Очікуване 7 років відкриття музею Т.Г. Шевченка здійснилось 23 серпня. З точки зору розвитку туризму, це безперечний прогрес, - Канів може надіятись на відновлення регулярної туристичної діяльності. Але вже більше тижня співробітники музею вислуховують суцільний потік критики, спровокованої величезним розривом між очікуваннями відвідувачів та реальним станом нового музею. Що буде далі та як виходити з цієї ситуації? Стаття аналізує поточний стан, виходячи з пріоритетів розвитку туризму. Критика
Жодного схвального відгуку на новий музей – крім того, що він нарешті відкрився, - ми ще не чули й не бачили. Ні від канівчан, ні від киян, з якими довелось спілкуватись. Ні від мистецтвознавців, ні від пересічних громадян. Деякі виступи відомих митців та можновладців для ТБ не рахуємо – піар такої події мусив йти лише в позитивних тонах.
Критика від не заангажованих персон йде нищівна. Критикують як повний відхід від оригінальної концепції музею Кричевського, перетворення колись багатого музею на примітивну та бідну художню галерею, вихолощення духу Шевченка, за повну невідповідність амбіцій щодо «сучасності та величі» тому, що відвідувач реально бачить перед собою.
Для тих, хто ще не відвідував музей коротко оповім свої власні враження. Я був двічі – перший раз на День незалежності з сином, другий раз 2 вересня – разом з колегами туристичної асоціації Канівщини. Перший раз без супроводу екскурсовода, другий раз – з супроводом.
Якщо коротко підсумувати враження та власні оцінки –
• Речі, які дійсно бентежать – а) бідність експозицій, б) відсутність текстів в) не зрозумілий концепт. Якщо Шевченко – геніальний художник, то виставлені експозиції, дешеві репродукції великого розміру (виконані на комп’ютерній орг. техніці?) з претензією на сучасність, майже повна відсутність оригінальних картин інших класних художників, які залишились десь там в запасниках – розчаровує. А про те, що Шевченко був ще й геніальним поетом ви можете тільки здогадуватись – жодного візуального цитування рядків його віршів ви не знайдете. Не зрозуміло та дивно. Ще більш дивно, що автори проекту не зуміли чи не захотіли більш повно представити публіці новітній концепт музею. В порівнянні зі старою концепцією, ми бачимо повну зміну, можливо революційну, але що саме хотіли показати автори ??? Потрібно вгадувати…
• Гарні, але ще зовсім не розкриті ідеї - і тому подвійне розчарування. До них би я відніс мультимедійні засоби та деякі художні ідеї. Але наповнення комп’ютерів поки що дуже бідне, якщо не сказати жалюгідне. А художні ідеї – як наріжний камінь, великі репродукції тощо – потребують обов’язкового супроводу – інакше, якщо ви не володієте тематикою, - догадатись, що хотіли сказати автори важко.
• «Технічні» помилки: величезні кольорові репродукції на вході на другий поверх, які неможливо роздивлятись здалеку (відступити нікуди), відсутність текстів – коментарів до фотографій чи експонатів, видимі огріхи аврального будівництва і т.п. можна вважати «технічними» помилками та списати на авральність відкриття.
• Людський фактор: при повторному візиті я звернув увагу на становище, в яке попали місцеві екскурсоводи. З одного боку, супровід дійсно значно покращує сприйняття та дещо рятує ситуацію. З іншого – саме екскурсоводи змушені якось пояснювати неприглядний стан музею та приймати на себе вогонь критики. Більшість наших співгромадян не відзначається великою тактовністю, - при нас обурення (це найбільш влучне слово) станом музею висловлювали як народний депутат, так і екскурсовод, який привіз групу дітей з Києва.
Одна з причин такої ситуації – на поверхності. Це – авральність робіт. Нова влада – яка зараз всюди демонструє свою ефективність не обминула своєю увагою і цей музей. Відкриття готували в кращих зразках радянських часів – масовим штурмом трудящих та без дотримання елементарних будівельних чи мистецьких норм та стандартів. Треба було встигнути до 23.08 – от і встигли. Знімаю капелюха перед місцевою владою та керівництвом музею – завдання Президента виконано. Без жодних додаткових надходжень з боку «верховної влади». Гроші на закінчення видавлювали зі всіх місцевих – підприємців, середнього та великого бізнесу. Цікаво в скільки млн грв обійшлося «Нашій рябі» відновлення річкового вокзалу? І чи планував менеджмент цю інвестицію на початку року?
Звідси мені залишається один крок до переходу в політичну площину критики влади. Тому залишимо коментарі щодо «ефективності» підходів для іншого разу і повернемось до теми статті.
Автора в студію!
Яким же є оригінальний задум чи концепт музею? Питання не втрачає, а тільки набуває своєї актуальності. Очевидно, що якась задумка була, що музей дійсно ще далеко не все показує, що задумано, оскільки просто елементарно не вистачило часу. А вогонь критики наростає, що зовсім не сприяє формуванню позитивного іміджу – ні музею, ні Канева.
Поки що, чисельні обурення діють на користь популяризації – як і в шоу-бізнесі, скандали тільки підігрівають інтерес і багато людей хоче на свої очі побачити, що ж таке цей музей.
