Останні громадські слухання, які відбулися 24 липня в м. Каневі з приводу будівництва в місті зернового терміналу закінчились явною перемогою прихильників будівництва. Переважна більшість присутніх висловилась «за» будівництво. Це є протилежний результат до попередніх слухань, лейтмотив яких був «НІ промисловому будівництву в Каневі». Зрозуміло, що Нібулон та їх прихильники зуміли в цей раз мобілізуватись і результат голосування говорить сам за себе. В той же час, слухання залишили вкрай неприємні враження, посіяли тривогу в душах багатьох учасників і є багато сумнівів говорити про якусь перемогу – як для Нібулону, тим більше для канівчан. Ціль виправдовує засоби?
«Артпідготовка» до події, стиль та форма проведення цих слухань нагадує кращі зразки радянських часів та чорного піару українських політичних виборів. Спочатку місцева та обласна преса надала слово виключно прихильникам «Нібулону» - серія публікацій розвіювала всі аргументи опонентів будівництва, чітко лобіюючи основний месидж піар - компанії – «Нібулон – це прогрес та розвиток». До слухань добре підготувались, - основна маса в залі була дійсно «мобілізована». Достатньо було вийти до мікрофону представнику опонентів будівництва, як з залу починались вигуки та коментарі, яким важко підібрати відповідні епітети. «Козли», «гнилая интелегенция», «хватит умничать», «закрой рот», «пошел отсюда» - ці та подібні репліки говорять самі за себе і за те, яка публіка в своїй більшості зібралась в залі. Знайома підприємець – жителька Канева, яка сиділа поруч, відчувала очевидну незручність ситуації і сама дивувалась дійству, яке відбувалось. Хітом цькування «инакомыслящих» стало питання «а ти звідки?». Якщо з Києва, їдь собі до свого Києва і нічого тобі тут робити чи говорити, голосують тільки місцеві.
Найбільше питань, звичайно, до ведучого – Тимошенко Ю. Г. Замість того, щоб утихомирювати «активістів», він, навпаки, їм підігравав – його репліки до опонентів «питання не по суті», «виключіть мікрофон», «ставимо на голосування», «регламент вичерпаний» і т.п. віддавали настільки відкритою та наївною упередженістю, що ні про яку демократичність чи хоча б зовнішню коректність слухань мова не йшла.
В результаті таких дій головні опоненти ображені вийшли з зали ще задовго до кінця слухань. Наслідками такого стилю ведення зборів маємо
- Глибоку недовіру до результатів голосування зібрання та його ініціаторів від будь-якого прогресивно мислячого громадянина міста і України
- Несправедливо та публічно ображених відомих громадян міста
- Відповідно, зачеплені честь та гідність багатьох канівчан, киян – всіх не байдужих до долі міста та до питань розвитку громадянського суспільства
«Ціль виправдовує засоби» - класичний та перевірений метод українських реалій, але в данному випадку, здається, ініціатори явно перегнули палку. До вищесказаного, варто додати що сама законність цих слухань під сумнівом, - відповідно до закону про громадські слухання, їх ініціатори повинні були повідомити громаду в місцевій пресі за 7 днів до початку слухань, а не за 2 чи 3, як це було в даному випадку. Інші деталі, обурення канівчан цими слуханнями та коментарі щодо «методів» – див. www.kaniv.net
Суть конфлікту
Але повернемось до суті конфлікту – адже ясно, що форма провокацій дуже часто зручна для ініціаторів подібних зібрань, щоб приховати суть питання і швидше добитись своєї мети. За цими слуханнями можуть бути чергові, потім ще одні і т.д. – в Україні нам є в кого вчитись, і наша псевдо-демократія дійсно не має меж.
Тому потрібно розібратись по-суті – чи вигідне це будівництво громаді, чи ні. Якщо вигідне, то в чому саме, як це вписується в загальну перспективу розвитку міста. А те, що це є конфлікт інтересів, - причому який виходить далеко за межі Канева, - сумнівів не виникає.
