У Києві відбувся Марш за визнання УПА.

14 жовтня 2010 року з ініціативи Всеукраїнського об’єднання "Свобода" у Києві пройшов традиційний Марш за визнання Української повстанської армії. Понад десять тисяч українців пройшли центральними вулицями столиці з гаслом "Владо, визнай подвиг УПА, або йди геть!". Щороку чисельність учасників маршу збільшується на декілька тисяч українців. Та, на жаль, деякі ЗМІ, оприлюднили вкрай недостовірну інформацію, у десять разів применшивши кількість учасників Маршу.

Попри намагання влади зірвати свято, судові заборони, спроби блокувати приїзд учасників до столиці та навіть арешти – свято відбулося. Усміхнені, вбрані у вишиванки та національні строї українці зібралися щоби вшанувати українських героїв та продемонструвати ставлення до очільників держави всіх років, котрі віддали тлумачення української історії на відкуп Кремлю.

Святкування розпочалося вічем біля пам’ятника Тарасу Шевченку, на якому виступили очільники "Свободи" Олег Тягнибок, Ірина Фаріон, Андрій Мохник, Юрій Михальчишин, Андрій Іллєнко, Ігор Мірошниченко, ветерани ОУН-УПА. Вони закликали українців гідно наслідувати своїх героїв-попередників та домогтися встановлення національної та соціальної справедливості в Україні. Головними вимогами маршу є: визнання боротьби ОУН-УПА національно-визвольною боротьбою Української нації та проголошення 14 жовтня – День створення УПА – державним святом.

Член Політради ВО "Свобода" Ірина Фаріон:

"На восьме літо у неділю,

Неначе ляля в льолі білій,

Святеє сонечко зійшло".

І на нас сьогодні зійшло святеє сонечко – наші померлі допомагають нам, живим, стати безсмертними, стати сильними, стати великими, стати потужними. Я з тих ніжних слів Шевченкових почала своє слово, але цю ніжність сьогодні ми маємо переплавити у сталь, перетворити у наступальну мужність.

Коли приїжджав Папа Римський до Львова, він казав: Люди, не забувайте 11-ї Заповіди, котра звучить: "Не бійся". Ті, чию пам'ять ми сьогодні вшановуємо, ким ми наснажуємося – знали цю заповідь. Я пропоную, шановна громадо, подумати. Власне, подумати. Моє слово сьогодні буде не мітингове. Я знаю, що ми у цю хвилину спілкуємося із Безсмертними, з Потойбіччям, Вічністю, з абсолютною Правдою, Любов’ю, Ненавистю. Бо саме такими були ці герої, яких ми вшановуємо у день Покрови. Тому я пропоную 4 стислі тези для роздумів.

Звідки ці люди – чи це холодноярівці, чи це упівці, чи це воїни Галицької армії, чи це Січове Стрілецтво, чи це гайдамаки, чи це козаки – не ті, що козачками стали, - звідки ці люди брали силу? Завдання наше, українське, полягає в тому, щоби ми нарощували власну міліарну силу і були готові до радикального протистояння із цією колоніальною адміністрацією, що посіла олімп нашої з вами країни. Ми втратили державу. Те, що зараз – державою не є. Але ми ніколи не втратимо країни, тому що країна – це нація. Може йти будь-яка влада у відставку. Натомість українська нація, як Фенікс, завжди буде відроджуватися. Тому що саме цю землю подарувала їм ця абсолютна сила, з якою, я сьогодні сподіваюся, в нас найтонший, найвишуканіший, найнадійніший і наймістичніший контакт. Тому не випадково я випадково почала з цих дуже ніжних слів.

А тепер 4 тези. Звідки ці люди брали силу, а потім та сила давала їм до рук зброю. Їхня сила народжувалася з внтурішнього неспокою, тяги до протесту. Саме цей неспокій, внутрішнє збурення і тяга повстати – привели нас на цей майдан. Кожен має свою глибинну мотивацію того, чого він тут. Ми не хочемо бути рабами, ми хочемо мати свою самодостатню сильну соборну незалежну державу. Це надважлива мета кожної людини, яка прийшла засвідчити свій протест проти колоніальної адміністрація "янучарів".

