 Напівпорожні експозиційні зали нещодавно відкритого після реконструкції Будинку-музею Т.Г.Шевченка стали приводом для поширення містом та за його межами різноманітних чуток. Одна з них: експонатів у залах немає, бо їх за час ремонту просто розікрали...
Я вирішив зустрітися з головним зберігачем фондів заповідника Манжарою Ганною Іванівною і поставити їй кілька питань з цього приводу. Ганна Іванівна працює в музеї уже 35 років, 25 з них — на посаді головного зберігача фондів. Ми зустрілись з Ганною Іванівною в офісі заповідника — в переобладнаному і реконструйованому приміщенні колишнього ресторану “Тополя”.
На моє питання щодо чуток про музейні експонати, Ганна Іванівна відповіла:
— Мені це неприємно чути. Неприємно за музей, за заповідник, тому що ці чутки не відповідають дійсності. Хто зацікавлений розпускати ці чутки, я не знаю. Складається таке враження, що хтось зацікавлений це робити і робить це постійно й методично...
— Коли закривався музей на реконструкцію, куди були поміщені музейні експонати?
— Коли ми отримали під офіс це приміщення, де ми з вами зараз знаходимось, було прийняте рішення тут зробити й приміщення для фондових кімнат, тобто кімнат, де на час реконструкції музею зберігалися б експонати основного фонду. Таких кімнат зараз у нас чотири. Пізніше, коли будуть закінчені роботи в приміщеннях, відведених для фондів в самому музеї, ці експонати будуть перевезені туди.
— Скільки зараз експонатів у вас зберігається?
Ганна Іванівна розгортає свої облікові книги і показує, коментуючи кожен запис:
— Весь фонд заповідника поділяється на основний і науково-допоміжний. Станом на 1.07.2010 року ми мали такі цифри: всього в заповіднику нараховується музейних предметів — 36.040 одиниць, з них основного фонду — 26.437 та науково-допоміжного фонду — 9.603 одиниці. Основний фонд у нас ділиться на інвентарні групи:
образотворчі предмети — 4.225 одиниць,
декоративно-ужиткові — 2.058,
писемні пам’ятки — 14.393,
фото — 3.775,
інші — 1.986 одиниць.
В групу “Інші” входять негативи, сувеніри, предмети фалеристики (медалі, значки).
Це я вам назвала групи, які в нас зафіксовані за формою 8-НК. Це форма, згідно з якою ми щорічно, а якщо є потреба, то й щоквартально і щопіврічно звітуємо перед Державною службою з питань національної культурної спадщини і Міністерством культури та туризму України, яким ми підпорядковані.
Головний зберігач фондів заповідника Ганна Манжара
— Які експонати у вас найстаріші?
— В експозицію, яка недавно відкрилася, поміщено роботу Олександра Саєнка — дерево, солома, інкрустація — портрет Тараса Шевченка. Цей твір Саєнка залишився з довоєнної експозиції. А взагалі в нашу експозицію поміщено, наприклад, портрет Тараса Шевченка кінця 19-го — початку 20-го століття, могила Тараса Шевченка художника Віктора Савина, теж 19-го століття. Решта експонатів надійшла до нас у післявоєнний час. Є у нас цінні предмети, якими ми особливо дорожимо, — це меморіальні речі, пов’язані з похованням Тараса Шевченка. Зараз ці предмети знаходяться на першому поверсі музею в меморіальному залі. Це ключ від дрог, якими перевозили домовину з тілом Тараса Григоровича з Москви до Києва; віньєтка з домовини і листочки із вінків, які були покладені на могилі Шевченка на Смоленському кладовищі в Петербурзі; фрагмент стрічки, яка була на вінку. А ще дві хустки, які мають відношення до перепоховання Тараса Шевченка тут, у Каневі. Це хустки, що давалися дівчатам та жінкам друзями Тараса Шевченка Лазаревським і Честахівським, які безпосередньо займалися перепохованням. Якимось чудом збереглися ці дві хустки і потрапили до нашого фонду. Вони різного кольору — одна темно-синього, інша — зеленого, а якість одна. Схоже на те, що Лазаревським і Честахівським були закуплені хустки однакового гатунку для того, щоб вони були присутні як атрибут перепоховання у жінок. Ними були перев’язані чи то руки жінок, чи вінки, а потім жінки забирали собі ці хустки на згадку. Ці всі речі для нас дуже дорогі, дуже святі і на ці речі особливу увагу звертають відвідувачі музею.
А ще в нашому фонді є золоті сережки, я вам їх покажу, бо вони ще не поміщені в експозицію. Вони теж із меморіальних речей. Сережки належали Тарасу Шевченку, він подарував їх племінниці, дочці однієї зі своїх сестер, а потім, уже значно пізніше, вже родичами Тараса Шевченка у сімдесяті роки ці сережки були передані до музею. Вони пройшли апробацію у Києві — вони дійсно з 19-го століття, вони дійсно золоті, визначена проба цих сережок.
