Путінська агресія змусила трохи змінити цілі, тому значна частина активних громадян переорієнтувалася на збереження України та допомогу війську і переселенцям.
Два роки тому в центрі Києва проливалася кров. Останні дні протестів були найтрагічнішими. Про них важко згадувати і неможливо забути. Кадри самі виринають перед очима.
Після Майдану почалася війна, котра триває і досі, бо Росія-агресор не має наміру зупинятися й сподівається, що от-от Україна розвалиться. Мета ж українців – за жодних обставин цього не допустити.
Між Майданом і війною був надто малий проміжок, тому відрефлексувати революцію та що робити далі не було часу. Путінська агресія змусила трохи змінити цілі, тому значна частина активних громадян переорієнтувалася на збереження країни та допомогу війську і переселенцям.
Виправити, поки не пізно
Зараз, з позиції часу, можна виокремити ключові помилки, котрих допустили народ і влада, аби негайно взятися за виправлення їх :
Першою помилкою, котру здійснено ще під час протестів, стало те, що революціонери припинили будувати паралельні інституції. Послухалися нової політичної верхівки, піддалися почуттю патерналізму й передали країну назад в руки старого дірявого держапарату.
Частково причиною таких дій стали війна й страх остаточно розвалити державу, вибивши кілька сегментів із владної вертикалі. Більшою мірою проблема полягає в тому, що активісти, лідери думок та протестувальники недостатньо серйозно поставилися до самої ідеї створення паралельних інституцій під час Майдану й надто пізно змусили дослухатись до цієї ідеї політиків, котрі проголосили себе лідерами революції.
Нова паралельна вертикаль могла б майже без перехідного періоду замінити неефективні держструктури режиму Януковича. Очолювати народні інституції мали би не політики, а технократи (влада та політсили-паразити успішно постійно використовують це слово, аби усіляко знівелювати його значення), котрі згодом мали би замінити на політичній арені нових-старих популістів та імітаторів реформ.
Через недалекоглядність одних та відсутність важелів впливу в інших «нова» влада просто змінила вивіски, тим самим не змінивши по суті нічого. Втрачено шанс перезачинання традиції, адже потрібен був новий старт. Старі інституції мають жахливий рейтинг недовіри і з часом вона тільки зростає.
Тому друга помилка: обрання на президентських та парламентських виборах «старої гвардії», замість того, аби довірити свій голос молодим активістам та лідерам думок. Чи міг взятися ламати стару систему президент, котрий завше був її частиною? Котрий в ній ледь не від самого початку її існування, як і майже всі лідери найбільших політичних сил країни?
Із таким вибором народу Україна була завідомо приреченою на імітацію реформ та перетворень. І так триватиме надалі, поки люди не почнуть обирати політиків з іншою системою мислення, котрі не вбудовані у вертикаль.
Третя помилка полягає в тому, що українці дозволили політикам перетворити боротьбу з корупцією та реформування країни на елемент піару та політичної гри. Якби не тиск частини суспільства та Заходу, то взагалі нічого не втілилося б в життя. Влада не хоче змінюватися навіть в умовах війни, хоча інстинкт самозбереження мав би підказувати їй зовсім інше. Так само режим неготовий віддавати повноваження на місця, тому виникає патова ситуація.
Четвертий промах – відсутність верховенства права. З вищих чинів так ніхто й не поніс належної відповідальності: ні зі старої влади, ні з нової. Порошенко не посадив трьох друзів, як радив Лі Куан Ю, ні навіть трьох ворогів.
Ніхто так і не відповів за «закони 16 січня», за розстріли та побиття на Майдані, за Іловайськ та Дебальцеве. За халатність, корупцію, відпуск злочинців та все інші діяння уже нової влади.
Якщо режим Порошенка-Яценюка не карає нікого за подібні речі, то, мабуть, і не вважає їх злочинами.
Відсутність усвідомлення відповідальності за скоєне чудово ілюструється тим, що у владі ніхто не подає у відставку, коли здійснює провал. Будь вони самураями, то держапарат мав би скоротитися вдвічі чи й більше, через масову хвилю самогубств. Схоже, ніхто не розуміє, що через кожну помилку страждають конкретні люди. Кожне падіння курсу, втрата робочого місця, кожен день затягування реформ та пудрення мізків комусь може коштувати життя.
П’ята помилка – відсутність нових правил. Система діє за старими лекалами. Рішення далі спускають згори. Влада не пояснює своїх кроків народу, а потім звинувачує його в тому, що її неправильно зрозуміли. Проте належна комунікація відсутня й всередині самої влади. Президент приїжджає дочавлювати Верховну Раду в кращих традиціях Януковича. Від того постійні торги за кожне рішення, конфлікти та недовіра всередині коаліції чи то вже екс-коаліції.
