03 жовтня 2015 року оголошено проведення громадських слухань!

До уваги членів територіальної громади м. Канів.

Розпорядженням канівського міського голови від  08.09.2015 № 213 - р 3 жовтня 2015 року оголошено проведення громадських слухань.

Порядок денний:

1) Про присвоєння звання «Почесний громадянин м. Канів» Тарахан-Березі З. П.»;

2) Про перейменування вулиць та провулків міста, відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»;

- Місце проведення – зал засідань будинку рад (вул. О. Кошового, 3).

- Час проведення – 10 год.00 хв.

- Початок реєстрації учасників з 9 год. 00 хв.

Реєстрація учасників буде проводитись виключно за наявності паспорта.

Біографічні дані про кандидата

Тарахан-Береза Зінаїда Панасівна народидася 22.05.1939 в м. Каневі, українка, освіта вища, кандидат філологічних наук, заслужений працівник культури України, провідний науковий співробітник Шевченківського національного заповідника.

У 1962 р. закінчила філологічний факультет, а в 1978 р. - аспірантуру Київського (нині – національного) університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю “Українська мова та література”.

Тарахан-Береза З.П. трудову діяльність розпочала вчителем Богданівської середньої школи на Закарпатті в серпні 1962 року.  Із 1966 р. призначена науковим співробітником у відділ «Життя і творчість Тараса Шевченка» Канівського державного музею-заповідника “Могила Т.Г. Шевченка” (нині – Шевченківський національний заповідник). Згодом займала посади: завідувача сектором методичної та екскурсійної роботи, заступника директора з наукової роботи, а з 1994 р. переведена на посаду  провідного  наукового співробітника відділу «Історія Шевченкової могили», з 09.12.2005 – провідним науковим співробітником відділу охорони пам’яток історії, культури та природи Шевченківського національного заповідника.

Впродовж наукової діяльності З.П. Тарахан-Береза здійснила понад 500 наукових  публікацій у вітчизняній та зарубіжній пресі, в наукових збірниках. Написала ряд статей до “Шевченківського словника”, Шевченківської енциклопедії, збірників “В сім’ї вольній, новій”. У складі творчого колективу підготувала перше видання збірника “Із книги народної шани” (Дніпропетровськ, “Промінь”, 1976 р.), упорядник другого видання (1989р.), автор путівника “Музей Т.Г.Шевченка у Каневі” (Дніпропетровськ, “Промінь”, 1986 р.). 1978 року захистила кандидатську дисертацію: “Синтез поетичної і малярської творчості Т.Шевченка”, за матеріалами якої видано ілюстровану монографію “Шевченко - поет і художник” (Київ, “Наукова думка”, 1985 р.). Під її науковим керівництвом була створена у 1988-1989 рр. експозиція музею до 175-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка, відтворено у 1991 р. перший народний музей Кобзаря – “Тарасову світлицю”. 1998 р. вийшла її книга – “Святиня. Науково-історичний літопис Тарасової гори” (Київ, “Родовід”). 2001 року у Київському видавничому центрі “Просвіта” з’явилася  прилога до книги  “Святиня”- Тарас Шевченко, Святиня і сучасна Україна”, 2003 року – “Святиня і голодомор” (Львів, ПП Сорока Т.Б.) - в 2012 році - монографією «Заворожи мені, волхве…» : Тарас Шевченко і Михайло Щепкін» (Київ : «Мистецтво»).

На всіх етапах становлення громадянського суспільства чітко і послідовно відстоює заповідність національної святині, видноколів Тарасової гори. Невтомна праця дослідниці по віднайденню, опрацюванню та осмисленню першоджерел дозволила повернути із забуття козацьку церкву Покрови Пресвятої Богородиці. Нині Зінаїда Панасівна завершує грунтовне дослідження історії Свято-Покровського пустинного канівського монастиря, до якого входила і козацька церква 18 ст.

1989 року була З.П.Тарахан-Береза була нагороджена Почесною грамотою Президії Верховної Ради України,  1999 - відзначена  Подякою Міністерства культури і мистецтв України та ЦК профспілки працівників культури України, 2007 року  - Почесною відзнакою Міністерства культури і туризму України. Їй присуджено   звання - заслужений працівник культури України (№2734 від 14.09.2000), 2002 р. З.П. Тарахан-Береза відзначена  премією імені В.Вернадського, 2014 – почесною відзнакою Черкаської обласної ради та обласної держадміністрації «За заслуги перед Черкащиною». 

