ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ІЗ ЧЕРНЕЧОЇ ГОРИ до Президента України В. Ф. Януковича та українського народу

Вельмишановний пане Президенте!

Багатолітня праця зі збереження Національної Святині у Каневі зобов’язує звернутися до Вас від імені мільйонів шанувальників українського Генія з проханням: порятуйте Меморіальний музей Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі від знищення його національного колориту, якого надав музею видатний митець, фундатор українського модерного архітектурного стилю, живописець і графік, мистецтвознавець Василь Кричевський.

У найстрашніші та найчорніші роки репресій і Голодомору Великий Майстер всім серцем і розумом збагнув, що найкращим пам’ятником для Тараса Шевченка біля його Могили стане не звичайний будинок, а палац-музей, що асоціювався б з образом білої української хати, в якій народився і виріс національний Пророк і яку йому, на жаль, так і не вдалося побудувати на Канівських горах над самісіньким Дніпром. Тому й задумав професор Кричевський створити для Тараса Шевченка саме таку українську стилізовану хату-світлицю з високим дахом, з оформленням всіх залів музею українськими розписами, а вестибюля — чудовим монументальним вітражем з колосками пшениці та мальвами, дерев’яним різьбленим бар’єром на другому поверсі й мальовничими розетками в кесонах на високій стелі й світлою паркетною підлогою. На великих стінах музею митець запроектував монументальні тематичні розписи на шевченківську тематику, а зовні волів оздобити фасад майолікою.
Василь Кричевський врахував під час художнього оформлення музею навіть найменші деталі. Тому віконні та дверні гардини, доріжки і килими, столи, стільці й лави, навіть вази й вазони для квітів виготовляли за його проектами в національному стилі в повній гармонії із загальним оформленням музею. Все це в сукупності й мало дати шанувальникам Поета повне уявлення про національні витоки Шевченкового сонцесяйного таланту. Де в світі є подібний музей?!
Проте тоталітарна держава в 30-х роках ХХ століття не дала можливості Кричевському повністю втілити цей геніальний творчий проект в життя, усунувши його від завершення художнього оформлення музею. Митець встиг виконати лише половину задуманого. На жаль, не вдалося закінчити ці роботи і після смерті Кричевського його вірному помічникові та співавтору професорові Петру Костирку, який заповів свій архів Музеєві на Тарасовій горі з надією на те, що хранителі Меморіалу здійснять задум його Вчителя.

Автопортрет зі свічкою. 1860. Папір, офорт, акватинта

Почати реалізацію цього проекту стало можливим лише в незалежній Україні, напередодні всесвітніх Шевченківських ювілеїв. Завданням на проектування було передбачено проведення ремонтно-реставраційних робіт згідно із задумами автора проекту Василя Кричевського. Розроблений Інститутом “УкрНДІпроектреставрація” проект реставрації будинку-музею Тараса Шевченка як пам’ятки архітектури ХХ ст. схвалила Науково-методична рада з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури і мистецтв України вже в грудні 2003 року. Тоді розпочалася реставрація, завданням якої було повернути музею його національне обличчя. Велику допомогу в цьому надали і нащадки митця зі США й Венесуели, які передали в Україну всі оригінали ескізів внутрішнього і зовнішнього оформлення музею, виконаних Василем Кричевським. Тому Науково-методична рада Мінкультури схвалила рішення про відтворення на фасадах музею декоративного майолікового оздоблення й відновлення настінного живопису експозиційних залів на основі збережених автентичних зразків, що підтримали Національна академія мистецтв, Національна академія архітектури, Національна академія будівництва, Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України, Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності, Український фонд культури, Товариство охорони пам’яток історії та культури.