Генерал Шухевич, який став легендою і безсмертям української нації, казав: "Я не можу спокійно грати на фортепіані (а навчався він у консерваторії), коли таке робиться з моєю нацією. І тому він змінив свій профіль. І замість грати на фортепіані, взяв зброю до рук. Саме внутрішній неспокій, саме безкомпромісність із власною совістю стимулювали цього чоловіка на те, аби очолити Українську повстанську армію. Отже, ми народжуємося із нашого внутрішнього протесту, бунтарства – який є найглибиннішою мотивацією кожної вільної людини (ми про невільників сьогодні не говоримо – у націоналістичні лави мають єднатися тільки найкращі з найкращих).

Теза друга. Що з чого народжувалася завжди велика українська мілітарна сила? Хоч, безперечно, я не применшую міліарної сили самого слова. (Пригадуєте Лесю: "Слово, моя ти єдиная зброє!"). Отже вони черпали свою силу з двох базових понять життя нашого – з любові і ненависті. Ненавиділи наші предки окупацію, рабство, неволю. І саме з цих почуттів – любові до власної землі і ненависті до неволі – народилася півмільйонна армія УПА, котра змагала з варварами понад 20 років.


Теза третя. Вони народжувалися з аристократичного духу. Аристократичний дух – це той, котрий ніколи не компромісить, не сповідує філософії меншого зла, який ніколи не вибирає адвоката в собі, а завжди шукає в собі прокурора. Аристократи – це ті люди, які дуже потужно і інтенсивно вміють працювати над собою.

І, нарешті, теза четверта. Їхня сила і їхнє прямо стояння, протистояння народилися з надзвичайно потужної інтелектуальної сили. Тому сучасний український націоналізм – це націоналізм аристократів, інтелектуалів, дуже сильних самодостатніх людей. Роман Шухевич володів п’ятьма мовами – латинською, старогрецькою, німецькою, англійською, польською. Йому замало було тієї освіти, якої він здобував у Політехніці на відділі мостобудівництва. Він паралельно навчався в Консерваторії, військовій школі, та ще й паралельно був майстром спорту із плавання. Окрім цього він мав свій бізнес, щоби купувати на зароблені гроші зброю для закарпатських українців, котрі змагалися у той час з Угорщиною.

Дорога громадо, пам’ятаймо закони природи – найтемніше перед світанком. Тому зараз кожен з нас має стати тим палахкотливим вогнем, щоби підтримати один одного, щоби не допустити зневіри, щоби усвідомити, що на плечах кожного з нас лежить відповідальність за те, що ми будуємо. Я впевнена, що спільнота, яка зібралася тут – буде спільнота запалених, сильних і безкомпромісних українців. Будьмо щасливі з того, що ми маємо таку історію, таких незнищенних безсмертних лідерів, як Чучупака, як Бандера, як Шухевич, як великий Міхновський, як Донцов, як Юрій Липа. Вони представляють всю нашу велику Україну і ні один пес смердючий, що зараз сидить при владі – не зможе роз’єднати нас. Тому що ми сильні, вільні, ми вміємо любити добро і ненавидіти зло. Дякую вам, що ми є. Ми все здолаємо.

Кандидат на посаду міського голови Львова від ВО "Свобода" Юрій Михальчишин:

Сьогодні вирішальний час, коли треба ставати по один бік лінії барикад. Сьогодні не можна бути одночасно і толерантним, і чесним із самим собою. Сьогодні потрібно визначитися, з ким ми, і проти кого. Адже з однієї сторони є Україна, яка бореться, а з іншої сторони – зажрана підлабузницька чиновницька малоросія, яка стоїть на колінах перед усім світом.

Коли я бачу ваші очі, бачу як ви стоїте плечем до плеча, розумію, що історія повторюється і нам з вами випала честь і відповідальність гідно піднести цей шлях боротьби і пронести до переможного завершення.



У цих окупантів при владі є своє свято – "дєнь пабєди", а в нас буде своє свято – день нашої з вами перемоги. Я не скажу, коли він буде по календарю. Можливо, це буде 1 січня, можливо – 14 жовтня. Але цей день настане! Нас від нього відділяють лічені місяці чи роки успішної боротьби.

Це боротьба проти окупантів та зовнішніх ворогів, це боротьба проти власних слабкостей – відчаю, зневіри, страху. Сьогодні ми не можемо собі дозволити бути слабкими, бо цього від нас чекають окупанти – що ми злякаємося, зневіримось, розчаруємося.

