Погибнеш, згинеш, Україно, Не стане знаку на землі, А ти пишалася колись В добрі і розкоші! Вкраїно! Мій любий краю неповинний! За що тебе Господь кара, Карає тяжко? За Богдана, Та за скаженого Петра, Та за панів отих поганих До краю нищить... Покара, Уб'є незримо і правдиво; Бо довго Довготерпеливий Дивився мовчки на твою, Гріховную твою утробу І рек во гніві: — Потреблю Твою красу, твою оздобу, Сама розіпнешся. Во злобі Сини твої тебе уб'ють Оперені, а злозачаті Во чреві згинуть, пропадуть, Мов недолежані курчата!.. І плача, матернього плача Ісполню гради і поля, Да зрить розтлєнная земля, Що я Держитель і все бачу. Воскресни, мамо! І вернися В світлицю-хату; опочий, Бо ти аж надто вже втомилась, Гріхи синовні несучи. Спочивши, скорбная, скажи, Прорци своїм лукавим чадам, Що пропадуть вони, лихі, Що їх безчестіє, і зрада, І криводушіє огнем, Кровавим, пламенним мечем Нарізані на людських душах, Що крикне кара невсипуща, Що не спасе їх добрий цар, Їх кроткий, п'яний господар, Не дасть їм пить, не дасть їм їсти, Не дасть коня вам охляп сісти Та утікать; не втечете І не сховаєтеся; всюди Вас найде правда-мста; а люде Підстережуть вас на тоте ж, Уловлять і судить не будуть, В кайдани туго окують, В село на зрище приведуть, І на хресті отім без ката І без царя вас, біснуватих, Розтнуть, розірвуть, розіпнуть, І вашей кровію, собаки, Собак напоять...
І додай, Такеє слово їм додай Без притчі. — Ви, — скажи, — зробили Руками скверними створили Свою надію; й речете, Що цар наш Бог, і цар надія, І нагодує і огріє Вдову і сирот. — Ні, не те, Скажи їм ось що: — Брешуть боги, Ті ідоли в чужих чертогах, Скажи, що правда оживе, Натхне, накличе, нажене Не ветхе[є], не древлє слово Розтлєнноє, а слово нове Меж людьми криком пронесе І люд окрадений спасе Од ласки царської...
www.kaniv.net не несе відповідальності за зміст опублікованих на сайті користувальницьких рецензій, оскільки вони висловлюють думку користувачів і не є редакційним матеріалом
0
1
