18 лютого. Майдан.

Небесна Сотня… Вони першими стали до лав захисників. Батьківщини в цій війні. Вони першими ціною власних життів відстояли тоді країну. Пройде зовсім небагато часу, і ті, хто вижив в тому страшному, кривавому вирі поїдуть на Схід, щоб втримати на своїх плечах Небо.
Два роки тому здавалось неймовірним, що в самому серці цивілізованого світу можуть відбутись такі криваві події. Здавалась неможливим думка про те, що просто посеред однієї з європейських столиць серед білого дня будуть розстрілювати беззбройних людей… Як здавалась і неможливою багатьом сама лиш думка про війну..
Ці три дні, з 18 по 20 лютого назавжди змінили тих, хто там був. Три дні жаху, втрат, відчаю, болю і гніву, героїзму і самопожертви, і надзвичайного прагнення дійти до кінця.

Люди, які вийшли тоді на Майдан, і опинились в самому центрі першої кривавої битви за незалежність української держави від окупанта – різні за віком, професією, національністю, вірою. Головне – що їх об’єднувало – любов до України і до свободи, прагнення справедливості.
Ці дні, три дні майже без сполучення, місто паралізоване, стиснуте для тих, хто став першим до захисту Батьківщини, до розміру головного Майдану країни і тих барикад, що ще тримались. Шок, кров, перші поранені, черги до аптек, коротке смс близьким « так, просто затримуюсь на роботі, все в порядку». Люди, зовсім різні, але з неймовірним поглядом, затятим, люди, які вирішили зробити свою справу до кінця, вистояти. Адже, коли ти опираєшся, запекло, відважно, відчайдушно, ти можеш перемогти, а коли ти просто здався і опустив руки, побіг – ти вже програв, тебе розірвуть, бо до слабких вороги не мають жалю. І було таке в цьому погляді людей Майдану, що починав розуміти, чому так часто на знамена наші предки підіймали девіз «Воля або смерть»
Люди, які вийшли для того, щоб змінити країну на краще, студенти, науковці, підприємці, націоналісти, ультраси, військові, які розуміють, що таке честь офіцера, поети і художники. Всі абсолютно різні, але кожен знайшов своє місце в тій структурі, яка була на Майдані. Як живий організм, єдине ціле, де кожна складова виконує свою, життєво необхідну функцію, так на Майдані кожен зайняв своє місце. Жінки і бабусі, що передавали бруківку, студенти і підлітки, медики, які ставали самі головною мішенню та попри самовіддано рятували життя, чоловіки і юнаки, що відбивали штурми, витягали захоплених, поранених.. І загиблих..
Небесна Сотня.. Вони віддали найцінніше, що мали – життя, за свою країну. І головне, що ми маємо зробити – зробити так, щоб все, заради чого вони боролись, не пішло на марне. І скільки вже з початку цієї війни синів і доньок України стало до лав Небесної Сотні. 
Це те, про що думаєш постійно – чи зробила я достатньо для того, щоб все, заради чого так запекло боролись і борються люди, було не дарма. Ми маємо перемогти, і на внутрішньому фронті, і на зовнішньому.
Мають бути знайдені і покарані як виконавці вбивстві і катувань на Майдані, так і ті, хто віддавав їм накази, і як би не хотіли політики забалакати цю трагедію і зробити на ній черговий привід для власного піару, вони так і не розуміють, що ці три дні – дні, в яких загартувались люди, які не будуть опускати руки, які будуть попри все, йти до кінця. 
Саме такі творять історію тут і зараз. Саме вони зараз стримують ворога, воюють на передовій чи допомагають тим, хто береже наш спокій тут, в тилу.
Тому не чекай особливих знаків, просто дій, тут і зараз.