Тут всі запалені однією спільною ідеєю і немає ніякого значення, з яких куточків України ми приїхали. Адже нас єднає одна велика епоха – час стиснутих кулаків та піднятих правиць знову приходить! До нас знову прийде новий Коновалець, новий Шухевич, і прийде новий Бандера. Тому що історія повторюється. Україна знову стоїть перед питанням – бути чи не бути. І шлях до цього – не реформи, не переговори, не круглі столи – але українська бандерівська соціальна та національна революція!

Голова Сумської обласної організації ВО "Свобода" Ігор Мірошниченко:

Насправді соціальна і національна революція починається вже сьогодні від цієї площі перед пам’ятником Шевченку. Вона починається зі столиці України Києва! І вже на Печерських пагорбах холуйська влада тремтить перед нами! І тому вона забороняє нам збиратися там, де ми збиралися завжди, там, де ми ходили завжди! Ми говоримо цій бандитській владі: тремтіть, бо соціально-національна революція в Україні почалася!

Голова Київської міської організації ВО "Свобода" Андрій Іллєнко:

Українська повстанська армія, визвольна боротьба стосується не лише Західної України. Сьогодні ми показали, що цей день – це свято усієї української нації, а не лише окремої частини України. Адже у колоні, яка крокуватиме вулицями столиці, є люди, які приїхали з усієї України: кияни йтимуть пліч-о-пліч разом з кримчанами, волиняни разом із закарпатцями. На цьому майдані зібралися представники усієї української нації.

Сьогоднішня держава не є тією державою, за яку боролися наші попередники і за яку вони поплатилися життям, адже досі українська влада не визнала їх боротьбу. Україною керує українофобська свора, яка робить усе, щоб вичавити з українців їх національний дух. Тому згадуючи про наших національних героїв, ми повинні бути їх гідними нащадками та зробити усе, аби у нас були свої Шухевичі, свої Бандери!

Ми маємо усвідомлювати, що боротьба за незалежність України не завершувалась, вона досі триває. Ми на своїй, Богом даній, землі переможемо.

Українська держава є, і боротьба за її незалежність не була марною. Сьогодні нашим завданням є наповнити цю державу українським духом!

Заступник голови ВО "Свобода" Андрій Мохник: "Сьогодні в Україні керує окупаційна адміністрація Москви, яка засіла на печерських пагорбах і продовжує принижувати українську національну честь та гідність, продовжує збиткуватися над нашою нацією. Наші попередники знали що роботи з окупантами: окупантів треба нищити. І сьогодні на часі стоїть питання української повстанської армій – інформаційної.

 Юрій Іллєнко зробив стрижневою цю тему у нашій програмі захисту українців. Тому що окупація українського інформаційного простору, задурманювання мізків українців через теле-ящик – це та велика ганебна діяльність, яку проводить режим Янукович та його сатрапи на місцях. Вони розуміють, що як тільки українці пізнають правду про УПА, про своїх попередників на Наддніпрянщині, які до середини 20-х років не допускали совєцьких окупантів до себе в села, то вони стануть вільними, бо правда звільняє.

І сьогодні від нас залежить, наскільки ми донесемо правду про українських повстанців, чи 20-х років, чи 40-х, чи можливо навіть майбутніх років 21 століття. Тоді ми переможемо. Адже нас в Україні більше, ми є на своїй богом даній землі і нас тримає слава та сила наших попередників – українських повстанців". Під час виступу голова ВО "Свобода" Олег Тягнибок привітав усіх присутніх з потрійним святом – Покрою Пресвятої Богородиці, 68-ю річницею заснування УПА та 19-річчям ВО "Свобода".

"Ми сьогодні зібралися у святковий похід під гаслом "Владо, визнай подвиг УПА, або йди геть!". Визнання ОУН-УПА борцями за державну незалежність України – це тест на чесність та придатність служити українській нації. Адже це визнання означатиме докорінний перелом у новітній українській історії та фактично перекреслить УССР як окупаційну адміністрацію, насаджену Москвою. Від того моменту українська державницька традиція матиме тяглість від УНР та ЗУНР, Карпатської України, від Української держави, відновленої Актом 30 червня 1941 року, але не від УССР. Отже, визнання ОУН-УПА – це повний розрив із Москвою, визнання її історичним ворогом та утвердження справжньої Незалежності України.

