Сьогодні – 351-а річниця славної Перемоги під Конотопом.
«Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву...».
Так описав російський вчений Сергій Соловйов наслідки битви між московським і українським військами під Конотопом, яка відбулася 29 червня (8 липня за новим стилем) 1659 року.
Зараз російські історики неохоче згадуть цей історичний епізод. А реакцією на видатну історичну подію є зазвичай «фантазії» про поразку, отриману «від татар і поляків». Насправді ж, сама московська армія, не враховуючи німецьких та французьких найманців, у більшості своїй складалася з представників тюркських і угро-фінських племен, яких вели в бій нащадки татарських мурз Куракіни, Ордин-Нащокіни, Сакурови, Юсупови, Кантемірови, Аксакови, Баскакови, Асманови, Арбатови, Булгакови та багато інших. Були в ній касимовські татари, казанські і астраханські служиві, мурзи, ясачні чуваші, череміси, чудь, мордва, марійці, башкіри, калмики, хрещені татари.
Натомість у армії Виговського, крім козаків і їх союзників кримських татар, були представлені практично всі слов’янські народи.
Начальником штабу і канцлером гетьмана був видатний вчений Юрій Немирич – нащадок боярського роду Великого Новгорода, серб Митка Миган був бунчужним гетьмана і очолював роту сербів та хорватів, які складали гетьманську гвардію. У гетьманських «волоських хоругвах» служили молдавани, греки і болгари, а в «угорських хоругвах» - чехи, словаки, хорвати і словенці.
Крім того, на боці гетьмана воював білоруський козацький полк Івана Нечая та польські військові хоругви.
Тобто, армія Виговського була фактично армією слов’янських народів, які йшли, щоб зупинити азійські полки Московщини.
350-річчя Конотопської битви було відзначено в Україні на державному рівні. Іменем ніжинського полковника Гуляницького, який відіграв вирішальну роль у видатній битві, названа одна з найкращих шкіл міста Конотопа.
об этом очень хорошо рассказал Гумилев Л.Н. в "От Руси до России".. Выговский был откровенным западником, грубо говоря - продался..) Леха хотел как лучше, но.. итог всем известен))
Народна мудрість і простий мотив
Стають своїми, якщо серцю близькі.
Усе, що геніальне, - примітив.
Хто каже складно - пудрить людям мізки.
Так ось, якщо сподобився мети -
То хай до неї, як до неба рачки,
До неї треба крізь пустелю йти,
До неї треба бігти і повзти -
Не чуючи, що гавкають собачки.
Олекса - законченный горе-патриот а-ля Петро Дорошенко, который просто не осознавал реального положения вещей, состоящих в невозможности существования де-факто независимой Украины.. не те люди))
Richard Machowicz,більше нічого додати не можеш, крім своїх малоросєйських вигадок.
А ти не просто жирнююююючий тролллль... ти більше - РІЧАРД ТИ МУДАК
Може тобі пора вже в дорогу... я й квиточок тобі проспонсую... а то щось ПАДАЛИНОЮ ЗАСМЕРДІЛО
«Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву...»
Процитовані вище рядки історичного твору відомого російського вченого Сергія Соловйова ще десять років тому можна було б відправляти на засідання клубу «Що? Де? Коли?», будучи абсолютно певним, що навряд чи ерудитам пощастить відповісти на запитання: «Хто ж був тією страшною силою, що наприкінці 1650-х років в один день винищив цвіт російського війська?» І навіть підказка на кшталт: «Чи, бува, не українське військо це вчинило?» — навряд чи зменшило б ваші шанси на перемогу в грі проти членів клубу.
Упевненість у цьому вселяло хоч би те, що про цю битву, яка відбулася лише через п’ять років після «вікопомного акту возз’єднання українського народу з братнім російським народом», не згадувалося в підручниках, про неї намагалися не говорити і в науковій літературі. Вельми прикметно, що навіть у народній російській пісні «Под городом под Конотопом», де оплакується смерть російського князя- богатиря Семена Пожарського, котрому «пропели петье вечное» саме після цієї битви, жодним словом не згадується про «заслуги» православного Війська Запорозького в безславній гибелі царських ратників. Уся провина перекладається на татар, калмиків, башкир, котрі «кабы черныя вороны» насідали на православних.