Автопортрет, подарований Я.Г.Кухаренкові. 1853-1854. Папір, сепія

Проте наступний міністр культури В. Вовкун і Науково-методична рада Мінкультури, головою якої став заступник міністра М. Яковина, виношували зовсім інші плани і 2 липня 2009 року (після шести років реставрації музею!) несподівано прийняли ганебне рішення: “Призупинити виконання всіх художніх робіт в інтер’єрі музею та на його фасадах до окремого рішення”. А 19 березня 2010 року ця рада визнала ще й “недоцільність виконання оздоблювальних робіт на фасаді Музею Т. Шевченка з використанням майолікової плитки” й зовсім зупинила роботи “з відтворення розпису інтер’єрів експозиційних залів”!
Так було поставлено хрест не лише на відновленні того, що не дали завершити Кричевському, а й вирішено остаточно знищити і те, що було створено митцем ще у 30-ті роки! Та про це відкрито не говорили, а все робилося під прикриттям створення проекту ультрамодерної “європейської” експозиції в музеї на Тарасовій горі, а насправді заради того, щоб знищити національне обличчя музею, надане йому Кричевським.
З цією метою 28 травня цього року президія Науково-методичної ради МКТ, попри думку Інституту “УкрНДІпроектреставрація” й рішення Науково-методичної ради Шевченківського національного заповідника щодо відтворення художнього оформлення будинку Музею згідно із задумами архітектора Кричевського, а також за відсутності кворуму ухвалила рішення: “Розглянувши концепцію, тематичну структуру та ескізний проект експозиції музею Тараса Шевченка в м. Каневі, розроблені ТАМ “Л. Скорик”, а також альтернативні пропозиції, представлені Інститутом “УкрНДІпроектреставрація” та художниками А. Гайдамакою і М. Бабаком, рекомендувала до затвердження Концепцію, тематичну структуру та ескізний проект експозиції музею Тараса Шевченка, розроблені ТАМ “Л. Скорик”, яке затверджено наказом Мінкультури. При цьому не сказано жодного слова, як і якою ціною буде це зроблено.
Та досі про цей руйнівний план не знає Україна й, очевидно, не знаєте і Ви, шановний Вікторе Федоровичу, оскільки він викладений в неоприлюдненій “Концепції та тематичній структурі експозиції Державного музею Т. Г. Шевченка ШНЗ” (Київ, 2010) (розробник концепції — М. Скиба, науковий консультант М. Яковина. Консультанти з питань архітектури — В. Вечерський, В. Кортишко та Л. Скорик). Саме ця “Концепція” і розкриває справжні наміри сценаристів у ставленні до всесвітньо знаної пам’ятки архітектури та культури, якою є Національний музей в Каневі.
А щоб знав про це український народ і, передусім, Ви, шановний Вікторе Федоровичу, як глава нашої держави і гарант Конституції України, повідомляємо про загрози, що постають з цієї Концепції, а саме про небезпеку перетворення музею-світлиці на могилу-темницю. Зокрема, пофарбування стін музею вперше за 75 років планують зробити не за рекомендаціями авторів проекту — Кричевського та Інституту “УкрНДІпроектреставрація” і замість світлих кольорів усі стіни в музеї стануть умбристого (коричневого) тону, або темно-сірого; замість паркету з натурального дерева, який завжди був у музеї, покладуть кам’яну сіру підлогу; сніжно-білі колони в залах стануть сірими; всі вікна, з яких відкриваються Шевченкові краєвиди й унікальний наддніпрянський ландшафт, що свого часу так полонив Великого Кобзаря, будуть закриті завісами темно-сірого кольору. Замість чудового сонцесяйного вітражу Кричевського з національним орнаментом буде кришталевий “вітраж — майже монохромний з градацією від умбри та сепії до сіро-холодних тонів”. Унікальні розписи розеток у кесонах, створених і втілених в життя Кричевським, закриють натяжним екраном із “Шевченковим небом, яке створюється за допомогою сучасних технічних засобів”. А початком і закінченням нової експозиції буде “камінь наріжний — центральний тематичний блок, який поєднує в собі валун із стесаною верхівкою і червону китайку, якою було вкрито обличчя Т. Г. Шевченка” (вносимо пояснення: китайкою було покрите не обличчя Поета, а його домовина).
Автори новітньої концепції, очевидно, з “делікатності” не розкривають прихованої ідеї тлінності, яку вони заклали в проект, починаючи і закінчуючи експозицію образом смерті-домовини. Заради цього автори-“пам’яткоохоронці”, вочевидь, і поставили перед собою завдання перетворити Шевченкову прекрасну і знану в усьому світі національну світлицю на гнітючий темно-сірий і кам’яно-гранітний склеп, тобто пішли на найбрутальніше порушення авторського права видатного архітектора і митця Василя Кричевського, а разом з цим — і вітчизняного та міжнародного пам’яткоохоронного законодавства.
У зв’язку з цим виникає запитання: якщо таке праволомство не бояться допускати вітчизняні урядові пам’яткоохоронні служби в ставленні до національної Святині, то як же вони оберігатимуть інші пам’ятки історії та культури України?! То невже дозволено нам, українцям ХХІ століття, забути про трагічні уроки минулого і започаткувати вже в незалежній Україні повторне знищення національних святинь, почавши це з Шевченкового музею біля вічної усипальниці Поета та ще й напередодні всесвітніх Шевченкових ювілеїв?!

