Вирок «НІБУЛОНу» чи собі?

Чи вистачає тим, хто вважає себе українцем і патріотом, сміливості та свідомості будувати життя в інтересах громади, так, як підказує розум і турбота про майбутнє? Випадок із забороною будувати в Каневі зерновий термінал відомому не лише в Україні, а й визнаному у світі сільгосппідприємству «НІБУЛОН», учаснику продовольчої програми ООН – яскравий приклад того, як сліпа (недо)віра бере верх над розумом.

«НІБУЛОН», щойно вирішив будувати у Каневі термінал, розпочав відкритий діалог із мешканцями міста, прагнучи розкрити усі карти зерновиробництва. Привезли наглядні матеріали, влаштували екскурсії на свої підприємства для всіх охочих, кілька годин неодноразово (!) намагалися детально розповісти про процес виробництва, але спільної мови так і не знайшли. Мабуть, у хорі слухань надто завзято співали політики, політизована інтелігенція та політичні «прибульці» з Києва. Від міської влади дозволу на будівництво компанія не отримала. А що отримали канівчани? Відразу інвестора й голі обіцянки черкаських та столичних «манілових». То як – задоволені результатом? Перемогли аграрного монстра? Та хіба «туристична Мекка» за ніч намалюється на канівських вулицях? А ті, хто так енергійно перекривав шлях НІБУЛОНу, бодай пальцем поворухнули, щоб зробити з Канева український Зальцбург? І чи посмачнішав від тієї сварки канівський хліб? І хто в підсумку виявився «незрячим гречкосієм» - аграрії, які працюють за останнім словом прогресу, що аж європейські колеги в захваті заходяться, чи люди, які спекулюють на національній святині?

«І премудрих немудрі одурять»

Ніхто не заперечує, що Канів є одним із духовних центрів України. Канівчани своє місто люблять і пишаються ним. Справді, є особливий дух у краєвидах, якими природа нагородила це місце. І ось тут логіка тих, хто хотів би «заморозити» сучасний вид Канева, уривається. Адже нинішні пейзажі – «і Дніпро, і кручі» - продукт не стільки останнього льодовикового періоду, скільки людських рук. Канівське водосховище суттєво змінило русло Дніпра і вид з Чернечої гори. Тож дивно було чути аргумент проти «НІБУЛОНа» - мовляв, хочемо для Тараса зберегти вид, який він тут уподобав.

Зате у Каневі, як і у Києві, замовчують іншу річ. Щоб дозволити собі розкіш влаштувати в місті великий туристичний центр, потрібно чітко знати – за рахунок чого житиме місто, як і де будуватиме підприємства, що його обслуговуватимуть. Адже навіть такий унікальний феномен, як Венеція, є потужним центром суднобудівної та судноремонтної промисловості Європи, там працюють великі підприємства хімічної, нафтопереробної, легкої та металургійної промисловості! Інший приклад – Зальцбург, батьківщина Моцарта і «музична Мекка» Європи – штаб-квартира міжнародних концернів «Porsche» і “Red Bull”, а також низки потужних підприємств у галузях телекомунікацій, комп’ютерних технологій та автоматизації.

Каневу щодня обіцяють шалені прибутки від туризму, і канівчани цим обіцянкам вірять. Та якщо подивитись, яким чином влада Черкащини планує зробити місто «одним із найважливіших туристичних центрів при проведенні турніру з футболу «Євро-2012», охоплює неабиякий подив. Із привітання губернатора, оприлюдненого на офіційному сайті обладміністрації, можна дізнатись, що «в  найближчих планах – створення нового туристичного центру міста з сучасними будівлями річкового вокзалу, автостанції, виставково-торгівельного центру, облаштування набережної». Ось і все.

Влада дуже пишається завершенням реконструкції музею Кобзаря. І тут постає питання до всіх тих «патріотів», які бомбували звинуваченнями «нібулонівців»: чому вони так галасували проти зерна і таким злагодженим мовчанням сприйняли викладений гранітом музей Шевченка? Чому ніхто не згадав, що цей камінь виділяє радон – хімічну речовину, доза опромінення від якої більша, ніж доза усіх інших і техногенних джерел разом узятих? Що коли радон разом із повітрям потрапляє у легені людини, там розпадається і виділяє альфа-частини, що наче «бомбардують» організм зсередини й викликають мікроопік легеневих тканин? Що це – одна із причин раку легенів? Що опромінення радону – шоста за статистикою причина смертей від раку, і що після куріння радон – друга причина раку легенів? Пригадується Шевченкове: «А ми дивились та мовчали. Та мовчки чухали чуби. Німії, подлії раби!»

«І хилитесь, як і хилились! І знову шкуру дерете?»

