Канівець Євген Іващенко пішов на війну добровольцем півроку тому. Йому 22 роки. В Каневі працював ветеринаром. Тепер Ветеринар - не професія, а позивний Євгена. Він служить у добровольчому батальйоні "Айдар". Поїхав туди ще взимку, матері сказав, що їде в гості до дівчини.
- Мама дізналась про те, де я знаходжуся, лише в травні. Сказала, що здогадувалась, куди я поїхав, і що гордиться мною, - розповідає Євген. - Чому пішов на війну? А як бути? Тим більше, коли подивишся, що у нас у мирних містах робиться. Та й подобається мені зброя. Завжди до неї тягнуло. В "Айдар" потрапив випадково. Спочатку хотів у "Правий Сектор" чи "Донбас", а потім знайшовся знайомий у "Айдарі", я подзвонив йому, домовився й поїхав. Коли прибув до розташування батальйону, командир групи віддав мені свій бронежилет, іншим необхідним поділилися хлопці з моєї бойової групи - дали хто що міг. А потім потроху збирав і вже маю своє. Тепер у мене аж два "броніки", прийде хтось новенький - віддам йому. Держава дає нам набої та інші боєкомплекти - і то добре. Колись давали тушонку, згущене молоко, потім довго не давали нічого, але в нас були запаси. А зараз приїхали волонтери, то з харчами проблем немає.
Євген Іващенко не отримує заробітної плати, оскільки ще не оформив потрібних документів для офіційного зарахування в батальйон. Спочатку не знай-шлося місця у штаті, потім справа з оформленням затяглася й документи Євген почав оформлювати лише цими днями. - Найважче на війні - втрачати товаришів, які воюють з тобою в одній групі, розповідає Євген. - Моя група - одна з найкращих бойових груп "Айдару". Ми скрізь перші - коли заходимо на окуповану територію, звільняємо села, зачищаємо їх від бойовиків, а після нас вже заходить регулярна армія. Останні шість місяців великих боїв не було, але неодноразово нам доводилося знешкоджувати диверсійно-розвідувальні групи противника, які постійно намагаються пробратися на нашу територію. Ми займали позиції в місті Щастя, де здійснювали охорону ТЕЦ та інших об'єктів. Нещодавно нас відвели із Щастя в Дніпропетровську область, де нашу групу повинні доуком-плектувати. Нам вже видали нову зброю - тепер ми будемо воювати в складі протитанкової артилерійської батареї. До нас прийдуть нові бійці з числа мобілізованих. Навряд чи нас повернуть у Щастя, але будуть нові бойові задачі, які ми виконаємо.
Багато хто з моїх знайомих із мирного життя не розуміє, чому я зараз тут, в "Айдарі", чому пішов добровольцем на війну. Іноді це нерозуміння прос-тих людей, мирне життя яких ми захищаємо, неабияк дивує. Я знаю, що тут захищаю свою родину - матір, сестер і брата. Якщо не зупинити ворога зараз, війна може прийти в наші домів-ки, тож маємо зробити усе можливе, аби цього не сталося, - підсумовує Євген Іващенко.
Ярославові Терянику, члену Канівської районної партійної організації Всеукраїнського об'єднання «Свобода», жителю села Келеберда, випускнику Канівського училища культури і мистецтв 20 років. Із 10 листопада 2014 року хлопець проходить службу в 21-у батальйоні територіальної оборони "Сармат", що входить до складу 28-ї окремої механізованої бригади. Ярослав - старший водій бро-ньованої розвідувально-дозорної машини. Разом із бойовими побратимами Ярославові довелося побувати в найгарячіших точках АТО - Широкіному, Павлополі, Щасті, Пісках.
- Одного разу вночі нас підняли по тривозі, наказали виїжджати. Ми хутко зібралися, завели машину й відправились за вказаним напрямком, - розповідає Ярослав Теряник. - Наша машина рухалась першою в колоні. По рації мені повідомили, що приблизно за кілометр від нашого місцезнаходження буде річка, біля якої потрібно буде повернути праворуч. Я пильно вдивлявся в нічну дорогу, видимість була практично нульова, адже ми пересувалися, не вмикаючи фар. Раптом скло почало заливати водою - ми заїхали в річку. Машину почало заливати, на якусь мить ми всі розгубилися від несподіванки, але вже за кілька секунд увімкнули водомет, відкачали воду й вибрались на протилежний берег, - посміхається Ярослав.
Разом із Ярославом проходить службу Олександр Степанкевич із села Таганча Канівського району. Його день народження святкували по-солдатськи - насмажили шашликів, наробили салату із продуктів, які опинилися під рукою, але відсвяткувати й розслабитися по-справжньому хлопцям завадила бойова тривога - довелося залишити святковий стіл, аби виконати чергове бойове завдання.
Про бойові дії Ярослав, як і більшість бійців, розповідає неохоче.
- Коли йде ближній бій, усе відбувається на адреналіні - вибігаєш, стріляєш поперед себе, не прицілюючись, й ховаєшся, аби не поцілили в тебе. Головне, не допускати думок, що з тобою може щось трапитись. Ми на війні для того, щоб знищити ворога, а не загинути, - говорить Ярослав.
