Кожен український письменник має свого цехового батька - Нестора (не Махна), а Літописця. Перший з нас. Перший письменник тут, на Печерських пагорбах. Народився рівно і точно 900 літ переді мною. Написав нашу першу книгу - "Повість временних літ".
І про що писав мій духовний предтеча? Які такі мотиви? Від нього ми знаємо про трьох братів і сестру, які заснували місто, у якому поселив нас нині Бог. Про князів та про ворогів їхніх. Бої, звитяги, перемоги і поразки, нападали, захищались. Було всілякого.
Але от заново перечитуючи національну Біблію Нестора уже на основі власного історичного досвіду опісля тисячу літ по ньому і в суголоссі того, що діється за моїм київським вікном, а не в отворі його чернечої келії, відкриваю для себе головний мотив - як його писань, так і життя нашого некрофільного, українського.
Головний мотив Нестора - дань! Данина! Тарифи - якщо сказати по теперішньому, коли навпроти мого дому з одного боку, - пам'ятник Ярославу Мудрому, а з другого - у вікні видно на протилежному пагорбі кабінет Петра Порошенка.
Улюблений герой Нестора - князь Святослав. Хоробрий. Завойовник. Винятково привабливий лицар серед креаторів моєї нації.
От пішов він і зруйнував Хазарський каганат.
А чому? А тому, що дістали князя і усю нашу праматір київську Русь ці тюрки, які чомусь говорили на близькосхідній мові. Чим дістали? Даниною!
Після смерті трьох братів-засновників і сестри їхньої Либідь вони прийшли сюди ж, де я нині пишу ці рядки, і сказали: будете платити нам данину (податок чи тарифи). І була ця дань ну просто непосильною.
Плати або вмирай! З голоду. Геноцид. Хазарський.
Святослав не дав вмерти. Вмерли хазари від його меча. Зруйнував каганат київський князь вщент.
А відтак у Нестора той же мотив не перестає бути червоною, кривавою ниткою нашої історії, виведеної моїм колегою із Печерської Лаври.
Ще зі школи ми знаємо напам'ять - монголо-татарське іго. Мене змалку інтригували невідомі слова - що таке, оте іго?
А іго - це система данини, яку вузькоокі та низькорослі, злі, як чорти, завойовники руками яничар із числа тих же хазар, які називалися бесерменами, збирали із кожного двору наших далеких пращурів. Було аж 14 видів цих непосильних "тягостей".
От звідки це злодійське слово - митниця. Мит - то була одиниця тодішніх тарифів орди. І було це тарифне іго непосильним. Бусурмани робили так, як до них, і як будуть робити після них, аж донині: плати, або вмирай. Геноцид. Монголо-татарський.
Здавалося б, нові часи - нові звичаї знищення України і українців. Кривавить наша національна пам'ять, бо рани на ній - ще не висохли, як не виплакуються очі очевидців. Голодомор в Україні у 30-х роках минулого століття. Найбільший в багатотисячній історії людства до Нестора і після нього геноцид.
І як це робилося? Технологія народовбивства яка? А нічого нового - так само, як за Нестора. Данина!
Червона орда, яко гримуча генна суміш нащадків хазар і монголо-татар, встановила данину під назвою - продрозверстка. Основний тариф воєнного комунізму. Маєш засоби для існування, українцю? Віддай хану, башкиро-хазару Ульянову-Леніну чи кагану, кавказькому канібалу Кобі-Джугашвілі.
Усе віддай. До останньої зернини. Навіть бесермени Батия так не робили, бо вони не читали марксизму-ленінізму. Заморський Нестор Конквіст назове цю жалобну повість вселюдської історії "жнивами скорбот". Нічого нового під українським печально-пекельним сонцем: плати, або вмирай! Геноцид московський.
І повмирали поселенці найродючіших у світі чорноземів, сплативши данину сповна. Черчіль перепитував Сталіна - скільки? Коба підняв обидві руки із розпростертими пальцями. 10 мільйонів вмерлих з голоду. Не витримали сталінського тарифу.
Порошенко і Гройсман, «два брати-акробати» - мажори за походженням і за моральним низькопробним виплодом: виростали у достатку і ніколи не були голодними, купаючись у лихварській розкоші, ледь народившись, і донині, нафарширувавшись мільярдами трофейної соцвласності. Вони не знають, що таке переднівок. Вони не знають, що то таке бульба і квашена капуста цілу зиму. Вони не знають, що то значить заробити на життя, вони не знають, що таке життя.
А я знаю, бо народився у бідній сім'ї селянки-матері та інваліда-фронтовика. З перших літ на цьому дивному світі, ледь навчившись ходити, я виживав разом з ними. З п'яти років треба було гарувати у полі, щоб не вмерти з голоду.
Коли директорський синок Порошенко, ставши, як Голохвастов, ще й міністерським зятем, проводив буйну молодість, у нічому собі не відмовляючи, я вчився виживати на стипендію, хоча й підвищену, але то 46 рублів, та ще й у село привезти щось до хати треба було батькам на прожиття.
Тому, їдучи на могилу батьків у рідне село, я не можу не знати, як живуть тут люди. Я бачу на власні очі, вони мені розказують, плачучи. Мені стає моторошно - бідують так, як не було ні за Польщі, ні за німців, ні за перших і других совітів.
Тепер, за п'ятого президента Порошенка, живуть найгірше. На грані - між життям і смертю. Якби не землі кавалок коло хати, а хазари-компрадори Петро і Сєня і землю хочуть забрати, як данину, -реформувати, тобто вкрасти, - був би голод.
У людей нема грошей: феодалізм - люди нічого не продають і не купують. А тут їм - тарифи і податок на псячу буду. Гей, альо, офшорний гараж: у мільйонів сімей нема банкнот, щоб вам, вінницьким бесерменам, тарифів насипати у злодійську корзину.
Вони, бідолашні поневолені нащадки Святослава, не читають статистику ООН і може й не знають, що вони, населення України, існують на 1-2 долари в день. За злиднями перегнали Африку, що південніше Сахари. Глобальне дно людства. За статистикою вже давно мали би вмерти, а так мають ще тарифи платити.
Данина, яка з часів Нестора видозмінювала назву аж до нинішніх тарифів, не змінила свого вбивчого призначення - винищувати тубільний нарід.
Плати, або вмирай! Головний девіз походу у Європу. Вони, новітні хазари, уже перетворили Україну у найбіднішу країну на континенті. Нащо європейцям ця нужда? Нащо їм впускати у свою ситу хату ці злидні?
У мене лише єдине запитання до теперішньої, геноцидно-тарифної зграї у владі - вони вбивають нас тому, що - мажори, і не знають життя, чи вони роблять це свідомо, і їм до лампочки, що після них не буде рости трава, як було до лампочки хазарам і монголо-татарам та їхнім спільним нащадкам у червоній московській орді?
Чільний організатор голодомору Лазар Каганович не дожив до незалежної України буквально місяць, але у 98-річному віці махав кулаком з вінка нам, демонстрантам, потоки яких вирували Києвом у революційному 1990-му. Вони, теперішні лазарі, розраховують на таку ж біблійну невмирущість?
Князь Святослав, коли його дістали хазари своїми тарифами геноцидної данини, зібрав отут от на цьому ж місці воїнів і сказав хазарам, як Лицар Честі: "Іду на ви!"
Де ви, Лицарі постреволюційної Гідності! Вам же ж сказано, як і тисячу літ тому - плати, або вмирай! І що, ви готові вмерти?
Василь Базів
|