Українська альтернатива мінському процесу

Порошенко зробив грубу політичну і дипломатичну помилку, пішовши на підписання других мінських домовленостей. Тим самим він піддався на план Путіна, метою якого є фрагментація і подрібнення української держави, а в кінцевому підсумку – залишення України в геополітичний орбіті Кремля.

Елементом цього плану є нав’язане Україні зобов’язання змінити свою Конституцію, передбачивши й ній "особливий статус" для окупованої частини Донбасу, і провести там вибори до того, як буде відновлено український контроль за лінією кордону.

Замість того, щоб якнайшвидше виправити цей свій грубий промах (тим більше, що Росія протягом 2015 року дала тисячу підстав говорити про невиконання та бойовиками мінських угод), Президент України вперто повторює мантру, що альтернативи Мінську-2 не існує.

Очевидно, що намагання зберегти власну репутацію перед Заходом і виконати певні кулуарні домовленості з Путіним для Порошенка виявилися важливішими, ніж національні інтереси України.

Проте, не зважаючи на безпрецедентний зовнішній і внутрішній тиск на Верховну Раду, 300 голосів за ганебні зміни до Конституції не знайшлося. І це дає країні шанс на збереження власного суверенітету і подальший розвиток.

Хоча небезпека імплементації в тіло України отруйної гангрени у вигляді "особливого статусу" зберігається, оскільки парламент не відхилив, а лише відклав розгляд змін до Конституції. Отже вони можуть бути розглянуті у будь-який момент після чергового тиску чи то зі Сходу, чи то із Заходу.

Крім того, у Путіна є новий варіант примушування України забрати окупований ним Донбас на російських умовах: змусити нас прийняти закони про вибори на окупованих територіях, про амністію всім учасникам бойових дій на Донбасі, і ввести в дію прийнятий Верховною Радою Закон "Про особливості самоврядування…" на постійній основі, а не на три роки, як було записано в Законі.

Росія прагне за будь-яку ціну влітку зняти західні санкції, тому Путін маневрує і робить вигляд, що готовий іти на певні поступки у вирішенні українського питання. Як тільки цей маневр пройде і Росія зміцніє, вона знову перейде до агресивної наступальної політики.

Ці обставини диктують для України нагальну необхідність об’єднання і консолідації громадянського суспільства задля збереження власного суверенітету і отримання можливості для внутрішньої модернізації.

Я веду мову про створення широкого суспільного руху, який би поставив собі за мету не тільки протидію реалізації мінських домовленостей і недопущення змін до Конституції, а взявся би за розробку і побудову нової моделі Української Держави. Держави як системи принципово нових інститутів влади, заснованих на нових правилах, які забезпечать ефективне управління життєдіяльністю суспільства і в повній мірі реалізують унікальний творчий потенціал української нації, розбуджений двома останніми революціями.

Глобальною метою нового руху стане утвердження геополітичної суб’єктності України в світі, тобто самостійності у здійсненні нею своєї внутрішньої політики і суверенності на зовнішній арені.

Іншими словами йдеться про перехід від нинішньої олігархічної моделі держави обмеженого доступу (Другої республіки, що відновлена в 1991 році), до моделі держави, яка буде базуватися на відкритому і рівному доступі усіх громадян до ресурсів країни (Третьої республіки).

Необхідною умовою такого переходу стане укладення громадянами нового суспільного договору у формі прийняття нової Конституції спеціально обраними для цього Установчими зборами.

Для того, щоб розпочати цю велику роботу треба лише мати політичну волю, знайти в країні суспільно активних людей і організувати їх в рух.

Источник: Обозреватель