Суть - на поверхні і вона не є складною.
Лідер вітчизняної зернопереробки, слідуючи своїй стратегії покриття території України зерновими терміналами через кожні х00 кілометрів, вибирає місто Канів для чергового терміналу. Канів – може бути стратегічним активом компанії. На відміну від степових терміналів, в Каневі є Дніпро – транспортна артерія, звідки зерно Київщини та Черкащини може йти прямо в Чорне море і далі на експорт. Отже – міст, який зв’язує лівий та правий береги Дніпра, готовий фарватер, підведені комунікації (в тому числі залізна дорога), дешева та кваліфікована місцева робоча сила. До того ж, - закинута роками саме в «тому» потрібному місці промислова площадка, за яку неважко домовитись з її власниками. Все просто класно - бери й будуй.
З іншого боку, - ця колишня, з радянських часів пром. площадка входить в охоронну територію Канівського природного заповідника. Заборона будь-якого промислового будівництва підкріплена 2-ма указами колишніх президентів України. Місто Т.Г. Шевченка є символом та духовною скарбницею українства, тому промисловий термінал та потоки барж майже навпроти Тарасової гори можуть сподобатись хіба що любителям авангардних сцен, але не добропорядному українцю, який шанує традиції. Крім того, місто роками «настроюється» на розвиток туризму, як пріоритетного напрямку – хоча правда, що нічого в цьому напрямку не робить.
Отже, одна сторона інтересів -
- Вітчизняний промисловий гігант, очолюваний паном О.О. Вадатурським - одним з найбільш шанованих господарників України. За свої досягнення в 2007 р. отримав Героя України.
- Корпоративні власники закинутої пром. Зони – Дніпробуд та інші. Їм вигідно швидше та за пристойну ціну продати своє нікому не потрібне майно та землю.
- Деякі місцеві депутати, активісти та підприємці, які не проти отримати свої дивіденди від входження великої компанії.
Інша сторона інтересів -
- Громадяни міста, які потерпають від екологічних наслідків діяльності вже двох наявних місцевих промислових лідерів національного масштабу - «Укршампіньон» та «Кура ряба». Поява третього промислового об’єкту в їхньому розумінні навряд чи покращить екологічну ситуацію.
- Культурологічні та природоохоронні заклади, які дбають за гармонійний та екологічний розвиток навколо двох головних установ – Шевченківського музею та Канівського природного заповідника. Завважте, - обох з національним статусом.
- Всі прихильники, установи та підприємці туристичного розвитку регіону, - для них поява промислового об’єкту є певною та очевидною загрозою.
- Багато культурних діячів та депутатів всеукраїнського масштабу, для яких місто Шевченка багато значить – як зі справжніх щирих почуттів, так і з кон’юнктурних міркувань.
Вже з такого розкладу видно, що –
а) противників будівництва мало б бути значно більше – колишні працівники Дніпробуду та десяток активістів, готових «віддатися» любому інвестору не можуть представляти 26-тисячне місто та всеукраїнську громаду на подібних слуханнях
б) враховуючи потенціал «Нібулону» дискусія мала б йти в площині «яким чином входження великого інвестора відповідає інтересам розвитку міста та району».
Насправді, цього не відбулося.
Аргументи тих, хто «проти» і тих, хто «за»
Від самого початку дискусія йде переважно в «екологічній» та «законодавчій» площинах. Екологічна тема підняла аргументи та контр-аргументи відносно алергії, відходів, шуму, інших видів забруднень і, зрештою, зовнішнього вигляду.
Законодавча тема апелювала до попередніх та існуючих законів та розпоряджень щодо можливості будівництва саме в цьому місці.
