Это такая новая модная услуга — бабушка в деревне

 У селі Христинівка Христинівського району на Черкащині питаємо, як знайти двір Людмили Михайлівни, яка продає людям городину, молоко та м'ясо.

— Це та, шо пиріжками торгувала? — перепитує жінка років за 50 у кожушку й спортивних штанях. — Оно там вона живе. Хвацька баба — наче пиріжки-пиріжки, а синові квартіру двохкомнатну в Умані купила. Клієнти до неї їздять постійно. В неділю зранку по кілька машин стоїть з київськими й черкаськими номерами.

Під будинком господині скидані на купу гарбузи. Лежать мішки. У дворі бігають гуси та кури. Біля дому великий сад. Город від дороги відгороджений сіткою.

— Заходьте. Не бійтеся, собака закритий, — запрошує 64-річна Людмила Михайлівна. — Два роки тому чоловік помер, рішила: пущу живність під ніж і городу оставлю одну латку. А сусід Славко мене вговорив залишити хазяйство. Він, ще як малим був, то з дітьми бігав до мене ввечері з чашкою. Я сідаю корову доїти, то першим ділом дітям у чашки. Щас Славко вже дядько. У Києві, сім'ю має. Він підказав, що все з господарки продати можна. Казав, я вам, тьотю, клієнтів знайду.

У Людмили Михайлівни до 20 постійних покупців. Їхні замовлення записує в зошит.

— Осьо Валєра вчора звонив, — показує записи. — Просив молока йому оставить. Сиру візьме, сметани, яєць. Два мішки картоплі на нього записала. Приїде у виходні.

Клієнтів Людмила Михайлівна називає халявенькими.

— Од слова халявщики. У мене ж дешевше, чим на базарі. Вони самі кажуть: "просто халява". Ото я їх так любя й називаю, — сміється. — До мене києвляни одні їздять Скупилися були в мене. Я кажу — ну, пішла я худобу порати. А вони удівляються — а зачем ви животних пороть будете? Кажу — та не порОти, а пОрати — їсти їм давати.

У двір до Людмили Михайлівни заходить чорнява, коротко стрижена жінка років 45. Називається Оленою. Одягнута в чорне напівпальто, джинси й чоботи на низькому ходу. На плечі велика замшева сумка.

— Беру постоянно у Люды продукты, — каже Олена. — На рынке страшно сейчас покупать. Я один раз за маслом подсолнечным пошла. Стоял дядя, а к нему бомж подошел с мешком пустых пластиковых бутылок. Продавец из бидончика начал разливать масло по тем бутылкам. Они же на мусорке были собраны! Кто пил из тех бутылок — туберкулезный или спидозный? Он их даже не ополоснул. И молоко в таких же бутылках на рынке продают. А мы детям покупали. С тех пор меня от рынка как отрезало. Здесь покупаю. Знаю, что все чистое. Это же сейчас новая модная услуга такая, называется "бабушка в деревне".

Людмила Михайлівна хвалиться, що всі продукти в неї — натуральні.

— Як хто не вірить — може на свої очі подивитися. Я хліва одчиню, покажу чим тварин годую. Сусіди не дадуть збрехати — город нічим не обробляю. Жуків трушу віником у відро.


Раз на місяць скуповуються в селі


30-річна Віолетта Біднюк харчі закуповує в Умані на Черкащині. З чоловіком з Києва їздять туди до батьків.

— Один час активно купувала соки в пакетах, йогурти. Поки з 2-річною дитиною не попали в лікарню. У неї був ацетон у сечі, бо печінка й нирки не встигають перероблювати ті консерванти, — розказує Віолетта. — Тому рік уже купуємо продукти у Віри Геннадіївни.

71-річна господиня має два городи, сад. Тримає свиней, корову, курей, качок.

В останній приїзд Віолетта взяла молока, пакет яблук, слив та горіхів, моркви, буряків, відро картоплі, зелень петрушки та корінці хрону. Із консервації — банку перцю, три трилітрові банки виноградного компоту та літр яблучного соку. Віра Геннадіївна зарубала і обпатрала дві курки — по 40 грн кожна. За всі продукти Віолетта Біднюк заплатила 250 грн.

Олена МАРЧЕНКО