Хлопець звик до польових умов, говорить, що нічого складного для нього у солдатській службі немає. Він навіть замислюється змінити свою професію й стати професійним військовим.
- Не бачу себе в мирному житті, - ділиться з кореспондентом хлопець. - Удома мені добре перші два-три дні, а потім тягне назад, до побратимів. У відпустці, перебуваючи вдома, прокидаюся вночі й шукаю свій автомат, - говорить Ярослав. - Після війни хочу піти в миро-творці, здобути військову освіту.
Олександр Коноваленко, член Канівської міської партійної організації Всеукраїнського об'єднання «Свобода» до мобілізації вів у Каневі підприємницьку діяльність - продавав і ремонтував побутову техніку. Був мобілізований 11 березня 2015 року. На військових навчаннях у Полтавській області Олександр готувався стати зв'язківцем, але потрапив у 55-ту Запорізьку артилерійську бригаду.
- Наша гармата називається гаубиця-152, рік її випуску 1985, але вона добре стріляє. Дальність прицільної стрільби сягає 27 кілометрів, - розповідає Олександр.
Артилеристи перебувають у постійній бойовій готовності, аби в разі потреби прикрити наших солдат на передовій, якщо бойовики підуть у наступ. Так, минулого місяця батарея, в якій несе службу Олександр Коноваленко, успішно відбила наступ бойовиків на місто Мар'їнка Донецької області.
Аби вчасно прикрити артилерійським вогнем позиції Збройних Сил України, солдати чергують за декілька кілометрів від передової в лісопосадках між полями. Кожні чотири дні одна батарея змінює іншу. На позиції кожного разу вирушають новим маршрутом. У польових умовах солдати самі готують собі їжу, споруджують укриття від дощу, організовують свій побут.
- 2 серпня вночі нас підняли по тривозі, - розповідає Олександр Коноваленко. - Ми розгорнулися, підготували гармати й протягом декількох годин очікували команди стріляти. Однак наказу ми так і не дочекалися.
Будні солдат артилерійської батареї проходять неподалік міста Курахове Донецької області. Готують їжу, переважно кашу з тушонкою, ходять купатися на ставок. Місцеві, як і в більшості населених пунктів в зоні АТО, ставляться до наших солдатів по різному. Ті люди, котрі підтримують українську армію, пригощають бійців молоком, яблуками, овочами з власних городів. Олександр розпо-вів, що у вільний час він багато читає. Нещодавно прочитав повісті Віктора Суворова "Акваріум", у якій автор відкриває секрети і таємниці головного розвідувального управління (ГРУ), та "Марення", фантастичні повісті Віри Крижанівської "Маги" та "Еліксир життя".
Із вдячністю згадує Олександр Коноваленко про канівських волонтерів, які передали для батареї, в якій служить канівець, взуття, матраци, маскувальну сітку тощо.
Сумна звістка прийшла на Канівщину з Донецької області. 21 липня перестало битися серце 54-річного бійця Олександра Володимировича Перцева, який добровільно став до лав Збройних Сил України в березні 2015 року. Він проходив службу в 40-й артилерійській бригаді. Зранку 21 липня під час шикування Олександр поскаржився на погане самопочуття, після чого його було терміново доставлено до найближчої лікарні в місті Володарськ, але, на жаль, лікарі не змогли врятувати канівця, дорогою до лікарні Олександр Перцев помер від інфаркту.
Поховали добровольця в Каневі 23 липня. Віддати шану людині, яка стала на захист Батьківщини, зібралися декілька сотень канівців, представники місцевої влади, рідні та друзі Олександра, його колишні колеги й знайомі.
Олександр Перцев довгий час працював спеціалістом Канівського відділення "Укртелекому", незадовго до мобілізації підпав під скорочення. Разом із дружиною він виховував трьох дітей - двох синів і дочку, яка в цьому році закінчила школу.
Колишні колеги і друзі згадують Олександра Перцева як чесного й порядного працівника, доброго сім'янина і батька.
- Це був надзвичайно добрий, спокійний, скромний чоловік, добрий батько, - розповідає Тетяна Носенко, вчителька початкових класів Канівської спеціалізованої школи №6. - Наші молодші діти народилися в один день і вчилися в одному класі, тож останні 17 років ми постійно спілкувалися із родиною Перцевих. Передчасна смерть Олександра - надзвичайно важка втрата для його рідних і друзів.
На мітингу в день похорону Олександра Перцева виступив учасник АТО, канівець Олег Вовченко.
- Давайте жити і діяти так, щоб нам не було соромно перед прийдешніми поколіннями й аби втрати наших бійців на війні не були марними. Той, хто має мужність і сильний дух, нехай стане на захист своєї Батьківщини, а в кого цього не вистачає, хай робить для перемоги те, що може на своєму робочому місці, - закликав він.
Поховали Олександра Перцева на Алеї Героїв на центральному кладовищі міста Канів.
Підготувала Марія ГЛАМАЗДІНА
Джерело: Дніпрова зірка
|