Могила Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі щороку у червні приймає учасників Міжнародного мото-фестивалю “Тарасова Гора”. Свою шану Кобзарю байкери сповідують через благодійні та культурні акції в самому центрі Шевченкового краю в Черкасах та Каневі.
Шевченків край давно привабив своєю історією двох італійців – Вітторіо Дедіні та Фабриціо Понтіджіо. Цікавість до Канівщини у друзів виникла після розповідей дружини Вітторіо Ірини, нашої землячки канівчанки. Іра Захарченко-Дедіні народилася в Каневі у 1980 році. Після закінчення школи № 2 вступила до Київського торгівельно-економічного університету на факультет економіки, фінансів і туризму. Після його закінчення два роки навчається у Києво-Могилянській Академії, де отримує диплом перекладача з англійської мови.
У Києві на Хрещатику дівчина познайомилася із симпатичним італійцем Вітторіо, який теж потребував допомоги перекладача стосовно свого авіа-туру. Після ділової зустрічі Вітторіо зателефонував з Італії першим...
В новій країні Ірина спочатку працювала у авторитетному італійському журналі мод. Сьогодні вона успішний менеджер у готельному бізнесі. Ірина мама Ліда Іванівна працює у канівському СП ТОВ “М+М” головним бухгалтером.
Байкерська субота в Каневі співпала із сімейним святом Захарченків – весіллям Іриного брата Євгена. Тож хлопці, осідлавши чорну чотирициліндрову Хонду (Honda СВ600F Hornet), вирушили до Канева заздалегідь аби випробувати свої сили та помилуватися краєвидами Європи. Ця модель байка “дебютувала” ще у 1997 році, а десять років тому була видозмінена як “шершень” і стала фаворитом на виставці в італійському місті Болоньї. Вітторіо технічно удосконалив раму мотоцикла для виконання різноманітних трюків та подолання гірських перешкод.
У містечку Ерба під Міланом у нього своя страхова агенція. Фабриціо власник магазину окулярів та колекціонер старих авто і мототехніки відомих європейських марок.
Ось їхній маршрут: Італія: Мілан (виїзд 30.05 о 12.00) – Венеція – Тронт – Словенія: Любляна – Угорщина: Будапешт – Україна: Чоп – Львів – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Біла Церква – Кагарлик – Миронівна – Канів: Тарасова Гора (прибуття 3.06-о 12.00), близько 2900 км.
Байкери мали намір отримати відзнаки всесвітньої асоціації “Iron Butt Association” (“Залізні сідниці”) – пробіг під час відповідної байкарської акції не менше 1600 км. Італійці хоча й здали нормативи асоціації, але титула не отримали, оскільки вчасно не зареєструвалися на сайті організаторів мотофестивалю. Тепер мають намір офіційно повторити свій рекорд в наступному році. Їдея італійського туру “Тарасова гора” також мала для Дедіні і пізнавальний аспект. Малу Батьківщину дружини Ірини Вітторіо вже відчуває як частину своєї південної італійської душі. Культурні стосунки України з Італією мають давні традиції. Українсько-італійські родини позитивно поєднують менталітет двох націй споріднених творчою вдачею. Італійська та українська мови дуже близькі за мелодичністю, що яскраво простежується в піснях та музиці.
Свій значний внесок в культуру Італії ХІХ століття зробила родина Понятовських. З іменем Станіслава Казимира Понятовського, старости канівського у 1777-1800 роках, сьогодні в Каневі пов’язані дві історичні пам’ятки – будівля музею народного декоративного мистецтва та королівська криниця. Після розділу Речі Посполитої Понятовський продає свої маєтки в Україні та переїздить з Варшави до Англії, а згодом до Риму. В столиці Італії в новому маєтку біля Віа Фламініа він збирає колекцію картин, коштовностей та частину архіву свого дядька польського короля Станіслава-Августа. Переїхавши до Тоскани Понятовський стає власником маєтку Монте-Ротондо та одружується на Касандрі Луччі. Подружжя мало трьох синів і двох доньок. Сини Шарль і Жозеф у 1847 році отримують італійський княжий титул Понятовські ді Монте Ротондо. Жозеф був автором опер “Дон Десідеріо” та “Боніфаціо де Джеремі”, імпресаріо в італійських театрах. Шарль – оперний бас, сестри Елен і Констант також виступали як оперні співачки. Графиня Марі-Анна Річчі, дочка Елен і внучка Станіслава Казимира у червні 1846 року стає дружиною Олександра Валевського, видатного французького дипломата – сина Наполеона Бонапарта і Марії Валевської.
Флорентійське об’єднання князів ді Монте-Ротондо проіснувало до 1860 року. Переїхавши до Франції Жозеф стає директором Італійської опери в Парижі. Також на дипломатичній ниві представляє Тоскану в Парижі та Брюсселі. Завершує він кар’єру сенатором у Другій імперії Наполеона ІІІ. Внук Шарля, продовжуючи сімейну традицію, отримав ім’я на честь польського і канівського предків – Станіслав-Август. Син Станіслава Луї-Леопольд був американським банкіром і фінансував у І Світовій війні армію польського генерала Юзефа Галлера, до якої входили п’ять дивізій сформованих із польських військовополонених та американських поляків. Ця армія брала участь у польсько-українській війні в Східній Галичині, виступила в боях за Львів проти українських загонів.
З травня 1919 року на російсько-польському фронті війська Галлера вливаються до польської армії і продовжують бої вже з Червоною Армією. На тому фронті у складі 52-ї дивізії 16-ї армії під Борисовом, Лепелем і Полоцьком воював і Аркадій Гайдар, там він отримав контузію. Нині могила Гайдара, який загинув неподалік Канева, знаходиться поблизу музею народного декоративного мистецтва – колишньої школи, збудованої Станіславом Понятовським. Внук самого Луї-Леопольда Анжей під час Другої Світової війни командував взводом у Першій танковій дивізії генерала Мачека, сформованої із польських частин в Шотландії після капітуляції Франції. Анжей загинув як герой у битві під Сент-Філіпслендо отримавши найвищу польську військову нагороду орден “Віртуті Мілітарі”.
Мото-мандрівка Вітторіо і Фабриціо на Черкащині завершилася оглядом місць, пов’язаних із польською та козацькою історією Канівщини.
Мотофестиваль “Тарасова гора” цього року відкрив ще одну сторінку в молодіжній субкультурі – байкерське краєзнавство, яке поєднало минуле і сучасність через вічний дух дороги, яка завжди кличе за горизонт і ніколи не закінчується. Тепер наших італйців привабив перший серпневий фестиваль клубної музики “КаневМанія” – 2010”.
Джерело: Галина Андрієнко, Лариса Зелененко.
|