"Вдивляючись у канівську могилу маємо розуміти, що в українців стільки багатства, скільки Шевченка"

«Сьогодні ми знову тут, щоби помолитися за душу Шевченка, щоби запалитися вогнем героїчного служіння материній мові і рідному народу. Сьогодні ми тут, щоби заглянути глибоко в розриті могили Донбасу. Адже ми завжди розуміли Шевченкову розриту могилу, в яку до певного часу схоронили нашу волю та свободу».

Такі думки висловив 12 березня 2016 р., Владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київський УГКЦ, під час щорічної прощі духовенства та вірян Київської архиєпархії до могили Тараса Шевченка у Каневі.
У підніжжя Чернечої гори, в екуменічному храмі Покрова Пресвятої Богородиці Єпископ очолив Архиєрейську Божественну Літургію, під час якої прочани молились за упокій душі Тараса Шевченка, та всіх полеглих за волю України. Співслужили з Архиєреєм чесельні священики Київської архиєпархії, та з інших єпархій УГКЦ.
Проповідуючи Євангелію Владика зауважив, що Господь заклав в кожній людині великий дар, яким є людське серце. За словами проповідника, коли наші очі бачать якусь потребу, серце на це одразу реагує. Він наголосив: «Може ми не завжди маємо можливість витягнути щось з кишені чи гаманця. Може не завжди маємо можливість відірвати щось від себе, чи від родини, але я переконаний, – сказав Єпископ, що завдяки нашому дарованому Богом серцю, ми завжди маємо можливість зглянутись, допомогти, та проявити своє милосердя правильним людським кроком».
«Ми сьогодні як Церква, як спільнота віруючих людей, об’єднаних вірою в одного Бога, – продовжив Архиєрей, – живемо в році Божого Милосердя, в якому Церква властиво і скеровує наш погляд на Милосердного до нас Бога, який вбравшись в людське бідне єство, співжив з нами, був розп’ятий, помер і воскрес третього дня, задля нашого спасіння».

Ведучи далі Єпископ пояснив: «Ми дуже часто хочемо Богові догодити, дуже часто хочемо якось показати, що ми Його любимо і готові Йому жертвувати щось дуже багато. Бо це Він вклав нам у серце милосердя, яке може і повинно цей світ перетворити у людське співжиття, яке допровадить кожну людину до миру і легшого співіснування на цьому світі».
Відтак Архиєрей заважив: «Якби історія Церкви не мала б прикладів людей праведних, які воліли здобувати світ для Бога, через правдиву християнську, та людську поставу, ми б не ступали по цій землі так легко. Сьогодні ми знову у підніжжя Тарасової Гори. Сьогодні хочемо промовити тут устами великого «Галицького Мойсея» – славного Івана Франка:

«Поклін тобі народних нужд співаче,
від міліонів для котрих ти жив,
від України, що ще й нині плаче
в тім самім горі, що ти її лишив!
Поклін могилі, що її руйнує
Ненависть дика й глупота сліпота!
До неї хай хоч злість лютує,
Не заросте народная тропа».

Процитувавши цей уривок Владика ще раз наголосив: «Сьогодні, прийшовши до могили українського пророка – Тараса Шевченка, маємо здавати собі звіт перед тими двома «Мойсеями», які вміли тихо і скромно, не фразою галасливих слів, а тихою, невтомною працею – за словами Митрополита Андрея Шептицького – будувати нашу з вами Україну. Вдивляючись у канівську могилу, вдивляючись очима душі в поетичні рядки нашого пророка – Тараса, мусимо складати іспит і розуміти, що в нас, в Українців стільки скарбу, що Шевченка, стільки скарбу, що його слова, стільки скарбу і багатства, що його пророцтва, стільки скарбу і любові через призму любові його рідного народу, його мови та історії», – наголосив Архиєрей.
Завершуючи проповідь Владика усім нагадав: «Сьогодні ми знову тут, щоби помолитися за його (Шевченка) душу, щоби запалитися вогнем того героїчного служіння материній мові і рідному народу. Сьогодні ми тут, щоби заглянути глибоко в розриті могили Донбасу і знайти там те, що схоронили старі батьки. Ми завжди розуміли його розриту могилу… Просімо Господа не тільки за праведну душу представленого Тараса – великого сина, великого народу – але просім, щоби нам не забракло вогню служити рівно ж на своєму місці, своєму народові і своїй землі. Не трубім перед собою. Навіть, перед собою! Не трубім, а тихою і невтомною працею любім Україну», – наголосив Єпископ.
Після Божественної Літургії Владика разом з керівництвом заповідника, на згадку про подію посадили біля храму Смоковницю, яка стала вже другим посадженим деревом на алеї Єдності у Каневі. Як зауважив Архиєрей біля цих дерев будуть рости ще й інші дерева, інших людей, християн, українців. Ця алея Єдності буде прикрашати святий Божий храм – Козацьку церкву, та буде колись великим парком біля підніжжя Тарасової гори».
Після цього, усі учасники паломництва вирушили до могили Тараса Шевченка, щоби там покласти квіти та помолитись панахиду на могилі великого пророка українського народу. Пізніше вірні та духовенство мали нагоду послухати концертну програму, яку представили семінаристи Київської Трьохсвятительської духовної семінарії, під проводом регента хору – п. Тетяни Стефанишин. Під час концерту прочани з захопленням слухали пісень, авторства Тараса Шевченка, які виконували семінаристи. Прочани були також враженні виступом однієї з наймолодших паломників – Надійки, дочки священика УГКЦ з Черкас, яка виконала перед усіма доволі складну українську пісню.
Під кінець програми, Генеральний директор Шевченквського національного заповідника п. Мар`ян Піняк від імені усіх працівників заповідника, подякував паломникам на чолі з Єпископом Йосифом (Міляном), за те що вони прибули до могили Тараса Шевченка, вшановуючи цим Великого сина української землі.
В свою чергу Єпископ-помічник Київський подякував за запрошення та змогу разом молитись на канівській землі. На згадку про це подарував в колекцію заповідника цінне книжкове видання. Архиєрей також висловив слова подяки о. Сергію (Київський патріархат), який опікується у Каневі Козацькою церквою, та який спричинився до гідного звершення Божественної Літургії.
Прес-служба Київської архиєпархії