А поза тим саме війська українського гетьмана Івана Виговського за допомоги його союзника, кримського хана Мехмеда IV Гірея, влітку 1659 р. здобули під Конотопом переконливу перемогу над царськими військами на чолі з воєводами князями М.Трубецьким, С.Пожарським, С.Львовим.
«З ТОЇ ПОРАЗКИ МІГ УТЕКТИ... ХІБА ТОЙ, ХТО МАВ КРИЛАТІ КОНІ»
Так прокоментував перспективи порятунку царських ратників у битві під Конотопом український літописець Самійло Величко. А самій битві передувала героїчна оборона п’ятьома тисячами українських козаків під командою ніжинського полковника Григорія Гуляницького Конотопської фортеці, яку взяло в облогу й штурмувало, повторюю, стотисячне (!) царське військо. Лише покладаючись на Бога, божий промисел, можна пояснити те, як козакам Гуляницького вдалося втримати у своїх руках місто, відбиваючи постійні атаки противника, який переважав за чисельністю з кінця квітня аж до кінця червня 1659 року.
Безпрецедентна стійкість оборонців Конотопа дозволила Виговському буквально по крихтах зібрати вірні козацькі полки, закликати на допомогу кримську орду, мобілізувати полки волонтерів із Польщі, Молдавії, Валахії, Трансильванії.
Проба сил відбулася 24 червня під селом Шаповалівка, де український гетьман розбив передовий роз’їзд супротивника. А 29 червня 1659 р., в день святих Петра й Павла, Виговський на чолі своїх інтернаціональних сил підійшов до Соснівської переправи під Конотопом. Не даючи ворогу опам’ятатися, гетьман з маршу атакував 15-тисячний російський загін, що захищав переправу. Драгуни Виговського відтіснили ворога за річку, а кіннота кинулася йому навздогін. Кримсько-татарське військо було залишено в засідці.
Завдавши супротивнику чималих втрат, українські війська вступили в бій полками князя Пожарського, що прийшли на допомогу тим, хто відступав. Після цього Виговський віддав наказ про відхід своїх сил на попередні позиції, вдаючи втечу. Князь Пожарський та інші російські воєводи на чолі основних сил кинулись навздогін й потрапили в засідку. Тільки-но переважна більшість царських ратників переправилася на другий берег річки, як по них із засідки вдарили татари. Тим часом українські козаки встигли зруйнувати переправу та нижче неї загатити річку. Вода розлилася й унеможливила повернення російської кінноти на свої вихідні позиції. Важка царська кавалерія застрягла в багнистих місцях річки, «справжніх конопотах», як про неї писав один із сучасників подій. Помітивши зі стін Конотопа розвиток бою на переправі та поблизу неї, перейшли в наступ і знесилені облогою полки Гуляницького.
Результатом Конотопської битви стала вже згадана на початку одна з найбільш відчутних і ганебних поразок царських військ другої половини ХVII ст. За різними відомостями, на Конотопському полі полягло від 30 до 60 тисяч царських ратників. До полону потрапили царські воєводи: князь Пожарський, князь Львов, брати Бутурліни, князь Ляпунов та інші. Більшість із них потрапили в неволю до Криму. А згаданий уже неодноразово герой російської народної пісні князь Семен Пожарський за наказом хана був страчений у його ставці. Але причиною цьому стала не виявлена воєводою лицарська звитяга на полі бою, а, скоріш за все, брудна лайка, якою він «удостоїв» Мехмеда IV. Як пише з цього приводу Величко, Пожарський, «розпалений гнівом, вилаяв хана за московським звичаєм і плюнув йому межи очі. За це хан роз’ятрився і звелів тут же перед ним відсікти князеві голову».
Отримавши звістку про конотопську поразку воєводи Трубецького, москвичі враз пригадали похід на Москву іншого українського гетьмана — Петра Сагайдачного. Як писав з цього приводу Соловйов, «царська Москва затремтіла за власну безпеку; з наказу царя люди всіх станів поспішали на земляні роботи для укріплення Москви. Сам цар з боярами раз-у-раз приходив дивитися на ці роботи. Мешканці околиць зі своїми родинами й майном наповнили Москву, пішла чутка, що цар виїздить за Волгу, у Ярославль...»
nadar, МОЛОДЕЦЬ, мій хлопчику
Маєш добрі здібності
Швидко вчишся
Ще трохи - запишемо тебе у козачки
А там гляди... хто зна - можливо станеш ГАЙДАМАКОЮ
Але для того треба багато працювати
Наша мета - ВЕЛИКА УКРАЇНА!!!