Відомості про досягнення Зінаїди Панасівни Тарахан-Берези у сфері відродження та примноження надбань національної культури

Зінаїда Панасівна Тарахан-Береза - відомий шевченкознавець, провідний науковий співробітник Шевченківського національного заповідника, кандидат філологічних наук (1978), заслужений працівник культури України (2000), лауреат премії імені Володимира  Вернадського (2002), автор монографій «Шевченко - поет і художник» (Київ, «Наукова думка», 1985), «Святиня: Науково-історичний літопис Тарасової гори» (Київ, «Родовід», 1998), прилоги до книги  «Святиня» –  «Тарас Шевченко, Святиня і сучасна Україна» (Київ, видавничий центр «Просвіта», 2001), збірника спогадів очевидців «Святиня і голодомор» (Львів, 2003), монографії «Заворожи мені, волхве…»: Тарас Шевченко і Михайло Щепкін» (Київ, «Мистецтво», 2012), понад півтисячі наукових публікацій у вітчизняних та зарубіжних часописах.

Все життя і творча діяльність Зінаїди Панасівни пов’язані з Каневом, Тарасовою горою. Народилася вона в сім’ї, яка любила і шанувала Шевченкове слово, в хатинці біля дороги, що вела на Чернечу гору. Було це в день, коли нація відзначає повернення в Україну Тараса Шевченка, 1939 року – в рік відкриття Шевченківського меморіалу. По закінченню філологічного факультету та аспірантури  Київського університету імені Тараса Шевченка, педагогічної діяльності життєві дорози привели її до  Шевченківського національного заповідника, де вона й нині працює провідним науковим співробітником.  Своєю подвижницькою працею вона заклала підвалини і виробила магістральні напрями наукової пам’яткоохоронної роботи заповідника, внесла вагомий вклад у примноження надбань національної культури.

Під науковим керівництвом Зінаїди Панасівни було створено експозицію музею до 175-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка. Чимало зусиль доклала дослідниця, щоб відтворити у 1991 році перший народний музей Кобзаря – «Тарасову світлицю», повернути до Шевченківського меморіалу та реставрувати пам’ятник-хрест 1884 року, встановити Останній шлях Кобзаря на канівській землі, місце, де Шевченко мріяв побудувати хату, – урочище Мотовиловщина (вершина Великого скіфського городища). Їй вдалося відшукати могилу Ликери Полусмак (колишньої нареченої Т. Шевченка) на канівському цвинтарі вулиці Сільце, відродити сторінки перебування її в Каневі. Стараннями Зінаїди Панасівни було започатковано  науковий архів заповідника, залучено до його створення відомих краєзнавців. Величний літопис Тарасової (Чернечої) гори доповнено досі маловідомими сторінками. Це, зокрема, і результати досліджень науково-пошукової експедиції, проведеної під науковим керівництвом З.П. Тарахан-Берези. Записані свідчення колишніх в’язнів концтабору, влаштованого фашистами в музеї Тараса Шевченка у 1943 році.  

Зінаїда Панасівна завжди відстоє священну вершину, національний колорит в оформленні музею Тараса Шевченка. Її пристрасне слово звучало і звучить під час захисту заповідних Тарасових обріїв у Каневі. «Наші попередники, – пише авторка «Святині», – зуміли донести до нас незайманою цю невимовну красу, що одухотворює і возвеличує людські душі. Наш священний обов’язок – зберегти її для прийдешніх поколінь».   

Дослідження Зінаїди Панасівни, як правило, розгортаються в глибокі аналітичні праці. Науково-популярне видання Зінаїди Тарахан-Берези «Заворожи мені, волхве…»: Тарас Шевченко і Михайло Щепкін», яке вийшло друком за державною програмою «Українська книга» 2012 року у видавництві «Мистецтво» і присвячене 200-літньому ювілею Т. Шевченка та 225-літтю М. Щепкіна, було подано на здобуття Національної премії України мені Тараса Шевченка 2014 року. Спираючись на унікальні науково-історичні документи, Зінаїда Панасівна Тарахан-Береза не лише остаточно встановила його оригінальність, час створення, авторство Тараса Шевченка та особу портретованого, а й зовсім по-іншому подивилася на постать видатного актора та на його взаємозв’язки з Україною, її Пророком, розкрила невідомі досі сторінки його життя та творчості, побачила в ньому не тільки російського (як одностайно стверджували до цього часу всі українські та зарубіжні видання), а й українського актора.

Окрім того, у книзі вперше в Україні вміщено репродукцію унікального портрета  16-річного Тараса Шевченка роботи невідомого художника 19 ст. кола Йонаса Рустемаса.