Однак, постановки питання у вказаному вище контексті, - «яким чином та наскільки… відповідає інтересам міста», де-факто, не було. Тому що не можна вважати створення 120 робочих місць та абсолютно незрозумілі в кількісному та якісному вираженнях наміри інвестора щодо соціального та інших розвитків – відповіддю на це запитання.
Таким чином, супротивники будівництва, педалюючи «екологічну» тему значно полегшили вироблення контр-аргументації менеджерам Нібулону. Дуже сумніваюсь, що це було зроблено свідомо, - скоріше просто з причини недостатньої інформації та через сумний досвід з «шампіньонами та курми».
Насправді, екологічність, сучасність, відповідність сучасним нормам по ландшафтному дизайну тощо – в мене особисто не викликає сумнівів. Дискусія в цій площині після двох слухань вичерпана і не потрібно більше на це витрачати багато часу. Тим більше, проекту ще немає і тим більше, що старі промислові розвалини на тому місці ніскільки не кращі.
Зовсім інші почуття та міркування викликає теза Нібулону - «ми – це розвиток». Тим більше в Канівському контексті.
Стратегічним планом розвитку Канева від 2005 року саме Туризм визначено як пріоритет №1. Цей напрямок, підтверджений, до речі, вже планами до 2015 року, є ключовим і для районної адміністрації. Місцева влада в черговий раз заявила про це на 2-ох конференціях 10-11 червня цього року, які об’єднали теми туризму, інфраструктури та сталого розвитку, та в яких прийняли участь багато українських та закордонних гостей. В результаті, учасники приймають ряд рішень з прискорення розвитку, зафіксованих в Меморандумі – зокрема, про створення Туристичної Асоціації регіону та про створення стратегії з розвитку туризму (відсутня на даний момент). Все це – разом та у взаємодії з владними структурами.
На сьогодні Асоціація створена, прийнято рішення по створенню спільної робочої групи (Міськвиконком, РДА, Асоціація, активісти руху) з розробки стратегії туризму. Ми чітко бачимо інтерес до цих ініціатив та перспектив у цьому напрямку від багатьох кругів як канівчан, так і партнерів міста.
Власне, мій інтерес до історії Нібулону і бажання висловитись публічно – це і як співзасновника цієї Асоціації, і як підприємця, який вже вклав свої кошти в цей розвиток. А також як просто громадянина та, де-факто, жителя цього регіону з корінням звідси.
Справжні питання – поки що «поза кадром»
Можна скільки завгодно критикувати владу за бездіяльність в напрямку розвитку Туризму чи інших перспективних напрямків в попередні роки, але хіба це знімає питання про реальні пріоритети розвитку міста та громади?
Отже, говорячи про відповідність інтересів інвестора власним інтересам потрібно чітко та детально визначити саме власні пріоритети розвитку. З «Нібулоном» практично все ясно. Дійсно, класна компанія, гордість України. Дійсно, можуть інвестувати в розвиток міста. Але куди та в який? Скільки? Куди та як планує йти саме місто? Яка перспектива, які пріоритети, який власний стратегічний план дій?
Якщо в наступному та подальших ювілейних роках місто планує значно збільшити кількість туристів, ввести в експлуатацію декілька готелів, збудувати кемпінги, залучити нових операторів та нових інвесторів з тими ж розважальними комплексами … то який «позитивний» вплив може виявити на ці процеси грандіозне промислове будівництво на лівому березі? Яким чином ми можемо розвивати, скажімо, водний туризм – від байдарок до катамаранів та яхт, коли поруч будуть пропливати багатотоннажні баржі? Про який сільський та зелений туризм йде мова, коли подібне будівництво, як мінімум на рік відштовхне відпочиваючих як з самого міста, так і з прилеглих до нього сіл?
Власне, а чи є в нас альтернатива Нібулону? Багато канівчан говорили мені про грандіозні проекти розважальних комплексів, аква-парків тощо... і для яких теж знаходились інвестори. І які забезпечували сотні робочих місць і загальний розвиток всієї інфраструктури. Досить подивитись який вплив на розвиток регіонів виявляють інвестиції в Камянець-Подільському, чи як підняв весь малий та середній бізнес карпатського регіону Буковель.