Власник телеканалу, котрий не розуміє основ комунікації – це провал. Через це дублювання функцій, перетягування покривала, таємні домовленості, конфлікти, непорозуміння, брак свіжих ідей, старі схеми і, як наслідок, недовіра народу.
Чи є ще можливість щось змінити?
Можливість виправити помилки існує завжди. Правда, чим пізніше за це взятися, тим гіршим виявиться результат і тим більшою буде ціна, котру доведеться заплатити. Працювати потрібно і на зараз, і на довготермінову перспективу. Далеко не все вдасться розв’язати за цієї влади, проте це не означає, що потрібно скласти руки і чекати з моря погоди до кінця каденції Порошенка.
Несторівська група недарма наголошуєна новому суспільному договорі – це шанс на повернення довіри до існуючих державних інституцій. Будувати фундамент нової країни слід довкола тих держструктур, котрі поки що не мають заплямованої репутації та негативного іміджу. На цю роль претендують: патрульна поліція, частково військо та новостворені антикорупційні інституції. Не можна дозволити владі підім’яти їх під себе та використовувати у власних інтересах.
Також необхідно домагатися продовження процесу децентралізації та передачі повноважень на місця. Там слід вибудовувати низові локальні ініціативи та інституції. На їхніх плечах можуть постати нові регіональні та всеукраїнські об’єднання, що стануть основою для нових політсил та рухів.
Тому за жодних обставин на чергових та дочасних виборах не можна віддавати голоси за тих, хто неодноразово скомпрометував себе, перебуваючи у владі. Варто дати шанс новим партіям та їхнім лідерам.
Можливо, саме вони, не втягнуті ні в які схеми та договорняки, навчать нести відповідальність за скоєне екс-владу. Поки що ж необхідно домагатися справедливого правосуддя для всіх, аби суди більше не були судилищами.
Крім всього цього країна потребує й стратегічного бачення майбутнього. А щоб це бачення витворити, необхідно налагодити комунікацію між різними сферами суспільства, групами, лідерами думок та моральними авторитетами. Вислухати можливі візії, вирахувати найкращі варіанти і дослухатися до конструктивної критики. Якщо щось із цього всього вдасться втілити, то в країни справді є шанс.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Об ошибка всё правильно сказано, а вот пути их решения не продуманы. На новую патрульну службу надежд нет, туда набрали достаточно много "старой гвардии". Надежда на добробаты, нынешняя команда костьми ляжет, а не отдаст бразды правления и на реформы от них надеятся не чего! Цырк с отставкой яйценюка тому пример.
Погоджуюся - помилки ще більш-менш промальовані, а ось з точками зростання зовсім поганенько.
Коли я сам прочитав, то у мене теж виникли сумніви з приводу патрульної служби - з огляду на надану вами інформацію, що "новий" патрульний був "старим" слідчим. Схоже цю "кадру" берегли і дали можливість "відсидітися" на задвірках. А потім він,з огляду на його освіту (все-таки був слідчим), поході, повинен був повернутися в кабінет.
Анті-гоблін, К сожаления не он один "отсижывается" в патрульных и ждёт своего часа. В априори в патрульную службу должны били брать тех, кто никогда никакого отношения к милиции не имел, а так очередная показная реформа получается.
Так, варто дати шанс новим політикам, партіям та лідерам. Але важко перебудувати свідомість та повідривати від корита стару гвардію, а ці нові персони, частенько є протеже діючих і захищатимуть їх інтерес. Нещодавно один депутат ВР висловив думку, що потрібно призначити на ключові посади молодь, які закінчили Гарвард та подібні університети. Але питання: хто навчається в цих ВУЗах - діти заможніх українців. Чиї інтереси вони будуть захищати - інтереси заможніх родичів і близьких. На мою думку, ті хто за кордоном навчаються втратили почуття патріотизму. Безумовно потрібні кардинальні кадрові зміни, але з числа тих , хто вболіває та виборює ці зміни тут в Україні, і ділом, і словом. Молоді потрібно допомагати, навчати управлінські справі, а не ставити керованих ляльок, яким був Шелест( за кулісами Фесенко).
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист. але не Бог і його думки не догма і не істина, що веде до спасіння.
Звичайно висловлене ним заслуговує на увагу. В першу чергу, як доповнення до своєї позиції, висловленої тут в темах, які обговорювалися нещодавно, хочу звернути увагу наших читачів на сказані ним фрази :
- в тексті третьої помилки: "Так само режим неготовий віддавати повноваження на місця, тому виникає патова ситуація."
