Пам'яті славного сина України

Учора Золотоніщина проводжала в останню дорогу ще одного свого героя.

Із Назаром Крупкою ми познайомилися у 2012 році, в штабі партії «УДАР» в Черкасах. Веселий, життєрадісний, неспокійний, із надзвичайно загостреним почуттям правди та справедливості, тоді голова Золотоніської районної організації партії «УДАР Віталія Кличка»,  ніколи не давав нашому обласному ударівському керівництву спокійно жити.  Дехто з них недолюблював його за це, але переважна більшість ударівців його поважали і захоплювалися його відвертістю, рішучістю та безкомпромісністю.

Після були вибори до Верховної Ради 2012 року, коли ми всі разом мало не щоночі чергували на окружній виборчій комісії на «Авторіці» в Каневі. Разом переживали, добивалися правди, разом сміялися, дивлячись, як із виборчої комісії під тупіт ніг, утікав від двох десятків розгніваних жінок колишній нардеп і тодішній кандидат у депутати Богдан Губський. Саме тоді, в ході виборів,  багато хто з канівчан і запам’ятав Назара як кваліфікованого та принципового юриста із Золотоноші.

Потім були Євромайдан у Києві, Революція Гідності, де, у складі зведеного ударівсього загону Черкащини, Назар був із перших днів протистоянь, за цим – визволення із Черкаського СІЗО автомайданівців, де Назар Крупка допомагав вже як адвокат, волонтерська справа.

Та цього йому здавалося замало.  І згодом Назар пішов добровольцем на фронт. У складі батальйону «Айдар» він захищав нашу землю під  Щастям, Лисичанськом, Дружківкою, Трьохізбенкою. І так вже другий рік. Був снайпером, мінометником, а ще – неофіційним юристом бойових побратимів.

Останній раз ми зустрілися з Назаром у Золотоноші декілька днів тому. Він якраз приїхав у відпустку. Як завжди веселий, життєрадісний, будував свої плани на майбутнє. Мав намір одружитися, мати дітей, працювати за фахом. Одним словом – ЖИТИ !

І раптом… Прямісінько серед білого дня, 11 березня, в ході мінометного обстрілу ворогом наших позицій під Авдіївкою (де й сьогодні захищає нашу землю батальйон «Айдар»), осколки від ворожої міни перекреслили все, про що мріяв Назар. За словами бойових побратимів та командира, що привезли солдата до рідної домівки, важливість Назара для особового складу переоцінити складно:

 – Це людина, котра, окрім головної якості бійця передової – відстоювати  свою рідну землю, була незамінною і в інших справах, і найголовніше – його неабиякий інтелект та юридичний досвід. – А ще вони наголошували, щоб ми усі не забували, що ніяке не АТО, а війна з російським агресором триває  на сході нашої країни.

Здається вся Коробівка, де зростав Назар і половина Золотоноші, а ще багато-багато  людей з інших районів області, усі,    хто знав його, прийшли проводжати славного Сина України. Похоронна процесія розтягнулася на кілометр, до сотні вінків, оберемки живих квітів… Коли домовину Героя виносили з будинку, односельці хлопця стали на коліна.

 Востаннє пропливла домовина з тілом Назара по вулиці, де він мільйони разів бігав у дитинстві «малими босими ногами». Ридала згорьована мати, не приховували сліз брати, наречена, бойові побратими, односельці, усі, хто прийшов провести його в останню дорогу. А він, такий чомусь малесенький і худесенький, із побитим осколками лицем і тілом, дивився у вічність. Він бачив безхмарне небо, вільну українську землю, за яку він віддав своє життя, радісних людей. Він бачив нас з Вами.

Як боляче, що гинуть кращі сини України, еліта, генофонд нації. А йому ж було всього 35 !

Допоки ж вона буде, та клята війна?

Катерина ЧЕРНЯК. м. Канів.