Правда, в Каневі інвестори кудись щезали. Але чи потрібно ставити на цьому хрест, - можливо справа в умовах для таких інвесторів? Чи дійсно ці умови та робота з інвесторами поставлені в Каневі на належному рівні
Уявімо собі на цьому ж місці нинішньої суперечки сучасний туристично-розважальний комплекс. То чому віддати перевагу? Виходячи з яких критеріїв? Що дасть більший вклад в розвиток туристичної та міської інфраструктури? Що, зрештою, дасть більше робочих місць місту?
Продовжувати подібний список серйозних запитань можна ще довго, але… По-перше, потрібна чітка позиція і громади, і місцевої влади в цьому питання. Поки що немає ні того, ні другого. По-друге, викликає подив замовчування чи «з’їзджання» прихильників та представників Нібулону з подібних складних питань – наприклад, з теми доріг. Що буде з дорогами в Каневі – як під час будівництва, так і під час експлуатації терміналу? В те, що вантажівки не будуть йти з правого берега через місто і ГЕС, може повірити хіба що дитина. Отже, яким чином та хто буде підтримувати стан доріг в належному стані? Всі ці пост-радянські роки, дороги – це бич Канева і, на жаль, вони чомусь гірші чим деінде по Україні. І чи взагалі місту потрібні ці транспортні потоки?
Подібні запитання мають пряме відношення як до розвитку туризму, так і до вирішення звичайних побутових проблем жителів міста.
Це є важливі питання і те, що громада їх не ставить в повному обсязі, а інвестор на деякі вже поставлені не відповідає – по меншій мірі, насторожує. І проблема тут не в тому, що поки немає проекту в інвестора. Проблема, на мій погляд в іншому, - інвестор, насправді, не дуже й переймається інтересами громади, тим більше що сама громада не спроможна чітко та ясно донести до нього свої пріоритети розвитку. Всі ці розмови про екологію – це напрямок в минуле, - як в контексті існуючого досвіду, так і в контексті ознайомлення з сучасними технологіями. Насправді ж, потрібно говорити про майбутнє – і не про 120, та хай і тисячу робочих місць, - а про те чи є Нібулон дійсно тим вибором, який забезпечить громадянам та місту їхнє гідне, здорове та забезпечене майбутнє. З урахуванням всіх критеріїв вибору та сумісності з загальною стратегією розвитку.
А для цього потрібно самим відповісти на ці складні запитання (ще раз чи спочатку?) – куди йдемо, чого хочемо та як ми плануємо це зробити, - тобто виробити ці самі критерії та стратегію. Дбаючи про своє місто і пам’ятаючи, що це місто дійсно є символом для тисяч українців цілого світу.
Кілька слів до менеджерів «Нібулону»
Ці громадські слухання, а також ознайомлення з діяльністю компанії викликали в мене протилежні почуття. Сам 20 років в промисловому бізнесі, я був в топ-менеджменті великих компаній і знаю скільки важить слово першої особи, знаю, яким важким є шлях до лідерства на ринку і яким насправді може бути потенціал таких підприємств. Коли зустрічаєш такі компанії як «Нібулон», відчуваєш справжню гордість та глибоку повагу. Глобальні розмови про те, що «Нібулон» «не те розвиває» (експорт сировини замість її переробки) в канівському контексті абсолютно зайві. Важливо те, що ми маємо справу з сучасною компанією – лідером ринку, яка має великі амбіції та можливості.
Приємно й те, що «Нібулон» добре розуміє аспекти ЕКО – їхні технології є відповідними та сучасними.