Зрозумієш це - будеш великим
тато, ты меня волнуешь))
заметь - я ни разу не выступал здесь с открытой пропагандой национализма (какой-либо нации)).. я просто пытаюсь открыть глаза таким, как ты, олекса, калимага и пр.. причем - заметь - не переходя на личности. а ты себя ведешь откровенно по-хамски, т.е. недостойно патриота)
п.с.: националист - не всегда патриот)
Richard Machowicz
Я не дівка, щоб тебе хвилювати)…
От ти мене аж ніяк не хвилюєш)…
Я запропонував купити тобі квиток за свої гроші у теплі краї, можна сказати на курорт – і це ти називаєш хамством… чого тобі ще треба)
Націоналіст – це завжди ПАТРІОТ!
Отже, якщо образився, вибач – не я перший почав демагогію розводити… Відкрий очі свої…
Цілуватися не будемо ( поки що) Добраніч))
Згадай PINK FLOYD))
Richard Machowicz то це ти й є представник нинішньої влади…
з такими як ти ця влада довго не протягне…
мені просто смішно … що ти можеш – відставник… хіба курей охороняти… і лисину прикрий, а то напече... буде бо-бо... хі-хі
10 липня 2010 року членство та прихильники Запорізької "Свободи" відзначили дві події пов’язані з історією своїх славетних пращурів – запорізьких козаків.
А саме: битву між військами гетьмана Івана Виговського та московським військом під Конотопом, а також найбільший бій Хмельниччини, що пройшов біля Берестечка між Військом Запорізьким на чолі з Богданом Хмельницьким і армією Речі Посполитої під командуванням Яна Казимира ІІ.
Нажаль на 19 році незалежності в Запоріжжі ці події лишаються майже не поміченими не тільки новою владою (чим нікого не здивуєш), а й різноманітними псевдопатріотами, які спроможні на щось патріотичне лише перед телекамерами або для звіту у ЗМІ.
Тому "свободівці" вирішили започаткувати в місті нову традицію. Щорічно, в другу суботу липня, будуть збори біля пам’ятника Богдану Хмельницькому, щоб спільно вшановувати пам’ять воїнів-героїв, які загинули на берестецькому полі й були гідними звитяги тих лицарів, що здолали під Конотопом небачену стотисячну армію московітів.
На мітингу біля пам’ятника Батьку Хмелю виступаючі згадували приклади мужності та героїзму, коли козацтво єдналося під владою Єдиного Гетьмана, і важкі часи руїни, коли українці не знаходили у собі сил об’єднатися перед лицем спільних ворогів.
Акція привернула пильну увагу перехожих, більшість з яких, дізнавшись мету заходу, долучалися до слухачів. Наприкінці вшанування козацтва, до ніг Кам’яного Гетьмана було покладено стільки квітів, що, мабуть, стільки їх не було на відкритті пам’ятника. Це свідчить лише одне – Козацькому Роду нема переводу.
www.kaniv.net не несе відповідальності за зміст опублікованих на сайті користувальницьких рецензій, оскільки вони висловлюють думку користувачів і не є редакційним матеріалом
Анті-гоблін Я трохи підкину на вентилятор: - «Я буду сидіти на яхті та їсти омарів, а що буде з вами?
Реформи – це реформа ВЛАДИ, а не громадян. І аж ніяк не навпаки.
Анекдот. Зах.. [весь] Влада людей з особливими потребами [1]
WayBe tzs, це ж треба. 13 років тому :)
Вітаю! вірші. [8]
tzs В мене ще його є багато, на ФБ, запрошую у друзі, кому подобається
Мужик впіймав чарівну рибку…
«Пусти мене й бажання швидко
Тобі я виконаю в дар».
«Багатим хочу буть, я.. [весь] вірші. [8]
tzs Знайшов свою творчість на сторінках Вашого сайту, дякую за підтримку вірші. [8]