Автопортрет. 1843. Папір, туш

І тому звертаємося до Вас, шановний Вікторе Федоровичу, покласти край втручанню в авторський проект Василя Кричевського ТАМ “Л. Скорик” і не допустити руйнацїї художнього оформлення духовного храму нашого народу, яким є для мільйонів людей світу Національний музей Тараса Шевченка на Чернечій (Тарасовій) горі в Каневі. Лише Вам під силу зупинити цю наругу й дати можливість завершити розпочаті роботи реставраторам і музейним працівникам, яким заборонено (після семи років колосальних зусиль щодо відновлення художнього оформлення згідно із задумами його автора Кричевського!) виконувати свою працю за вітчизняними і світовими правилами реставрації. А нині фахівців змушують власними руками ще й руйнувати зроблене ними і цим самим викидати на вітер мільйони бюджетних коштів.
Значних зусиль доклала Україна і під час реставрації іншого шедевра Василя Кричевського — Полтавського краєзнавчого музею, що тривала значно довше, ніж у Каневі, але повернула цьому унікальному палацу його справжнє обличчя. І тому нам боляче, що було зупинено реставрацію останнього архітектурного творіння митця. Про це йшлося 30 червня в Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному на прес-конференції, присвяченій збереженню культурної спадщини професора Кричевського, на яку прибув зі США його внук — митець Василь Кричевський де Лінде. І всі її учасники (з Києва, Канева, Полтави, Харкова) дійшли одностайного висновку, що сьогодні найгірший стан зі збереженням цієї спадщини в Каневі, де архітектор Л. Скорик, яка на противагу всьому культурному світові не вважає Василя Кричевського ні архітектором, ні митцем, дала вже розпорядження наступного тижня фарбувати внутрішні стіни музею в сірий колір і готувати підлогу до вкладання граніту, що є чужим для української культурної традиції.
То що ж ми скажемо людям, коли відкриємо музей Тараса Шевченка, про наше ставлення до лебединої пісні геніального митця, коли знищимо вже зроблене реставраторами?! Невже Україна даремно чекала понад сім десятків років на завершення реставраційних робіт, які мали повернути Музею Тараса Шевченка його національний образ?
Шановний Вікторе Федоровичу! Лишилося зробити реставраторам набагато менше, ніж уже зроблено. Тому не допустіть зруйнувати за кілька днів того, що відновлювали протягом багатьох років. Хай засяють знову в музеї розписи великого Майстра, повернуться на свої місця вже відновлені реставраторами різьблений бар’єр і вітраж Кричевського, а також дозвольте негайно постелити паркет у всьому музеї, який вже давно закупила “Укрреставрація”. А доки сприяють погодні умови, на фасаді музею (на вже підготовлених реставраторами площинах) треба нарешті реалізувати задумане Кричевським майолікове оздоблення. Тематичні ж розписи інтер’єрів, які потребують тривалішого часу, митцями можуть виконуватися поступово, навіть під час екскурсійного руху в музеї, як це і робив свого часу лауреат Шевченківської премії, знаний живописець Олександр Івахненко. І коли Ви, шановний пане Президенте, врятуєте Національну Святиню України, то Вам буде вдячний не лише наш народ, а й шанувальники українського Пророка в усьому світі.

Ігор Ліховий,
генеральний директор — науковий керівник Шевченківського національного заповідника (1989—2005), дійсний член Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS);

Зінаїда Тарахан-Береза,
багатолітній хранитель Шевченкового меморіалу в Каневі,
кандидат філологічних наук, заслужений працівник
культури України

Джерело: "Слово Просвіти"