Кат у рясі. Яку роль відіграє релігійний фактор у війні на Донбасі?

Він просив «Моторолу», щоб йому дали «пару рабів» – боєць про чоловіка, який у рясі священика катував його побратимів

Київ­­ – Мати закатованого й убитого у полоні оборонця Донецького аеропорту Ігоря Брановицького вимагає розслідувати факти катування українських бійців проросійськими бойовиками. Зокрема, й жорстокого побиття полонених чоловіком у рясі. Він представляв себе як священик, а хрест використовував як засіб для катування. В УПЦ (Московського патріархату) заперечують причетність своїх священнослужителів до насилля. Експерти ж наголошують, що релігія була і залишається впливовим фактором у російсько-українському конфлікті.

Священнослужителі вимушено чи з власної волі стали безпосередніми учасниками війни на Донбасі: хтось – сповідуючи та проповідуючи, а хтось – зі зброєю у руках і катуючи полонених.

Резонансу набуває історія, що трапилася в січні минулого року, коли чоловік, який називав себе священиком, катував полонених захисників Донецького аеропорту. Ті, хто повернулися з полону, розповідають, що у підвалі, куди їх кинули на допит, чоловік у рясі бив їх по голові залізним хрестом.

Ніна Брановицька, мати закатованого, а потім вбитого «Моторолою» кіборга Ігоря Брановицького, вимагає негайного розслідування фактів катувань українських військових.

«Ми були у «Мотороли», до нас прийшов священик в рясі, ніби з Московського патріархату, з хрестом. Він бив нас цим хрестом по голові, казав, що ми – не люди. На комусь із пацанів цей дерев’яний хрест зламався. Потім він повернувся з металевим і продовжував бити. Я такого священика хіба що у фільмах жахів бачив», – розповідає Олександр Машонкін, боєць львівської 80-ї аеромобільної бригади, який 197 днів провів у полоні бойовиків угрупування «ДНР».

«Він просив «Моторолу», щоб йому дали «пару рабів». А потім підійшов до нас і почав кричати, що ми «запроданці, Іуди», при тому стукаючи пацанів хрестом по голові», – пригадує інший очевидець, кіборг 81-ї десантної бригади Юрій Шкабура.

Така поведінка людини у рясі дуже вразила полонених. У своїх розповідях очевидці тих подій прямо про це кажуть. Адже багатьом з них витримати катування й приниження допомагала віра.

«З часом я зрозумів, що це – не священик, а «сєпар» у рясі. І все, стало спокійніше. Я постійно відчував Божу підтримку. Коли на душі погано – помолився і відпускало», – розповідає Олександр Машонкін.

Разом з ним у камері сидів український капелан-волонтер, з яким вони облаштували куточок з іконами та хрестом.

Юрист міжнародної правозахисної організації «IPHR» Тарас Мірошниченко кваліфікує цей випадок як військовий злочин.

«Священик може бути запрошений для молитви, духовної допомоги, але образи, побиття, знущання – очевидно, що це військовий злочин. І тих осіб, які його туди впустили і особисто цього священнослужителя», – заявив Радіо Свобода правозахисник.

Радіо Свобода попросило прокоментувати цей випадок прес-службу Української православної церкви (Московського патріархату). Її співробітник Євген Самойленкозаперечив причетність православних українських священнослужителів до катувань. І висловив сумнів, що людина, яка чинила це насилля, взагалі має якийсь стосунок до віри.

«А це могла бути стороння людина, яка одягла рясу і не має жодного стосунку до церкви? Могла», – каже він.

«Така інформація, наскільки мені відомо, не підтвердилася, щоб священик Української православної церкви бив полонених. Якби таке було, його б позбавили права служити, бо священнослужителі так себе поводити не можуть», – запевняє Євген Самойленко із УПЦ (МП).

Канал просування «русского мира» чи неправильна політика?

УПЦ (Московського патріархату) навіть після двох років війни лишається каналом, яким у своїх цілях активно користується держава-агресор, вважає релігієзнавець, доктор філософських наук ОлександрСаган.

«Йдеться про національний центр, який продукує свою національну ідеологію і фактично нав’язує її своїм вірним. Виникає цікава ситуація, коли соціальна доктрина написана чудово, але питання в тому, що Україна в ній не звучить ніяк. Фактично йдеться про батьківщину, але батьківщина – це Росія. Таким чином ми отримали величезний ідеологічний посил, який і до сьогодні живить сепаратистські рухи не тільки на сході, але й у центрі, на заході їх достатньо», – зазначає Саган.

Він наголошує, що релігійний фактор взагалі довгий час не розглядався як фактор загрози національній безпеці та дестабілізації суспільства. Так, у концепції Національної безпеки України 1997 року це взагалі не враховувалося. Лише 2003 році поняття потрапило до закону «Про основи національної безпеки».

Тим паче, за словами Олександра Сагана, під цим кутом в Україні ніколи не розглядалося православ’я, яке «має такі ж радикальні течії, як і будь-яка інша релігійна конфесія».

«Тільки зараз ми підходимо і в теоретичному, і в політичному плані до того, що воно теж несе вагомі загрози національній безпеці саме через зв’язок цієї церкви із закордонним національним та релігійним центром. Тут виявилася ситуація приблизно така ж, як у березні 2014 року, коли всі наші оборонні укріплення і військові містечка сконцентрувалися на заході, а удар ми отримали зі сходу» – говорить Саган.