Кому так насолив «НІБУЛОН» у Черкаській обладміністрації та у Каневі зокрема – питання риторичне. Адже за дивним збігом обставин раптове неприйняття компанії виникло акурат напередодні місцевих виборів. Ще у травні 2010 року «нібулонівці» на свій запит до Черкаської облдержадміністрації – чи потребують зерновиробники області додаткових потужностей для зберігання і перевалки зерна – отримали ствердну відповідь. Головне управління агропромислового розвитку області роз’яснило, що будівництво річкового термінала в промисловій зоні Канева допомогло би розв’язати проблему залишків зерна в обсягах майже 400 тис. тонн! А це – не лише заробіток для аграріїв із шести районів двох областей України – Київської та Черкаської. Це, за висновком того ж Управління, «позитивно вплине на зберігання, збут зернових культур, здешевлення транспортних витрат на перевезення зерна, поповнення місцевого бюджету, забезпечення продовольчої безпеки регіону, конкурентоспроможність, інвестиційну привабливість економіки та соціально-економічний розвиток регіону в цілому».

Однак уже за кілька місяців за підписом першого заступника Черкаської обладміністрації виходить лист із діаметрально протилежною позицією. У поясненні згадується розпорядження Ради міністрів УРСР 1990-го року, що стосувалося іншого підприємства – «Зарубіженергобуд», яке ще тоді планувало на лівому березі Дніпра у Каневі побудувати свої цехи. За логікою чиновників, будувати на цьому місці зерновий термінал – те саме, що й завод з виробництва комплектувальних до атомних станцій. Та й жодного уявлення про те, що з 90-х технології пішли далеко вперед, і що «НІБУЛОН» має дозвіл будувати свої термінали за 100 (!) метрів від жилої зони, як витікає з листа, вони не мають. До речі, якщо за минулі 30 років жоден із депутатів не пролобіював будівництва в місті суспільно корисного об’єкта, навряд чи зробить це у наступні 30 років.

Однак повернімося до листа Черкаської обладміністрації. У ньому, знову за дивним збігом обставин, згадуються два громадські слухання щодо будівництва термінала «НІБУЛОНа» в Каневі – 26 червня і 27 липня 2010 року. Начебто під час обох – люди не підтримали ідею. Можливо, через неуважність, а можливо, і через незнання черкаський чиновник перекрутив події або став заручником халатності власних підлеглих. Адже по-перше, другі слухання відбулись 24 липня, а по-друге, на цих слуханнях канівчани як раз підтримали ідею спорудження «нібулонівського» термінала як раз на території колишнього «Зарубіженергобуду»! Далі цікавіше – в обладміністрації переконані, що саме зведення термінала «НІБУЛОНа» завадить Каневу стати туристичним центром. А чому тоді маслосирзавод або консервний завод цьому не перешкоджають!? Так само, як і  інші підприємства, розташовані неподалік.

Ще одна деталь: лист Сергія Рябцева, того самого першого заступника губернатора, написаний у відповідь на звернення до Адміністрації Президента місцевого депутата Володимира Коржова, який, подейкують, зібрався у мери міста. Чому саме «НІБУЛОН», який тільки шукає порозуміння з жителями міста, став ворогом номер один з подачі цього депутата? Цікаво, що за дослідженням Світового банку «Умови ведення бізнесу в Україні - 2009», на місцевому рівні в Україні підприємці найчастіше стикаються з вимогами дати хабара за можливість отримати дозвіл на виділення землі. Це, за словами міжнародних економістів, одна з головних причин, чому Україну оминають довгострокові серйозні інвестори.

«Чому не йде Апостол правди і науки?»

«Наше підприємство тут протягом року - це додаткові податки, близько 5 млн. грн. Це доходи бюджету. Наше підприємство – це близько 5 млн. грн. інвестицій у розвиток культурної спадщини вашого міста», – такі пояснення гендиректора «НІБУЛОНа», Героя України Олексія Вадатурського чомусь Коржова не переконали. Так само не захотів цей депутат на власні очі побачити – як працюють підприємства компанії у різних містах України. Так само, як і посадовці районів, міст і обладміністрації.

Дивно, адже сам міністр агрополітики Микола Присяжнюк, який не так давно був на терміналі «НІБУЛОНа» в Миколаєві сказав: «Для нас це перша національна компанія, куди повинні приїжджати іноземці і брати приклад. «НІБУЛОН» – це національна компанія України, яка буде розвиватися і приклад логістичної системи яку вони сьогодні розбудовують, це як раз те, що потрібно державі». Не менш високо якість роботи «НІБУЛОНа» оцінює й аграрний Віце-прем’єр Віктор Слаута. Навіть у Єврокомісії вважають, що безпека, екологічність, організація виробництва, технологічний рівень на підприємствах «НІБУЛОНа» відповідають найбільш вимогливим європейським стандартам. «НІБУЛОН – підприємство із надзвичайно високим рівнем виробництва, технологій, зразок для українських та європейських підприємств. Ми вражені тим, як воно працює, ми готові надалі підтримувати його і розширювати співпрацю з ним», - заявив після поїздки на миколаївський термінал директор ЄБРР від Європейської комісії Вассілі Лелакіс. Тож постає питання: хто кого дурить у Каневі та хто має зиск від такої ситуації?

P.S. 

У народному переказі «Як ховали Шевченка» згадується історія мірошника Арсенія, який проводжати поета в останню путь пішов із міркою пшениці. Частину зерна він засипав по дорозі від церкви до могили, частину – там, де процесія зупинялась. Згодом шлях зазеленів, гарна пшениця виросла і на царині. Люди ходили й дивилися на це як на диво. Та, схоже, такого дива більше в Каневі чекати не варто.

Джерело: "Прочерк"