Є всього чотири, але великих «але» –
- будь-яка промислова компанія наштовхнеться сьогодні в місті на опір певної частини громади, - оскільки є глибокі протиріччя з напрямками розвитку туризму, ідеями сталого розвитку, які підтримують велика частина громади і міста, і району. Є відразу конфлікт з прихильниками націонал-демократичних сил. Стратегія входження та інвестування повинна це враховувати, а не ігнорувати. У випадку «Нібулону» ми не бачимо цієї сумісності, більше того, - складається враження, що пан Вадатурський О.О. навіть не намагається розібратись в цьому клубку протиріч.
- стиль та методи проведення останньої піар-компанії відштовхують, а поява генерального директора в компанії явно люмпенізованої публіки просто компрометує його особисто та його компанію в очах всієї прогресивної громадськості і не тільки Канева. Далі буде так само чи як?
- явне ігнорування інтересів інших зацікавлених сторін в громаді – наприклад, ігнорування запитань щодо культурологічної спадщини та можливого відповідного вкладу, - також не додає очок «Нібулону». І особливо в Каневі.
- замовчування важливих вже поставлених питань (дороги і т.п.) може говорити про явне небажання інвестора давати обіцянки в подібних речах. Це також не викликає довіру до справжніх намірів. Як є реальні факти по інвестиціям «Нібулону» в інших регіонах в сфери розвитку та в інфраструктурні проекти?
В ролі екс - колеги, хочеться порадити менеджерам «Нібулону» та іншим потенційним великим інвесторам підкорегувати свої піар – ходи і вчитися вибудовувати відносини на інших принципах, з дотриманням необхідного балансу інтересів.
Підсумовуючи…
Правильно сказав на останніх слуханнях Забродський Іван Андрійович – «чому ви ставите питання, що канівська громада категорично «проти» будівництва Нібулону?». Дійсно великі інвестори зараз потрібні як ніколи. Питання тільки у взаємовигідності інтересів. Зустрічна пропозиція громади до «Нібулона» вже прозвучала на попередніх слуханнях, - «ми вам раді, але не в самому Каневі»…
А на сьогодні обидві сторони продовжують запеклу боротьбу, розколюючи громаду Канева на два протилежні табори.
Однак, краще було б переводити цю боротьбу в конструктивний діалог, в дискусію щодо розвитку міста та регіону, опрацювати всі елементи можливої взаємовигідної співпраці.
Громаді та владі необхідно переглянути свою стратегію, пріоритети розвитку та політику роботи з інвесторами. Це суперважливо, як в загальнополітичному контексті, так і з точки зору ведення цих переговорів. Поважають сильних і які знають, чого хочуть. І хочуть не тільки в своїх особистих інтересах. В іншому випадку – «лохотрон» по повній програмі. А на що ще заслуговує така громада?
Далі, - потрібно вести дискусію, а не боротьбу. Дискусію, яка базується на чіткому розумінні власних (тобто громадських) інтересів. І вести цю дискусію прозоро, відкрито, конструктивно та з дотриманням елементарних правил взаємоповаги. Здається таке бажання в даному випадку є з обох сторін, принаймі, це декларується як з боку місцевої влади, так і з боку власника «Нібулону».
От як би ще можна було уникнути явних маніпуляцій, постійних натяків та підозр, дешевих «понтів», якими постійно підживлюється частина публіки, і що успішно використовують заангажовані «ініціативні групи» та «ведучі» подібних слухань і на що, на жаль, «ведуться» інші.
Але хіба все це можливо в Україні? При тій культурі і тому стані речей, які ми бачили в минулу суботу? А може, спробуємо?
Це й буде нашим тестом на зрілість – зрілість переконань, зрілість у баченні майбутнього, зрілість у вмінні відстоювати власні інтереси, поважаючи при цьому партнера.
Олександр Юрчак, співзасновник Туристичної Асоціації Канівщини, незалежний експерт з питань стратегічного маркетингу (yurchak.alexandre@gmail.com) |