все відчуєте серцем.

Купатися в річці з місцевими, ділитися з ними святковим обідом, пити пиво та їсти тараньку ввечері – це також підтримка їхнього бажання жити нормальним життям і залишатися позитивним у страшних обставинах. Особливо можна вбирати в себе весь той позитив, що тут присутній: чи привітність людей і їхня неймовірна гостинність, чи краса природи, чи невимовно смачна їжа, чи високий рівень культури і витончена музика. Одна молода жінка сказала мені минулого літа: «Щоразу коли ви сюди приїздите, я починаю любити Канів ще трішечки більше». Ви віддасте канівчанам свою енергію та мужність, а отримаєте взамін більше, ніж зможете коли-небудь віддати.

Ви можете написати мені на електронну адресу tarneyb@comcast.net , якщо ви зацікавилися чи можете допомогти. Можливо, не одразу зможу відповісти вам на листа, але обов`язково відповім з часом. Також мене можна знайти на фейсбуці за іменем Tarney Baldinger.