— Чи будуть експонуватися ті речі, які зараз зберігаються у фондах?
— Звичайно, будуть. На жаль, у виставковому залі роботи ще не завершені, тому ми не змогли на відкритті музею порадувати відвідувачів виставкою із наших фондів. Обов’язково такі виставки будуть. Ми вже про них мріємо. Будуть, наприклад, виставки “Тарасова гора в образотворчому мистецтві”, “Образ Тараса Шевченка в декоративно-прикладному мистецтві”... Можливо, з часом ми будемо доповнювати музейну експозицію, все буде залежати від автора експозиції Скорик Лариси Павлівни. Ми їй показували те, що є в нашому фонді із найкращого, а вона уже згідно з новою концепцією, відповідно до свого бачення, як має бути представлений Тарас Шевченко в експозиції, визначатиме, які твори живопису чи графіки, чи книги можуть бути представлені в цій експозиції.
— Чи даються вам зі столиці якісь строки щодо відкриття тієї чи іншої виставки, чи ви їх визначаєте самостійно?
— Ми самі визначаємося з датами. Ось, наприклад, наступного року буде 150-річчя з дня смерті Тараса Шевченка. Звісно, до цієї дати будуть виставки, на яких ми проекспонуємо краще з кращого, що є в нашому фонді.
— Як ведеться облік експонатів, які надходять до вашого фонду?
Ганна Іванівна запросила мене до кімнат, в яких знаходяться музейні експонати. Чотири кімнати заповнені вщент: там картини, там книги, там рукописи... “Що тут можна знайти в такій масі речей?”— промайнуло в голові.
— У нас ведеться облік так, що ми знаємо, що в якій шпаринці зберігається,— неначе вгадуючи мою думку, каже головний зберігач фондів. — А завдяки ось цій картотеці можемо за лічені хвилини знайти той чи інший експонат в будь-якій із цих кімнат. Кожен предмет, який приходить до нашого фонду, записується до Книги надходжень за номерами 1, 2, 3 і так далі. А ось ця картотека зроблена вже по тій книзі. Потім у нас все обліковується за групами зберігання: “Живопис”, “Графіка”, “Декоративно-прикладне мистецтво”... А ось тут картотека поалфавітна...
На новоприбулий предмет, який прийшов до музею, складається Акт прийому, — Ганна Іванівна показує відповідні акти. — Ось в акті записано: “Я, головний зберігач фондів прийняла”, хто мені здав — прізвище і посада людини, яка здала. Якщо це стороння людина, записується, звідки вона, адреса... В цьому акті записується повна назва предмета, кількість, його стан. Якщо є пошкодження, то пишеться, наприклад, “плями”, “надриви” і т.п. Якщо приймаємо пошкоджені речі — віддаємо на реставрацію: в Києві знаходиться Національний науково-дослідний реставраційний центр, де є висококласні спеціалісти, з якими ми вже давно співпрацюємо. Їх реставраційною роботою ми дуже задоволені.
А оце протоколи фондово-закупівельної комісії. У нас є така комісія, яка повинна прийняти рішення: піде предмет на основний чи науково-допоміжний фонд. Після того, як ми оформили акти і протоколи, річ обов’язково записується до Книги надходжень, їх у нас уже 28. Ці книги обов’язково прошиваються, обов’язково пишеться, коли почата, коли закінчується, з якого номера починається. Опис кожного предмета ми записуємо в Інвентарну книгу — розмір, стан речі й т.ін.
Біля робочого столу Ганни Іванівни приставлений ще один стіл, на ньому — якийсь експонат, накритий тканиною. Ганна Іванівна бережно знімає тканину, очам відкривається ціла експозиція на твори Тараса Шевченка.
А ця скульптура Володимира Лупійчука, на жаль, не буде виставлена в музеї...
— Це скульптура Володимира Лупійчука з Тернополя, який, на жаль, кілька років тому помер, — говорить Ганна Іванівна. — Подивіться, яка витончена робота! Вона зачепить і дитину, яка прийде в музей, а можливо, й саме дитинча захоче стати скульптором, напевно в нього виникнуть бажання читати поезію Шевченка. Від перегляду ось таких творів у дитини можуть виникнути різні емоційні відчуття, та й враження від музею, безперечно, буде глибшим...На жаль, в нинішній музейній експозиції немає таких речей. Щось музей, можливо, від цього й втрачає...
— Хіба ця скульптура не планується виставлятися в музеї? — здивовано запитую.
— На жаль, ні. Не планується, — зітхає головний зберігач фондів.
Ось тобі й “нова концепція бачення Шевченка”, — подумав я. Чи не від цього з’являються різноманітні чутки, якщо такому шедевру не знаходиться місця у виставкових залах?
Автор: Валерій Рева фото автора
Джерело: Провінція |
1
0
