Стаття Коцюбинського

Стаття уперше прочитана у 1907 році. БІЛЬШЕ 100 РОКІВ ПРОЙШЛО, А РОЗМОВИ ВСІ ТІ Ж САМІ,

Шановні добродійки i добродії!

Сьогодні я хочу познайомити вас з одним з найкращих українських письменників – з Іваном Франком. Перед вами портрет Франка. Те, що ви бачите, хотів би трохи доповнити. Невеликий, хоч сильний мужчина. Високе чоло, трохи холодні очі, в лініях бороди щось енергічне, уперте. Рудувате волосся непокірливо пнеться, вуси стирчать. Скромно одягнений, він тихий i непомітний, поки мовчить. А заговорить – i вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, мов у казці. Вам стане тепло i ясно од світла його очей, а його мова здається не словом, а сталлю, що б'є об кремінь i сипле іскри.

Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою

Якою ж була література в Галичині в той час, коли почав писати Франко? Щоб краше це пояснити, вернімось трохи назад та подивімся, чим жила i інтересувалась галицька інтелігенція в 70 роки минулого віку.

Цей час в Галичині був самим мертвим, як свідчать історики. Ще з кінця 60 років серед галицької інтелігенції почались суперечки, чи ми самостійний народ, чи тільки частина російського. Чи наша мова окремий “языкъ”, чи “нарєчіє” великоруського. Ці суперечки ділили людей на два вopoжi табори i розкололи вкінці галицьку інтелігенцію на москвофілів i народовців.

 Були навіть, такі. що визнавали галичан за окрему “рутенську націю”, окрему од українців i великоросів. Москвофіли хотіли писати мовою Пушкіна, якої, звісно, не знали, а виходило у них так зване “язичіє”, мішанина українського, російського i церковно-слов'янського.

Oпpiч язикових cпopiв, галицька інтелігенція займалася високою політикою, а та політика зводилась до того, щоб як-небудь запобігти ласки правительства, що-не-будь, хоч дрібницю, випросить у нього. Це була політика рабів. Ідея абсолютизму, бюрократичне “чинопочитаніе”, затхлість, байдужість до живих народних інтеpeciв, повне безсилля в духовній сфері схоластичність, теологічний та догматичний cпociб думання – от чим характеризується тодішня, навіть краща, частина галицької інтелігенції.

Коли пізніше, в 1876 році, російський уряд видав указ, що забороняв українську літературу, це викликало цинічну радість серед галицьких священників. Молодіж, знеохочена безконечними i безплідними суперечками про мову, без світлих традицій старшого покоління, виявляє той самий реакційний дух, ту ж інертність i нічим не цікавиться.

Михайло Коцюбинський. Повністю тут: http://www.ukrlib.com.ua/krstat/printout.php?id=23