Але погано те, що піар йде весь час негативний і, якщо так і далі триватиме, інтерес почне спадати. Принаймі, рейтинг туристичної привабливості Канева зовсім не підвищиться, як очікувалось. Хіба що любителі скандальних хронік та нео-попсових штучок купляться на цей «витвір».
Тому потрібно ще раз звернутись до авторів проекту, щоб, по крайній мірі, до кінця зрозуміти та почати ширше комунікувати образ майбутнього музею. І, по можливості, виправляти допущені помилки.
Разом з переважними посиланнями на Ларису Скорик, звучать і фамілії старих міністрів, - ще з попереднього уряду. Так чи інакше, авторів проекту потрібно знайти і хай вони чітко та зрозуміло пояснять публіці нову концепцію. Оформлення музею сьогодні таке, що взагалі незрозуміло, куди та які експонати будуть доставлятись, як «вмонтувати» тексти на вже закінчені роботи по стінам тощо. Чи музей залишиться художньою галереєю в такому ж вигляді ???
Поки що запитань надто багато. Звісно, ми теж хочемо бачити образ оновленого Шевченка, - без шараварщини, без стереотипних нашарувань радянських часів, без шкільних парадигм великого страждальця і т.п.
Хочемо мати яскравий образ талановитого митця, який може надихати і сьогодні – потреба в потужних символах та в українських візіонерах тільки зростає в нашому суспільстві. Особливо - на фоні повного банкротства нинішніх націонал-патріотичних лідерів. Хочемо більше розуміти Шевченка в контексті того часу – чим жила, як зароджувалась українська інтелігенція, українська література, мистецтво. І зрозуміти, як Шевченко може помогти нам сьогодні – у відданості українським ідеям єдиної нації, незалежності, любові до батьківщини та людяності. Хочеться відчути, побачити та почути красу та силу Шевченківського слова, його нескоримий дух, який для мільйонів існує, перш за все, в його поезії, а не в його картинах. Де він, цей дух в нинішньому музеї?
Зрештою, просто більше дізнатись про славні сторінки життя українського символу №1 в світі. Дізнатись не тільки зі слів гідів, а з величезного музейного матеріалу, який накопичений за всі минулі десятиліття і який, як кажуть, лежить десь в архівах.
Поки що, оновлення не радує і музей не відповідає цим очікуванням. Отже, що буде далі?
Покращення «районного масштабу»
Наразі здається очевидним, що на своєму рівні ми теж можемо і повинні діяти, а не спостерігати. Ми – це місцева спільнота, для якої не байдуже майбутнє музею та міста. Для нашої Асоціації головною метою є значний приріст туристів в наступні роки, тому очевидно, що рейтинг та популярність музею мають для нас вирішальне значення. В мене немає сумнівів, що такі самі пріоритети є і в органів влади, і в керівництва та співробітників Шевченківського заповіднику і що громада теж не байдужа до всього цього. А от сумніви щодо спільного розуміння як діяти далі – є і великі.
Отже, висловлю свою точку зору. Після першого розчарування маємо об’єднатися та намагатись виправити ситуацію – принаймі, в своєму - «районному» масштабі.
Перший тактичний напрямок дій – «знайти автора», - є, на наш погляд, вкрай необхідним та першочерговим. Київ має надати не тільки вичерпні пояснення, а й забезпечити потужну піар-компанію у всеукраїнських масс-медіа, - щоб згладити, а по можливості й виправити той негативний імідж, який наразі зростає. Сьогодні представлений музей знаходиться на грані фолу – якщо амбіції «сучасності» так і залишаться не реалізованими, суспільство віднесе це «витвір» до зразків реальної наруги над духовними цінностями, сучасної «нео-попси».
Другий напрямок – підтримка громадою Шевченківського заповідника, - перш за все, музейних співробітників, теж здається очевидним. Роль критиків хай відійде до представників інших громад чи мистецтвознавців, але канівчани мають демонструвати більше конструктивної підтримки у вигляді пропозицій, ідей, побажань в напрямку виправлення та покращення ситуації. Зрештою, просто елементарного співчуття до співробітників музею, які зараз найбільше потерпають від необхідності давати постійні пояснення та вислуховувати масу критики.
Третій напрямок – власна піар компанія. В першу чергу по відношенню до мас-медіа,
журналістів, тур. операторів. Шевченківський заповідник має чітко артикулювати концепцію нового музею, її переваги, план робіт по наповненню, тощо. Але спочатку потрібно, щоб елементи цієї компанії були опрацьовані всередині та узгоджені на всіх рівнях. І, звісно, це можливо після виконання першого пункту. Якщо ж Київ «не чує» або ігнорує запити, потрібно регулярно організовувати збір та комунікації відгуків, в тому числі негативних – реакція відвідувачів повинна говорити сама за себе.
Туристична асоціація Канівщини може включитись в ці заходи, щоб підтримати та рекламувати музей своїми засобами та на своєму рівні.
Важливо не затягувати час, не займатись постійною критикою один одного, а діяти разом та узгоджено. Якщо в нас дійсно спільні цілі та пріоритети.
Юрчак Олександр
В.о. голови Правління Туристичної асоціації Канівщини |