- в пропозиціях "чи є ще можливість щось змінити?": " Також необхідно домагатися продовження процесу децентралізації та передачі повноважень на місця. Там слід вибудовувати низові локальні ініціативи та інституції. На їхніх плечах можуть постати нові регіональні та всеукраїнські об’єднання, що стануть основою для нових політсил та рухів."
Сказане стверджує те, про що я говорив раніше. Досягнути очікуваних результатів на місцях лише зміною людей при владі без вдосконалення системи неможливо.
Ідея ж заміни всіх на нових, молодих, теж помилкова. Мені хотілося б у цьому помилитися. Але, нажаль, я впевнений, що це дісно так. І сьогодні в структурах влади є люди, які ведуть боротьбу за подолання недоліків, за вдосконалення системи і її роботи. Потрібно зберігати зв'зок з минулим, брати з попередніх скликань представників прогресивних ідей і проектів і нарощувати їх присутність новими людьми, у тому числі молодими, для забезпечення перспективи розвитку. Але хто забуває минуле, не бере з нього уроків і досвіду - той не має майбутнього. Без врахування минулого досвіду і залучення досвідчених фахівців з прогресивними ідеями нові виконавці владних повноважень, що не мають відповідного досвіду, нароблять нових своїх помилок і повторять старі чужі помилки. Навіщо ж наступати на граблі?
«...Досягнути очікуваних результатів на місцях лише зміною людей при владі без вдосконалення системи неможливо...» - теж погоджуюся. У нас всі «реформи» починаються зі зміни шильдиків на дверях і відразу цим і закінчуються. Адже система підбирає людей, яка іх влаштовує.
І взагалі не потрібно шукати особливих рецептів реформування - все вже було в історії і не одна країна перетворилась з Попелюшки на VIP-персону. Але все починається з команди реформаторів, які задають точку відліку - після неї потрібно діяти по закону, бо будуть наслідки без огляду на статус.
А мені історія з рюкзаками Авакова нагадала анекдот про жінку, яка заявила, що будь вона королевою Англії, то була би ще багатша .- Чому ? - здивовано запитали у неї - А я ще б трошки шила- горделиво заявила жінка, пишаючись своєю винахідливостю. Так і у нас зібрались «реформатори», які «ще трошки шиють».
Всё больше убеждаюсь в том, что единственная форма правления , которая поднимет Украину с колен, сделает её полноценной, независимой, процветающей богатой страной - монархия. Не конституционная, абсолютная! Все вопросы отпадут сами по себе. Навязанная нам демократия почти полностью угробила страну. Идём ко дну. Король, царь, султан, гетьман, шах, хан, эмир, - кто угодно. Лишь бы не жид. Минусуйте, налетай!
Шура-ви,21 лютого 2016, 17:55 Сприймаю, як крик душі. Мінусувати не буду. Менталітет багатьох людей відповідає такій позиції. Покладаємося на лідерів. Готові слухатися і водночас хитрити, дурити, а потім з часом хвалити, а частіше звинувачувати в незадовільних результатах.
Олександр Скорина, минусуйте, не стесняйтесь, это не крик души, не истерика типа "всё пропало", это убеждение в неспособности всех нас, украинцев, всех вместе, дружно и эффективно управлять страной, создавать будущее для своих детей и внуков. Судьба один раз дала нам такую возможность, мы её не использовали. Боюсь, бонусов от судьбы больше не будет. К чему корчить бодренькие рожи, проиграв последние подштанники? Не пора ли поискать себе монарха? Тока шоб не жид))))
www.kaniv.net не несе відповідальності за зміст опублікованих на сайті користувальницьких рецензій, оскільки вони висловлюють думку користувачів і не є редакційним матеріалом
WayBe ГИ ГИ :)) Читайте листа выд підарів:
Направляется уведомление о внесении в «Единый реестр доменных имен, указателей страниц сайтов в сети «Интернет» и сетевых адресов, позволяющи.. [весь] стихотворение о судьбе отечества [3]
Анті-гоблін Я трохи підкину на вентилятор: - «Я буду сидіти на яхті та їсти омарів, а що буде з вами?
Реформи – це реформа ВЛАДИ, а не громадян. І аж ніяк не навпаки.
Анекдот. Зах.. [весь] Влада людей з особливими потребами [1]
WayBe tzs, це ж треба. 13 років тому :)
Вітаю! вірші. [8]
tzs В мене ще його є багато, на ФБ, запрошую у друзі, кому подобається
Мужик впіймав чарівну рибку…
«Пусти мене й бажання швидко
Тобі я виконаю в дар».
«Багатим хочу буть, я.. [весь] вірші. [8]
tzs Знайшов свою творчість на сторінках Вашого сайту, дякую за підтримку вірші. [8]