УПА – найбільша підпільна армія не лише Європи, й а світу усіх часів. Вона воювала на всі фронти, знищувала німецьких, совєцьких, польських окупантів від рядових до генералів. Через цю армію пройшло 600 тис. українців. Це 600 тисяч Героїв, які навіть після своєї загибелі вселяють жах в усіх ворогів правдивої України.

Помітьте, жоден інший захід не збирав такої кількості українців, як цей Марш із вимогою визнання УПА. На жаль, до влади ще не дійшло, що українців на вулиці виходитиме щороку більше. Невдовзі наша чисельність досягне такої кількості, скільки українців було у повстанцях. Тоді ми диктуватимемо свою волю, а не українофоби, котрі зачинилися за сімома замками на Банковій та Грушевського, боячись наростаючого народного гніву. Ми є велика сильна Нація і збудуємо державу, про яку мріяли Петлюра, Коновалець, Бандера і Шухевич. Тому сьогодні ми кажемо режиму Януковича: або визнаєте подвиг УПА, або йдіть геть!", - зазначив Олег Тягнибок.

 Після завершення віча учасники Маршу вишикувалися у колону і вирушили до Софіївського майдану. Тривалість колони становила понад 30 хвилин.

До колони долучалися кияни. Вони залишали свої робочі місця, аби долучитися до згуртованої громади і перетворити на кілька годин Київ в українське за духом місто.

Особливо яскраво палали очі людей, котрі брали участь в марші вперше. Їх вразив і масштаб святкування, і той всеохопний святковий настрій, котрий панував серед учасників.

Навіть водії, які зазвичай дратуються коли через вуличні акції перегороджують рух, не бралися сигналити. А перехожі, котрі не могли долучитися до ходи – вітали маршувальників та підтримували їх скандуваннями.

Також попри традицію спецпідрозділу Беркут "брати в коробку" (щільно оточувати з двох сторін) маркувальників, цього разу беркутівців замінили прості міліціонери, котрі лиш стежили, аби маршувальники не виходили на частину вулиці, де рух автівок був не перекритий. Хоча без хлопців у шоломах та броні не обійшлося. Вони стояли на перехрестях вулиць, аби свято не поширилося на решту міста.

Маршрут святкової ходи пролягав від парку Шевченка вулицею Володимирською до Софіївської площі. Там о 18-30 розпочався мітинг на підтримку української мови. До цього часу вже стемніло. У сутінках особливо ефектним виглядав фаєр, що розгорівся біля банеру "14 жовтня 1942 року - національне та соціальне визволення"

"Любіть Україну, або ідіть геть!", "УПА – бандерівське військо!", "Бандера – наш герой! Покрова – наше свято!", "Слобожанщина – бандерівський край!", "Герої не вмирають!", "Бандера, Шухевич – наші Герої! Вони воювали за нас із тобою!", "Вимагаємо визнати ОУН-УПА!", "Київ – проти Москви!" та інші. Та ключовим гаслом цього дня стало "Владо, визнай подвиг УПА, або йди геть!".

 Наступної Покрови вулицями столиці крокуватимуть вже не 10 тисяч українців, а вдвічі більше. Адже українці шанують своїх героїв.

Довідка. 14 жовтня 2010 року представників Кіровоградської обласної організації Всеукраїнського об’єднання "Свобода", які прямували в Київ для участі у Марші за визнання УПА, безпідставно заарештували та утримують в Обухівському відділку міліції.

14 жовтня 2010 року представники ДАІ визнали "несправним" автотранспорт, на якому полтавські свободівці мали дістатися Києва й взяти участь у заходах, присвячених святкуванню Дня створення УПА.

У ніч з 13 на 14 жовтня 2010 року правоохоронці у брутальний спосіб зупинили учасників Маршу за визнання УПА, які їхали до Києва з інших областей. У Івано-Франківську, Хмельницькому, Чернівцях, Полтаві та Олександрії Кіровоградської області міліціонери висаджували з автобусів людей, які їхали до Києва, погрожували водіям позбавленням ліцензії на право перевезення, у разі якщо вони їхатимуть до столиці. Таким чином сотні українців не зможуть прибути на традиційне святкування Покрови Пресвятої Богородиці та Маршу за визнання УПА у Києві.

Прес-служба ВО "Свобода"