З. П. Тарахан-Береза активно працює над науковими обґрунтуваннями історичної основи розвитку Шевченківського національного заповідника, його значення в духовному житті України. Копітка невтомна праця дослідниці по віднайденню, опрацюванню та осмисленню першоджерел дозволила повернути із забуття козацьку церкву Покрови Пресвятої Богородиці, яка стала свідченням героїчної і водночас трагічної долі українського народу. 9 березня 2014 року цю церкву, відроджену неподалік Тарасової гори, на узвишші, за пам’ятним знаком Івану Підкові, було освячено представниками кількох конфесій. Нині Зінаїда Панасівна завершує грунтовне дослідження історії Свято-Покровського пустинного канівського монастиря, духовним центром якого була козацька церква 18 ст. Історія Тарасової (Чернечої) гори, життя і творчість Кобзаря визначили життєве покликання Зінаїди Панасівни. Адже, як стверджує дослідниця, саме Шевченкове слово «допоможе нам нарешті осягнути невмирущі Заповіти нашого духовного батька і передусім – Любові, Єднання та Братолюбія, які сьогодні так необхідні кожному з нас для будівництва Незалежної, Соборної, Демократичної Української Держави». 

Обгрунтування особливого вкладу Зінаїди Панасівни  у розвиток Канева, визнання видатних її заслуг

Майже тисячолітня історія міста Канева з глибин століть і до сьогодні передусім славна її людьми. Серед тих достойників, які своєю подвижницькою працею уславили рідний край, - і Зінаїда Панасівна Тарахан-Береза – відомий не лише в Україні, а й у зарубіжжі шевченкознавець, провідний науковий співробітник Шевченківського національного заповідника, кандидат філологічних наук (на основі її кандидатської дисертації в 1978 р. вийшла друком книга «Тарас Шевченко – поет і художник»).

За час роботи в Шевченківському національному заповіднику З.П. Тарахан-Береза  заклала підвалини, виробила магістральні напрями наукової пам’яткоохоронної роботи, внесла вагомий вклад у примноження надбань української культури, дослідження історії Національної святині в Каневі.

Її монографії, книги, наукові праці на основі глибоких і грунтовних досліджень розкривають нові відомості про Тараса Шевченка, історію його могили, про місто, пов’язане з іменем великого Кобзаря.

Справжньою подією у культурному житті краю стала книга дослідниці «Святиня» – глибоке наукове дослідження історії Шевченкової могили, в якому на основі величезної кількості документальних, історичних, літературних, джерел, власних спостережень переглянуто й переосмислено майже півторастолітній шлях народу до своєї духовної вершини, до храму людської душі.  Під час презентації «Святині» у Каневі Володимир Біленко, журналіст, колишній науковець музею Тараса Шевченка, підкреслив: «Ця книга народжена з великої любові, відчуття причетності, свого обов’язку перед Україною, перед пам’яттю Шевченка». Ця книга, а також монографія «Заворожи мені, волхве…»: Тарас Шевченко і Михайло Щепкін» (Київ, «Мистецтво», 2012) були висунуті на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка і здобули схвальні відгуки.

Записані З. П. Тарахан-Березою свідчення очевидців трагічних сторінок українського народу склали основу книги  «Святиня і голодомор» (Львів, ПП Сорока Т.Б., 2003). Автором спогадів стала і її мама – Марія Гаврилівна Береза, це її слова: «Не забудьте ж, бо буде гірко мені і на тому світі» стали епіграфом видання. А житель Монастирка, що поруч з Тарасовою горою, Олексій Слинько показав місця поховання в 1932-33 рр. дітей з навколишніх сіл, яких батьки везли пароплавом у пошуках шматка хліба, і приносили ховати до найближчого цвинтаря. В 2003 році рішенням Канівської  міської ради на прохання Шевченківського національного заповідника на цьому місці було встановлено пам’ятний знак, біля якого в день пам’яті жертв голодомору проводяться поминальні панахиди, жалобні мітинги. 

Завдяки науковим дослідженням і громадянській позиції Тарахан-Берези З.П. було відроджено біля Тарасової гори за кошти мецената Сергія Терещука козацьку церкву Покрови Пресвятої Богородиці, освячену на 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка представниками кількох конфесій. Повністю героїчна і трагічна історія стародавнього Канівського монастиря під Чернечою горою та його духовного центру – козацької церкви 18 ст., її зв'язок з іменем Тараса Шевченка буде розкрито у наступній книзі науковця.

Заслуги З.П. Тарахан-Берези у сфері відродження, збереження і примноження надбань національної культури відзначено:

1989 р. - Почесною грамотою Президії Верховної Ради України;  1999 р. - Подякою Міністерства культури і мистецтв України та ЦК профспілки працівників культури України; 2007 р.  - Почесною відзнакою Міністерства культури і туризму України; 2000 р. - званням Заслужений працівник культури України; 2002 р. - премією імені В.Вернадського, 2014 – почесною відзнакою Черкаської обласної ради та обласної держадміністрації «За заслуги перед Черкащиною».