На думку релігієзнавця, проблема не постала би так гостро, «якби співпраця між церквами була суто релігійною, як це відбувається між Ватиканом та іншими країнами».

«Рускіє православниє» армії на Донбасі є крайніми формами політичного православ’я – Коваленко

Натомість, протоієрей Української православної церкви (Московського патріархату) Георгій Коваленко стверджує, що промосковську позицію УПЦ (МП) нав’язують штучно.

В ефірі Радіо Свобода він зазначив, що церква закликає скласти зброю всіх, хто незаконно її взяв до рук, і, водночас, благословляє воїнів на захист Вітчизни.

«Московський патріархат. А ми навіть зареєстровані як УПЦ і саме так себе ідентифікуємо. Нам штучно постійно нав’язують якусь таку промосковську позицію, невідомо на чому базуючись. Церква в 2007 році засудила політичне православ’я. До речі, діячі цього політичного православ’я, яких церква від себе відлучила, зняла благословення, вони активні зараз, у тому числі і в сепаратистських чи в терористичних рухах», – сказав Коваленко.

Усі «рускіє православниє» армії на Донбасі – крайні форми політичного православ’я, яке церква засуджує, наголосив Георгій Коваленко.

Перш ніж звинувачувати Московський патріархат, варто задатися питанням: що українська держава зробила, аби православ’я було українським, наголошує релігієзнавець, православний богословЮрій Чорноморець. Він переконаний , що якби в країні була грамотна державна релігійна політика, то православна церква була б проукраїнською.

«В Україні не було протидії «русскому миру». На Донбасі буквально заражені цією бацилою – і будь-ласка: танки, «ополченці» з автоматами в руках. Чим нижчий рівень релігійної культури, тим більше ці бацили заражають людей. З одного боку, в Донецьку невисока релігійна активність і люди рідко ходять до церкви. Але з іншого – вони за ці гасла готові помирати. Це парадокс», – говорить Чорноморець.

За його словами, настрої серед вірян і священства УПЦ (Московського патріархату) різні, але все більше спостерігається «дрейф у бік проросійських».

На думку Юрія Чорноморця, навіть після Революції гідності релігійною політикою в державі ніхто серйозно не займався й зараз у цій царині Україна робить «мало і кволо».

«Візьміть ці церкви за свого союзника, якщо вони вам не потрібні, то вони стають союзниками сусідніх держав», – підсумовує Чорноморець.

Богослов звертає увагу, що це «вибухонебезпечна» ситуація, й приводить паралелі з Югославією, де люди воювали за релігію, в яку не вірили.

«В нас теж може це зірватися. Люди можуть воювати всередині країні», – каже Чорноморець.

Голова підкомітету з питань державної політики у сфері свободи совісті та релігійних організаційВіктор Єленський в ефірі Радіо Свобода зазначив, що після Революції гідності влада вирішила низку нагальних питань, зокрема, капеланство у тюрмах та на війні, надання права релігійним організаціям засновувати свої навчальні заклади.

«Вся політика, яка здійснювалася за постмайданний період уряду, а потім і Верховної Ради, і президента стосовно політики в сфері свободи совісті, спрямовувалася на те, щоб розв’язати всі ті проблеми, які накопичувалися впродовж чверті століття. І по суті справи, всі ті питання, які ставила Рада церков і релігійних організацій перед президентом і урядом, які не реалізовувалися впродовж 25 років, вони були реалізовані за цей час», – говорить Єленський.

Війну «за мізки» українців Росія програла

Росія є багатонаціональною і мультирелігійною країною. Але саме православну церкву Кремль перетворює на «громадянську релігію» й намагається через неї вибудувати «русский мир». Саме це й зробило російське православ’я фактором розгортання конфлікту, вважають аналітики.

«Одним із підґрунть трагічних подій, що вже два роки відбуваються в Україні – анексія Криму і війна на Донбасі – є доктрина «русского мира» і оскільки вона була офіційно проголошена патріархом Кирилом у листопаді 2009 року, як напрямок дії православної церкви в суспільному просторі, це дає право її оцінювати як релігійну, але якщо придивитися, то ця доктрина релігійною не є», – зазначає релігійний публіцист Тетяна Деркач.

Однак, на думку експерта, «ідея, що за допомогою доброго слова і кольта можна зробити набагато більше, ніж за допомогою доброго слова не спрацювала».

За словами публіциста, «війну за мізки українців Росія програла, але небезпека використання РПЦ задля суспільного збурення залишається», тож тепер варто «загасити залишкові явища».

За інформацією Служби безпеки України, в період із 2001 по 2015 рік слідчі органи проводили досудове розслідування у двох кримінальних справах, відкритих за статтею 110 Кримінального кодексу, щодо посягання на територіальну цілісність і недоторканість України. Однак підозрюваних священнослужителів звільнили від покарання з випробуванням. 69 священикам СБУ винесла попередження.

Другого березня 2014 року Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій зробила спільну заяву, в якій закликала «владу Росії відмовитися від військового та іншого, не передбаченого міжнародним правом та двосторонніми угодами втручання у внутрішні справи України».